Сфера впливу

Доля транзиту

Віталій ПОРТНИКОВ

Чи може Україна стати енергетично незалежною. IV Енергетичний саміт, у якому брав участь Віктор Ющенко, мав би хоч якось протверезити Київ

Кожна поїздка Віктора Ющенка до Азербайджану сприймається спостерігачами як черговий крок до омріяної енергетичної незалежності України і використання її транзитних ресурсів. Слова «Одеса—Броди» звучать, як музика, і те, що реверс ніяк не зміниться аверсом, нікого особливо не турбує. Незабаром усе буде!

Тим часом IV Енергетичний саміт, у якому брав участь гарант, мав би хоч якось протверезити Київ. Азербайджан і раніше ставився до альтернативних проектів з неабиякою обережністю. Тепер ситуація погіршилася.

Гейдар Алієв і його син Ільхам розбудовували стабільну державу. Але нафтову. Саме високі ціни на чорне золото дали режиму змогу зміцнитися, покласти край хаосу, що панував в Азербайджані з перших років його державності, маргіналізувати опозицію і благополучно пережити зміну правителя. Але зараз ціни на нафту знижуються, і в цьому головна загроза і азербайджанській стабільності, і режиму Ільхама Алієва. У цьому Азербайджан схожий на Росію. Проте, на відміну від Росії, він більшою мірою зазнає зовнішніх впливів. Навряд чи в Баку забули про численні державні перевороти, про те, за яких обставин прийшов до влади Гейдар Алієв і як йому довелося маневрувати, щоб не стати жертвою нового переділу посад. Словом, економічні проблеми для Азербайджану означають простий висновок: не робити різких рухів і не давати зовнішнім силам підстав замислитися про можливу (або необхідну) зміну влади. Тим більше що паралельно Ільхам Алієв почав вирішувати ще одне завдання, за яке в Баку боялися взятися довгі роки: врегулювання питання про статус Нагорного Карабаху. Останні спроби хоча б розпочати осмислений діалог на цю тему робили ще Гейдар Алієв і перший вірменський президент Левон Тер-Петросян. А зараз Ільхаму Алієву і Сержу Саргсяну, нинішньому керівникові Вірменської держави, вдалося підписати першу за багато років спільну декларацію. Але де? У Москві в присутності президента Росії Дмитра Медведєва.

Усі ці обставини можуть переконати в одному: сьогодні Азербайджан аж ніяк не союзник України. Інтереси Баку в тому, щоб пережити економічну кризу, зберігши позиції режиму в недоторканності, і щоб продовжувати переговірний процес щодо Карабаху. Бо в момент кризи обов’язково поновляться розмови про пораженство влади, про те, що вона нічого не робить, щоб повернути втрачені території, прагне тільки особистого збагачення, а не захисту інтересів країни... Але задоволення цих інтересів неможливе без тісної співпраці з Москвою. Або хоча б без урахування російських інтересів.

Те, що Росія зацікавлена у продовженні реверсної роботи нафтопроводу Одеса—Броди, можна не пояснювати. Та якби Азербайджан справді хотів постачати нафту альтернативним маршрутом, від реверсу можна було б відмовитися. Може, не зараз, можливо, після кризи. Сьогодні потреба світової економіки в нафті об’єктивно зменшується, і головним завданням нафтодобувних країн є збереження старих маршрутів. Понад те, може скластися й найнеприємніша ситуація для Одеса—Броди: зменшення поставок нафти призведе до відмови російської сторони від реверсу, а нафти для аверсу так і не знайдеться.

Тоді чому ж такий активний на нафтовому фронті український президент, чому відбуваються численні наради про можливе наповнення нафтопроводу, чому ніхто не помічає, що навіть на IV Енергетичному саміті формулювання щодо азербайджанської участі в наших прожектах виявилися набагато розпливчастішими, ніж ще кілька місяців тому, під час попередньої зустрічі Віктора Ющенка та Ільхама Алієва? А тому, що українське керівництво все ще живе вчорашнім днем і вчорашніми ілюзіями. І тому, що в Україні зважають на власні інтереси і навіть не намагаються отримати інформацію про чужі. Не думаю, що висновок, мовляв, Ільхаму Алієву сьогодні не по дорозі з Віктором Ющенком, став би одкровенням для українського президента. Що таке інтереси Ільхама, коли йдеться про енергетичну незалежність України?

Тим часом цієї енергетичної незалежності можна досягти інакше: шляхом створення в країні сильної, конкурентоспроможної економіки, якій буде байдуже, кому і скільки платити за енергоносії. У такій економіці транзит — лише доповнення, а не суть національного багатства. Один із керівників компанії «ЛУКОЙЛ» днями заявив кореспондентові газети «Ведомости», що «нафта — це доля Росії». Незавидна, скажу я вам, доля! Невже і ми змиримося з думкою, що транзит нафти і газу — це доля України?

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар