Історії

Київські Ротшильди

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ

Сімейство Гінцбургів заснувало один з найбільших банківських домів і повторило долю банкірів Ротшильдів

2-ге комерційне училище в Києві, опікуном якого був В. Гінцбург. Фото початку ХХ ст.

Хмільний мільйон

Прізвище Гінцбургів походить від міста Гюнцбурга в Баварії. У XVII-XVIII ст. його носили багато іудейських релігійних діячів, рабини в Німеччині та Речі Посполитій. Одна з гілок цього роду оселилася в Білорусії. У першій половині позаминулого століття вітебський рабин Габріель (Гавриїл) Гінцбург мав славу не тільки авторитетного тлумача Талмуда, а й успішного комерсанта.

Його син став уже професійним підприємцем. Йосип (Осип)-Євзель Габріелович Гінцбург (1812-1878) з 1833 року був купцем — першої гільдії. Свій перший мільйон він зробив на винних відкупах. Відкупний принцип панував у цій сфері аж до кінця XIX ст. Вигравши тендер на реалізацію алкогольних напоїв, відкупник отримував монопольне право на їх продаж у цьому регіоні. На таких умовах існувало чимало можливостей сторицею повернути витрачені кошти. Але Євзель Гінцбург, на відміну від багатьох його сучасників-купців, не мав надмірно рвацьких нахилів.

Особливо яскраво це виявилося у Кримську кампанію. Євзель Габріелович тоді торгував спиртним у Севастополі, що перебував в облозі. На підтвердження прислів’я «Кому війна, а кому мати рідна» він заробив на своєму бізнесі солідний куш. Однак найцікавіше, що відкупник продавав свій товар за досить помірними цінами, попри підвищений попит і перебої з постачанням. Старанно піклуючись про своєчасне отримання частинами діючої армії «винної порції», Гінцбург не тільки не виходив за цінові межі, прийняті для мирного часу, а навіть робив поступки. Можливо, це й сприяло його успіху: попри зниження цін, заробітки збільшилися за рахунок зростання оборотів. В умовах тривалої облоги купець поводився досить відважно; є свідчення, що Євзель Гінцбург зі своєю касою залишав севастопольські укріплення одним з останніх.

На прикладі відкупника Гінцбурга цар Олександр II переконався в тому, що підприємці-євреї значною мірою сприяють створенню здорової, динамічної обстановки у вітчизняному бізнесі. Він схилився до думки про зняття надмірних обмежень для їх проживання. Раніше євреї могли постійно жити і вести свої справи тільки в так званій смузі єврейської осілості на заході Російської держави, куди не входили ні Петербург, ні Москва, ні Київ. А за новим порядком, затвердженим у 1859 році, купці першої гільдії отримали право повсюдного проживання в імперії. Євзель Габріелович скористався такою можливістю.

Синагога на вул. Щекавицькій у Києві. Фото автора

Транснаціональна родина

Того самого 1859 року було засновано банкірський дім «І. Є. Гінцбург». Його штаб-квартира була в Петербурзі, але працювало також відділення в Парижі. У столиці Франції Гінцбурги обзавелися резиденцією, де проводили чимало часу в діловому спілкуванні з європейськими контрагентами. І не тільки діловому. Адже зятем Євзеля Гінцбурга став племінник міністра фінансів імператора Наполеона III, а одна з внучок банкіра одружилася з бароном Ротшильдом.

Водночас син Євзеля Горацій одружився з донькою банкіра Ганною Розенберг. Цей шлюб поріднив Гінцбургів з кількома великими фінансовими династіями. Дослідник банкової справи в Росії Борис Ананьїч повідомляє, що із сестрами Ганни були одружені такі відомі банкіри, як одесит Ашкеназі, представники верхівки європейського бізнесу Варбург, Гірш, Герцфельд. Банкірський дім «І. Є. Гінзбург», можна сказати, прорубав для вітчизняного кредиту «вікно в Європу».

Євзель і Горацій Гінцбурги навіть консультували з фінансових питань великого герцога Гессен-Дармштадтського, монарха однієї з дрібних німецьких держав. Вочевидь, їхні поради були вельми ефективними. Великий герцог Людвіг III призначив Горація своїм повноважним консулом у Петербурзі, а також подарував йому і його батькові титул барона. У 1879 році цар Олександр II, зять гессенського герцога, дозволив Гінцбургам користуватися цим титулом спадково. Так поповнилися лави титулованої аристократії серед вітчизняних бізнесменів.

Підкреслимо, що і Гінцбурги-банкіри, і Гінцбурги-відкупники проявили себе як сумлінні й старанні фінансисти, що діяли з чималою користю для клієнтури. Їхню солідну репутацію відзначив навіть найбільший сатирик свого часу Михайло Салтиков-Щедрін, який не раз вдавався до послуг контори Гінцбургів.

Своєрідним способом розширення обсягу операцій та залучення нових капіталів стала участь Гінцбургів у створенні нових акціонерних банків і страхових товариств. Це істотно торкнулося й українських губерній. У 1868 році Гінцбурги виявилися в числі засновників Київського приватного комерційного банку, у 1879-му — Одеського облікового банку. Санкт-Петербурзький обліковий і позиковий банк, також заснований за їхньою участю, мав велике відділення в Києві.

Барон Горацій Гінцбург

Невдала угода

Однак у 1892-му банкірський дім Гінцбургів спіткала несподівана катастрофа. Можна сказати, що процвітаючу фірму «кинув» уряд. Барон Горацій Гінцбург взяв на себе розміщення значної частини облігацій чергової державної позики, але його спіткала невдача — багато облігацій залишилися нереалізованими. А Міністерство фінансів відмовилося підтримати банкіра кредитом у півтора мільйона рублів, який просив Горацій. Міністр Іван Вишнеградський фактично звалив на чужі плечі свої проблеми і після цього умив руки.

Утім, вкладники банку не постраждали. Горацій Гінзбург задовольнив усі претензії, хоча і був змушений продати частину особистого майна. Після цього банкірський дім припинив операції. Надалі династія Гінцбургів вкладала кошти у промисловість, де успіх не настільки залежав від упередженості уряду.

Барон Володимир Гінцбург

Однією з пріоритетних галузей для них виявилася золота промисловість. Так, ще у 1870-х під контроль Гінзбургів потрапили Ленські золоті копальні, розширення яких фінансував їхній банк. Горацій Гінцбург аж до смерті 1909 року очолював правління Ленського золотопромислового товариства. Щоправда, на початку минулого століття основні важелі впливу на справи компанії перейшли до засновників новоствореного російсько-англійського товариства «Ленаголдфілдс». Слідом за цим було проведено авантюристичні операції з підвищення котирувань акцій Ленських копалень; за перший рік після смерті барона Горація акціонери отримали неприродно великі дивіденди (56%). Нові господарі домоглися своїх цілей, але ціною значного погіршення умов життя та праці робітників. Як наслідок — на копальнях почався страйк. Категорична відмова адміністрації задовольнити вимоги страйкарів призвела до ескалації конфлікту. Робітники вийшли на демонстрацію, їх зустрів вогонь військової команди, понад п’ятсот осіб було вбито або поранено. Поголос про Ленський розстріл рознісся по всій країні. Після цієї трагедії Гінцбурги вирішили відмовитися від участі в компанії.

Іншим пріоритетом для сімейства баронів стало виробництво бурякового цукру, яке на той час вважалося провідною галуззю промисловості на південному заході імперії. Гінцбурги обзавелися цукровими заводами у Київській, Подільській, Таврійській губерніях, де мали у своєму розпорядженні значні земельні угіддя. Так, ще 1880 року під їхньою егідою було засновано товариство Могилянського цукрового заводу (від села Могильно на Поділлі, у Гайсинському повіті). Завод мав у своєму розпорядженні солідне технічне оснащення, там працювали понад 500 осіб. Неподалік, біля села Салькове, розташовувався не менший Осиповський цукровий завод, також керований Могилянським товариством. Основний капітал товариства на початку ХХ ст. становив 1,2 млн руб.

Лідерами цукробурякової галузі однозначно вважалися знамениті підприємці Бродські. І ось два могутні сімейства поріднилися. Володимир Гораційович Гінцбург, вихованець Петербурзького університету, став чоловіком Клари Лазарівни Бродської — доньки київського мультимільйонера Лазаря Бродського. Урочиста церемонія одруження відбулася 1898 року в Київській хоральній синагозі, заснованій за кілька днів до цього батьком нареченої. Так Клара стала баронесою. А Володимир приєднався до клану цукрових королів.

Баронеса Клара Гінцбург (Бродська)

Низка добрих справ

Як і багато інших вітчизняних підприємців, барони Гінцбурги відомі не тільки своїми успіхами в бізнесі, а й пожертвуваннями, діяльністю на благо громадськості та культури.

Євзель і Горацій Гінцбурги були визнаними лідерами єврейської громади Санкт-Петербурга. Євзель домігся дозволу на будівництво столичної синагоги, заснував і субсидіював Товариство для поширення освіти між євреями в Росії. Деякий час Горацій був гласним Петербурзької міської думи, керував російським комітетом Єврейського колонізаційного товариства, що займалося організованою еміграцією іудеїв до США та Аргентини. Після серії погромів 1905 року він організував і очолив Комітет допомоги жертвам. Меценатські пожертвування барона сприяли розвитку різних культурних установ, причому не тільки єврейських. Серед тих, хто відвідував його будинок, можна було зустріти письменників Івана Тургенєва, Михайла Салтикова-Щедріна, Івана Гончарова, філософа Володимира Соловйова, музиканта і композитора Антона Рубінштейна, художника Івана Крамського...

Колишня будівля Київського відділення облікового і позико-вого банку Гінцбургів. Фото автора

А барон Володимир Гінцбург, живучи в Києві на нинішній Шовковичній вулиці, сприяв тутешній доброчинності. Як і годиться, багато робив для своїх одновірців: керував притулком для бідних сухотних євреїв, фінансував єврейську лікарню, опікувався синагогою на вулиці Щекавицькій, яку заснував його дядько Габріель Розенберг. Але й решті киян приніс чимало користі, особливо на ниві освіти. У 1905 році барон Гінцбург подарував Фундуклеївській жіночій гімназії мікроскоп. Потім став почесним доглядачем цієї гімназії, щороку виплачуючи їй субсидію. Підтримував Володимир Гораційович і економічну освіту: був почесним опікуном Київського 2-го комерційного училища на нинішньому бульварі Шевченка, а в чоловічій торговельній школі на Подолі офіційно значився письмоводителем (тобто не тільки вносив пожертвування, а й забезпечував роботу секретаріату). Опікунські турботи Гінцбурга поширювалися на інші міста: він субсидіював училище у Білій Церкві, дитячі притулки в Дубенському повіті.

Завдяки допомозі Володимира Гінцбурга діяла Громадська бібліотека — одна з найбільших у Києві. Коли ж у період столипінської реакції цю бібліотеку закрили, барон сприяв збереженню її фондів і передачі їх популярному міському клубу — Київським громадським зборам, за що останні визнали його своїм почесним членом. До речі, в особняку на Володимирській вулиці, де колись були Київські громадські збори, тепер розташований столичний Будинок учених.

Певна річ, радянській владі барони були не потрібні, тож кінець життя Володимир Гораційович з дружиною провели в еміграції. Але тепер імена колишніх фінансових магнатів і добродійників повернулися з довгого забуття. Гідне місце серед них посідає сімейство Гінцбургів — баронів фінансового королівства.

---

До речі

Відвідувачі Київського музею російського мистецтва часом звертають увагу на скульптуру в повний зріст, що стоїть у музейному дворі. Існує думка, що там зберігається монумент Олександра II, скинутий після революції з п’єдесталу на Європейській площі. Це справді статуя імператора Олександра-Визволителя, але свого часу вона стояла не на площі, а в приміщенні. У 1910 році бронзова статуя була подарована для прикрашення інтер’єру Київської публічної бібліотеки. Щедрий подарунок місту зробив барон Володимир Гінцбург.

У радянський час скульптура, на щастя, не потрапила у переплавку завдяки тому, що автором оригіналу царської статуї, з якого зроблено київський відливок, був знаменитий скульптор Марк Антокольський. До речі, прославленого скульптора пов’язували з баронською родиною найкращі стосунки: не хто інший, як Горацій Гінцбург, фінансував навчання Антокольського, коли той був ще молодий і жив у нужді.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар