Запитання Контрактів

А чи був вибір?

Поки Центральна виборча комісія підбивала підсумки голосування, ми запитали: А чи був вибір?

Геннадій МІНСЬКИЙ, гендиректор упроваджувального центру «Орбіта»

— Вибір є завжди, важливо вміти вибирати. Поза сумнівом, усі провідні політичні сили представляють інтереси виключно великого капіталу. Але це не відсутність вибору, а закономірність: у країні, де переміг капіталізм, інакше й бути не може. Загалом ці парламентські вибори пройшли досить спокійно. Сподіваюся, що таким чином покладено початок політичній стабільності. Важливо, щоб не було радикалізму та істерії в тих, хто програв. Громадяни нарешті змогли зрозуміти, хто з політичних сил чого вартий. Зараз необхідно, щоб самі ці сили не прагнули монополізувати владу, а працювали над створенням системи стримувань і противаг гілок влади. По суті, це іспит на політичну зрілість наших діячів. Якщо вони його складуть, то економічні ідеї не змусять довго чекати.

Микола ПОСТНІКОВ, спеціаліст відділу продажу ТОВ «Фортуна»

— Слабо віриться, що вибір був. З кожними черговими виборами я дедалі менше вірю в те, що від моєї появи на виборчій дільниці щось зміниться. Все одно в депутати пройдуть ті, кому треба і хто може, причому за списком будь-якої політичної сили, аби були гроші. Та й узагалі розмови про громадянський обов’язок мене тільки засмучують: що можуть змінити голоси кількох тисяч осіб, які прискіпливо вивчили ситуацію на політичному ринку й роблять вибір свідомо, виходячи з аналізу діяльності окремих політиків і партій?..

Так, є люди, які вчитуються у програми партій, оцінюють, чи реально виконати ті чи інші обіцянки. Але, по-перше, програми — це папір. А по-друге, більшість українців голосують за вивіски, не розуміючи, кого й навіщо обирають. Розклади в парламенті змінити неможливо — попит слабкий, а пропозиція зовсім відсутня.

Людмила СИНЬКО, заступник директора кадрової агенції «Галакс»

— Та не було в нас ніякого вибору, багато моїх знайомих навіть проголосувати не змогли: відкріпних талонів не давали, і людей, які були у відрядженнях, позбавили вибору — голосувати їм чи ні...

Загалом якщо вчитатися у передвиборчі програми наших партій і блоків, то неважко помітити, що їхні обіцянки практично ідентичні. По суті, нам запропонували вибрати, з ким бути — із Заходом чи з Росією? Особисто я хотіла б бути з Україною. Проте вважаю, що навіть мінімальну можливість бодай щось змінити потрібно використати.

Мар’ян КРАВЧЕНКО, директор з маркетингу компанії CardSoft

— Вкотре довелося проголосувати за найкращих із гірших. Але в Росії та Білорусі ситуація, на мій погляд, ще гірша — там обирати не лише ні з кого, а й нема чого — і так зрозуміло, хто в результаті переможе. Іронія ж нашої ситуації полягає в тому, що вибір є, а обрати нікого — абсолютно всі так чи інакше себе дискредитували. Я давно не вірю в те, що хтось щось запропонує середньому класу, крім обіцянки його сформувати. Усі політичні сили в Україні нібито соціально орієнтовані, а насправді лобіюють інтереси виключно великого капіталу. Навіть бюрократів на місце ніхто поставити не може!.. Багато моїх знайомих ходять на вибори, щоб проголосувати не за симпатичну їм силу, а проти тієї, що викликає антипатію. І навіть віддати голос «проти всіх» не виходить — все одно його поділять ті, хто пройде до ВР. Тож голосувати доводиться, щоб мій бюлетень не заповнив хтось інший. Я не ходив би на вибори, якби жив у Швейцарії, громадянам якої комфортно за будь-якого уряду.

Сергій КАРАМНОВ, президент компанії Real Estate Solutions

— З наближенням виборів питання голосувати чи ні ставало для мене дедалі актуальнішим. Я знаю: що частіше в Україні відбуваються вибори, то менше людей на них ходять, вважаючи, що їхні голоси не вплинуть на розвиток ситуації, оскільки реального вибору немає, а всі ключові гравці давно себе скомпрометували. У принципі, заперечити тут особливо нічого, але думаю, що бажання вплинути на долю країни має бути сильнішим за пасивну безвихідь. Вважаю, що краще, зваживши всі за і проти, довіритися комусь із грандів вітчизняної політики, підтримати малу партію або, зрештою, викреслити всіх. Будь-який з цих варіантів видається мені кращим, ніж бойкот виборів.

Звісно, українська демократія далека від досконалості. Але саме тому ігнорування виборів є, по суті, особистим внеском у загострення проблем. Наївно тішитися пустими надіями, що згодом усе владнається, прийде нове покоління політиків. Час стає союзником лише у випадку, якщо людина активно діє, намагаючись хоча б на йоту змінити ситуацію на краще.

Аліна ХМЕЛЕВСЬКА, заступник начальника відділу кадрів компанії «Єврорезерв»

— Зважаючи на кількість претендентів у списку, вибір у нас був. Питання в полягає в тому, чи відрізняються вони один від одного. Усі ключові суб’єкти процесу декларували, що готуватимуть соціально орієнтовані бюджети. Прочитавши програми БЮТ, Партії регіонів та НУ—НС, я переконалася, що «світле майбутнє» і комунізм нам обіцяє не лише КПУ. Саме тому, що жодна із сил не вирізнялася якоюсь яскравою ідеологією, я спіймала себе на думці, що піддаюся спокусі підтримати не якусь партію, а політика, який її просуває. Впевнена, що багато хто в країні проголосував не за Партію регіонів, а за бренд «Януковича-прагматика», не за НУ—НС, а за «молодих борців за чесність» в особі Луценка...

Іміджмейкери БЮТ спрацювали на голову вище за своїх колег, які вели інші партії. Чудовий імідж Юлії Володимирівни, чітко продумана телевізійна реклама з конкретними цифрами без необгрунтованих наїздів на уряд, акція з роздачі зошитів-щоденників до 1 вересня... Остання, звісно, викликала у батьків двояку реакцію, але все одно це розумніше, ніж витрачати кошти на банальні листівки. Виявилося, що це може сильно вплинути на вибір.

Див. ще по темі: "Кандмінімум"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар