Історії

Перший мільйонер Америки

Інна Звягінцева

Німецький емігрант Джон Джейкоб Астор першим диверсифікував бізнес — зароблені на хутрі гроші він вкладав у землю та нерухомість Манхеттена

Astor Place на Манхеттені

Нині сімейство Асторів згадують здебільшого завдяки їхнім інвестиціям у нерухомість Манхеттена. Насправді ж засновник династії Джон Джейкоб Астор, на відміну від баронів-розбійників, які мали справу з пароплавами і залізницями, сколотив статки, торгуючи хутром на американському й міжнародному ринках. Джон Джейкоб — перший в історії Америки бізнесмен, який заробив мільйон доларів. Він першим здогадався диверсифікувати бізнес — гроші, зароблені на торгівлі хутром, він інвестував у земельні ділянки під Нью-Йорком.

Успіхи Джона Джейкоба пов’язують із торгівлею предметами розкоші й великими зв’язками серед американських політиків. За допомогою впливових друзів він домігся монопольного становища на ринку хутра. Крім того, Астор мав можливість закуповувати рідкісні в США та Європі азійські товари за низькими цінами й володів флотом, який випереджав конкурентів за швидкістю доставки продукції на світові ринки.

У країні хутра

Перший американський мільйонер був емігрантом, предки якого жили в німецькому містечку Вальдорф. Астор народився 1763 року і отримав ім’я батька, Йоганна Якоба Астора, власника невеликої м’ясної крамниці. Родина бідувала, однак батьки оплачували хлопчикові навчання зі шкільним учителем. Але довго вчитися Джону не довелося. Батьки вирішили, що робота навчанню не перешкода, і 14-річний Астор почав допомагати батькові в крамниці, а за 2 роки — заробляти на життя самостійно за прикладом двох старших братів.

На той час брат Йоганна — Георг Астор — уже виготовляв скрипки й піаніно на британській фабриці Astor & Broadwood, що належала його дядькові. Другий брат — Генрі Астор — осів у Нью-Йорку, де відкрив м’ясну крамницю. Коли померла мати братів і батько одружився вдруге, наймолодший хлопчик у родині — Йоганн Якоб — переїхав до Лондона, де разом зі старшим братом виготовляв музичні інструменти на фабриці дядька. А у вільний час учив англійську мову.

Юнак жваво цікавився життям американських колоній і палко бажав побачити Новий Світ. Під враженням від Америки, Йоганн просить усіх називати його на американський манер — Джоном. До кінця війни за незалежність США (у 1783 році) Астор накопичив досить грошей, щоб оплатити трансатлантичну подорож. Щоправда, вистачило лише на квиток: майбутній мільйонер піднявся на борт судна, маючи в кишені лише $25, а в трюмі — сім скрипок для продажу по той бік океану.

У XVIII столітті подорож від берегів Європи до Америки займала близько 8 тижнів. Наприкінці січня 1784 року судно прибуло до затоки Чесапік-Бей (США), де вмерзло у кригу. Астор залишався на кораблі цілих два місяці й встиг подружитися з німецьким емігрантом, який торгував хутром на американському континенті. Астор дізнався, що закуповувати хутро в мисливців та індіанців і перепродавати його великим торгівцям — надзвичайно вигідне заняття. Коли станув лід і корабель нарешті досяг берега, Джон був твердо впевнений, що торгівля хутром — справа його життя.

Астор прибув до Балтімора і звідти вирушив до Нью-Йорка. Спочатку йому довелося бути й м’ясником у брата, і робітником у пекарні, і, нарешті, помічником торговця хутром. У 1784-1785 роках Джон кілька разів відвідав західні території штату Нью-Йорк, де закуповував хутро і для свого хазяїна, і для власного майбутнього бізнесу.

Незабаром у Джона накопичився достатній запас хутра, він пішов від торговця і повіз хутро до Великої Британії. Там новоспечений підприємець швидко розпродав товар й уклав з фабрикою Astor & Broadwood угоду про те, що стане її нью-йоркським агентом у справах продажу музичних інструментів. До речі, Джон Астор став першим імпортером музичних інструментів у США. Далі бізнесмен діяв за простою схемою: продавав у Лондоні американське хутро, а на виручені гроші купував музичні інструменти та інші товари, які користувалися високим попитом у жителів Нового Світу.

За рік Астор одружився із Сарою Тодд — дівчиною зі старої німецької родини, яка іммігрувала до Америки. Молоді люди познайомилися в хутряній крамниці, куди Сара прийшла купувати хутро для шуби. Одружившись, Джон отримав $300 в якості посага і на ці гроші у 1786 році відкрив у Нью-Йорку магазин музичних інструментів і хутра. Сара мала неабиякі бізнес-навички, чудово зналася на хутрі та із задоволенням працювала в магазині. Астор був щасливий — у нього з’явився надійний помічник і партнер.

Шлях Астора

Через Північ на Схід

Перші успіхи переконали Астора в тому, що треба розширювати бізнес. Він почав закуповувати хутро навіть на віддалених територіях Америки — у штаті Мічиган. 1795 року успішний підприємець купує флот із 12 суден, що дає йому змогу не лише заощаджувати на перевезенні товару, а й збільшити масштаби бізнесу. Для надійності і страховки операцій Джон вирішує диверсифікувати бізнес — у 1790-х починає інвестувати в банки і страхові компанії. І вже до 1800 року виявляється найбільш процвітаючим торговцем хутрами та інвестором, статки якого оцінюють у чверть мільйона доларів.

На початку XIX сторіччя, коли американські компанії лише почали торгувати з Китаєм, Астор зайнявся ідеєю просування своїх товарів на Сході. Джон, відвідавши Лондон, отримав дозвіл на торгівлю в будь-якому порту Іст-Індської компанії (East India Company), що мала тоді торгову монополію на китайському ринку. Озброївшись дозволом, Астор переконав нью-йоркського друга стати його компаньйоном у цьому задумі. Вони відправили торговий корабель до Кантона — і не прогадали. Китай виявився чудовим ринком для продажу хутра. Коли судно повернулося, прибуток Джона становив $50 тис. У цей час до Нью-Йорка повернувся син Астора, 23-річний Вільям. Батько взяв його в партнери Торгового дому Astor & Son. Справи пішли ще краще, коли Астори почали возити з Китаю чай і сандалове дерево. Однак законодавчий акт про введення ембарго на торгівлю з Китаєм (1807 рік) змусив Джона тимчасово перервати відносини з цією країною.

Після приєднання до США штату Луїзіана у 1803 році Астор відкрив ще один перспективний ринок — північно-східну Атлантику. У підприємця з’явилася блискуча ідея: побудувати мережу поштових складів від Великих Озер до Атлантики, розмістивши головний офіс біля гирла Міссісіпі. Також, згідно з баченням бізнесмена, на одному з Гавайських островів мав з’явитися порт, з якого Астор відправляв би кораблі до Китаю та Індії. Бізнес-модель виглядала так: Астор імпортуватиме американське й канадське хутро до Китаю, де після успішного розпродажу купувати товар, відправляти його в Європу, там знову закуповувати товари для імпорту в США. Щоб намітити шлях до майбутніх пунктів зв’язку, Джон задумав дві експедиції на необжиті землі — морем і суходолом.

Для реалізації такого плану були потрібні інвестиції — навіть процвітаючий Астор не мав достатніх коштів. Бізнесмен намагається отримати допомогу від держави, запевняючи чиновників у тому, що пункти зв’язку будуть вкрай вигідні Америці. І в першу чергу тим, що сприятимуть переходу спірної території (на захід від континентального кордону і на північ від сорок другої паралелі й до Аляски) під юрисдикцію США. У пошуках інвестування Джон Астор дійшов до нью-йоркського губернатора Де Вітта Клінтона, рідний дядько якого був тодішнім віце-президентом США, потім і до віце-президента Клінтона, і навіть до президента Томаса Джефферсона. Глава держави пообіцяв Джону підтримати задум.

У 1808 році для реалізації грандіозного плану Астор заснував American Fur Company, основною діяльністю якої був хутровий промисел у районі верхньої частини ріки Міссурі. Стартовий капітал становив $500 тис. Дещо згодом з’явилися дочірні підприємства — Pacific Fur Company та American Fur Company. Президентом останньої компанії став Вільям Астор.

У 1811 році було закінчене будівництво головного форту «Асторія». Можна сказати, що форт не встиг принести прибутку, оскільки в англо-американській війні, що вибухнула незабаром, був серйозно ушкоджений. 1813 року до Асторії прибули представники канадської Northwest Company, уповноважені британським урядом купити форт. Що й було зроблено — під тиском прибульців агент компанії Астора продав форт лише за $58 тис. Асторія виявилася найневдалішим проектом Джона Астора, і, на щастя, його єдиною воєнною втратою.

Війна дала можливість Астору скупити задешево торгові кораблі — їхні власники боялися, що в результаті воєнних дій судна постраждають. На закінчення воєнних дій Астор зумів сконцентрувати у своїх руках величезний флот, що дало йому змогу поновити торгівлю в Китаї та на Атлантиці. Деякий час торговець займався контрабандою турецького опіуму в Китай, однак дійшов висновку, що справа ця є занадто ризикованою, і вийшов з бізнесу.

Заробив Джон на урядових облігаціях. Для фінансування війни країна конче потребувала грошей, але уряду не вдавалося продати цінні папери позики. Купивши облігації за ціною 60-70 центів, після закінчення війни Астор вигідно перепродав їх, викликавши таким чином гнів президента Джефферсона. «Цей випадок показав нам, як банківський сектор отримує великі прибутки за рахунок уряду», — заявив тоді американський президент.

Астор був причетний до створення банку The Second Bank of the United States (SBUS). Законодавчому органу США належало 20% акцій цього банку, а конгресмени займали 5 з 25 місць у раді директорів. Астор позичав двом конгресменам з управління банку, які, поза будь-яким сумнівом, сприяли успіху хутрового магната.

За допомогою зв’язків у Вашингтоні бізнесмен продовжував торгувати канадським хутром. Хутро з Канади було надзвичайно популярним у Нью-Йорку й приносило Астору неабиякі доходи. Зокрема, 1812 року, який торговець вважав невдалим, Астор заробив $50 тис. на одному лише необробленому хутрі.

У 1814 році США уклали з Канадою мирну угоду й повернули завойовані території, однак форт «Асторія», як і раніше, залишався канадським — уряди не могли вирішити, чи був він захоплений або все ж таки проданий. Лише в жовтні 1818 року форт повернули американській державі. Але інтереси Джона були знехтувані — форт йому так і не віддали. «Був би я молодий, — стверджував Астор, — я б відновив права на Асторію. Але я занадто старий і виходжу з бізнесу». Джон лукавив — він торгував хутром ще сімнадцять років і не здійснив жодної спроби відвоювати Асторію.

Можливо, форт був йому не потрібен, оскільки з’явилися вигідніші справи: American Fur Company успішно пролобіювала в Конгресі закон, згідно з яким канадці втрачали право торгувати хутром на території Луїзіани, виняток становили лише наймані робітники американських компаній. Після прийняття закону Астор скупив усі активи North West Company на американській території.

Наступним лобістським кроком American Fur Company стала ліквідація федеральної державної системи фортів, що до того була конкурентом Астора в торгівлі хутром. Знищивши конкурента, Астор став монополістом у хутровій торгівлі Міссурі. Тепер на кожні $2 витрат він мав $140 прибутку. Кажуть, щоб зберегти статус-кво, Джон «подарував» мічиганському губернаторові Льюїсу Кассу $35 тис.

Манхеттен довелося купувати в індіанців

Рідна земля

Наприкінці 1820-х торгівля хутром втратила колишню рентабельність. Транспортні витрати стали занадто великими, а хутро вийшло з європейської моди, що призвело до падіння цін на нього. З 1830 року бізнесмен почав поступово відходити від оперативного управління компанією. А 1834-го, за 14 років до смерті, Джон продав American Fur Company Рамсею Круксу, своєму партнерові, одному з організаторів й учасників асторіанської експедиції суходолом і генеральному директору AFC. Старий Астор почав інвестувати в залізниці й канали, надавати позики. Але найбільші дивіденди принесли все-таки спекуляції на нерухомості.

Ще наприкінці XVIII століття Астор спрямовував частину прибутку від хутрового бізнесу на купівлю нерухомості. Стратегія полягала в тому, щоб дешево скуповувати незасвоєну землю за межею міста, в очікуванні, коли Нью-Йорк, що бурхливо розвивався, досягне його земель, підвищивши їхню вартість. У 1789-1791 роках підприємець інвестував $7 тис. у нерухомість на острові Манхеттен. У 1803 році він заплатив $25 тис. за сім акрів землі, розташованих за годину їзди верхи на північ від тодішньої межі міста. Уже у 1870-х вартість цих земель перевищила $20 млн.

Астор знався на нерухомості анітрохи не гірше, ніж на хутрі. Про це свідчить такий випадок. Одного разу бізнесмен продав ділянку землі біля Волл-стріт, виручивши за неї $8 тис. Джону одразу сказали, що він прогадав: мовляв, через кілька років ціна ділянки становитиме всі $12 тис. На це Астор заявив, що за виручені гроші має намір купити 80 ділянок на північ від Кенел-Стріт. На час, коли ціна проданої землі на Волл-стріт піднялася до $12 тис., 80 ділянок Астора оцінювалися у $80 тис. Відома також історія про те, як Астор придбав за $25 тис. велику ферму в центрі Манхеттена. Незадовго до своєї смерті Джон продав її, виручивши $25 тис. за кожен квадратний ярд (0,941 метра) землі.

Після продажу AFC основний дохід Астор отримував від операцій із землею. Джон не завдавав собі клопоту будівництвом, а волів здавати ділянки в оренду будівельникам. Бізнесмен мав найбільші володіння в Нью-Йорку. Кажуть, перед смертю Астор зізнався: «Я жалкую лише про те, що не встиг скупити весь Манхеттен».

На кінець життя Астор був найбагатшим американцем — його статки оцінювалися у $20 млн. (у перерахунку на сучасні гроші — $78 млрд). 1999 року в рейтингу найбагатших людей за всю історію Америки Джон Астор посів четвертий рядок — його обігнали лише Джон Рокфеллер, Ендрю Карнегі та Корнеліус Вандербільт.

Спадкоємцем основних статків магната став його син Вільям Бекхаус Астор-старший. Окрім величезного капіталу батька, Вільям успадкував статки свого дядька, Генрі Астора, який не мав дітей, натомість мав $500 тис. Наслідувавши приклад засновника сімейства, Вільям Астор інвестував у нью-йоркську нерухомість: купував земельні ділянки, що стрімко дорожчали, біля Центрального парку, між 4-ю та 7-ю авеню. Згодом Астор-молодший взяв участь в активній забудові своєї землі переважно будинками першого класу. За офіційними даними, 1867 року Вільям володів 720 будинками й частками в залізничних і страхових компаніях, а також у шахтах.

До речі, Астори займалися й готельним бізнесом. 1859 року в Нью-Йорку з’явився готель «Вальдорф», в 1897-му — «Асторія». Вони були об’єднані в готельний комплекс. Пізніше з’явилися готелі Knickerbocker та St. Regis. 1928 року готельний комплекс «Вальдорф-Асторія» був проданий Bethlehem Engineering Corporation приблизно за $20 млн.

Вільям Астор збільшив успадковані ним статки більш ніж удвічі. Свої $45 млн він розділив між двома синами — Джоном Джекобом Астором Третім і Вільямом Бекхаусом Астором-молодшим. Син Джона переїхав до Великої Британії, віддавши перевагу політичній діяльності перед бізнесом і витративши значну частину спадщини на покупку й реставрацію замка Евер (Hever) у графстві Кент. Англійські нащадки Асторів дотепер живуть у Старому Світі. А ось американська родовідна гілка Асторів перервалася 1959 року, коли, не залишивши спадкоємця, помер Вільям Вінсент Астор, праправнук хутрового магната. Він розпродав частину успадкованих володінь, а гроші заповів своїй третій дружині.

---

Кар’єра хутрового інвестора

1763 р. — у німецькому містечку Вальдорф народився Йоганн Якоб Астор (згодом — Джон Джейкоб Астор)

1784 р.— прибув до Нью-Йорка, почав працювати у торгівця хутром і займатися закупівлею

1785 р. — організував власний бізнес: став експортувати хутро зі США до Великої Британії

1786 р. — відкрив у Нью-Йорку магазин хутра й музичних інструментів

1789 р. — інвестує в земельні ділянки Манхеттена

1800 р. — почав поставки хутра на китайський ринок. У Китаї Астор купував чай і сандалове дерево й продавав їх у Європі

1807 р. — тимчасово припинив торгівлю з Китаєм через ембарго

1808 р. — заснував American Fur Company

1811 р. — побудував форт «Асторія» (склад для заготовленого хутра)

1812 р. — завдяки війні дешево скупив торгові кораблі й урядові облігації

1813 р. — під тиском конкуруючої канадської Northwest Company агент Джона Астора продав форт «Асторія»

1816 р. — Астор викупив усі активи Northwest Company, розташовані на території США

1821 р. — пролобіював ліквідацію федеральної державної системи портів, завдяки чому став монополістом на річці Міссурі

1834 р. — продав American Fur Company

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар