Секрет фірми

Візитка все стерпить

Марія БОНДАР, фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Правильно обмінятися візитками складніше, ніж орудувати столовими приборами на званій вечері в англійської королеви. Але щоб справити вигідне враження на буржуїв-іноземців, доводиться йти на жертви.

«Манери і смак важливіші за доброчесність...» Це твердження Оскара Уайльда спірне, але не позбавлене сенсу. Візьмімо, наприклад, візитку топ-менеджера однієї зі смілянських меблевих фабрик... Нічого собі картка, бордова, із золотим тисненням. Такі ж, тільки чорні, якщо вірити керуючому партнеру консалтингової компанії «КІМО» Діані Щербанській, амстердамські представниці найдавнішої професії залишають своїм клієнтам. Словом, певні висновки про візаві (зокрема, чи обізнаний він у правилах етикету) можна зробити, дивлячись на його візитку. До речі, не всі знають про те, що персональні візитні картки не однотипні, а індикатором культури бізнесмена є його вміння поводитися зі своїми і чужими візитками.

Здоровенькі були

Мабуть, найпоширеніша помилка тих, хто тільки-но обзавівся візитною карткою, — прагнення якнайшвидше вручити її кожному, хто перебуває в полі зору. Тим часом, як стверджує бізнес-тренер компанії Nordic Ірина Митрофанова, продавець, опинившись у кабінеті потенційного клієнта, не повинен проявляти ініціативу і виймати візитку першим. Це, за словами експерта, прерогатива господаря офісу. Якщо ж він не запропонував відвідувачу персональну картку, гостю не залишається нічого, окрім як віддати свою візитку секретареві або пізніше передати її через свого помічника. Якщо господар офісу вирішив обмінятися картками, а гостей виявилося кілька, першим його візитку повинен отримати старший за званням, якщо ж посади відвідувачів рівнозначні — старший за віком. У поодиноких випадках, коли на зустріч приходять ровесники однієї статусної категорії, діє правило, згідно з яким першою візитку має отримати пані.

На зустрічах, що відбуваються поза офісом, першим візитку дістає молодший за званням або за віком учасник. Якщо співрозмовник не бажає зав’язувати знайомство, він має право відповісти на ініціативу представницькою карткою (яка, нагадаємо, не містить координат власника). Передача у відповідь візитки є обов’язковою для чоловіка, жінці діловий етикет дозволяє просто подякувати співрозмовнику.

Вручення робочої картки у фойє театру або за банкетним столом вважається непристойним. Обмінюватися картками на вулиці також небажано. Утім, з цього правила, як і з будь-якого іншого, є винятки. Приміром, ті, хто зустрічає зарубіжних партнерів в аеропорту або на вокзалі, залишають їм візитки мовою країни перебування (або ж двомовні), щоб вони у разі потреби могли показати таксисту адресу офісу. Вручати іноземцям російсько- чи україномовні візитки за переговорним столом вважається недоречним. Для таких зустрічей слід замовити картки мовою візаві.

Обмін двосторонніми візитками — норма ділового спілкування у країнах з кількома державними мовами (Швейцарія, Фінляндія, Канада тощо). В Україні ж нормою є візитки, підписані з одного боку. Цим правилом нехтують, крім зазначеного вище, у разі, коли:

— картки призначені для участі в міжнародній конференції;

— партнер — міжнародна компанія, в якій прийняті дві чи більше робочі мови.

Небагато хто з європейських бізнесменів замовляє візитки мовами китайських або індійських партнерів. Мешканці екзотичного Сходу, що приїздять до України, зазвичай отримують англомовні картки. Але пропонувати таку візитку французу чи німцю вважається непристойним. «Мені довелося працювати з однією з вітчизняних фірм, яку купила німецька компанія, — розповідає Щербанська. — Однак керівництво купленої фірми так і не обзавелося німецькомовними візитками. Вирушаючи у відрядження до Німеччини, директор взяв двосторонні візитки російською і англійською мовами, чим, м’яко кажучи, дещо здивував нових власників. Як правило, українські бізнесмени замовляють англомовні робочі картки і вручають їх усім іноземним контрагентам, вважаючи English мовою міжнародного спілкування. У дечому вони мають рацію, але в низці країн, приміром у Франції, є безліч людей, які недолюблюють мову глобалізації. Тому підприємцям, які прагнуть справити сприятливе враження на партнера-європейця, рекомендуємо обзавестися візиткою його мовою

Ще одне типове порушення ділового етикету — зневажливе поводження з карткою візаві. Украй небажано крутити її в руках під час розмови і зовсім неприпустимо гнути, м’яти, скручувати на очах у господаря або ж робити якісь позначки з лицьового боку. Тим, хто нервує на переговорах, психологи рекомендують обзавестися чотками: мовляв, краще видатися екстравагантним, аніж неввічливим. Квапливо ховати картку в кишеню або візитницю також не слід. За етикетом треба впівголоса прочитати ім’я і посаду візаві, після чого покласти візитку перед собою. Дотримуючись цього нехитрого правила, можна уникнути незручних ситуацій, коли необхідно звернутися до співрозмовника, але важко пригадати, як його звати.

Замість візиту

Багатьом конфузам через недоречне вручення своєї або некоректне поводження з чужою візиткою можна запобігти, якщо скористатися прийомом заочної передачі карток (незаслужено забутим в Україні). Нагадаємо, що персональні картки можна передати адресату асистентом, кур’єром або шофером. Надсилання візитки поштою — грубе порушення правил етикету. Виявом особливої поваги до адресата вважається, якщо господар візитки привозить її особисто й залишає в секретаря. У таких випадках заведено загинати лівий нижній кут картки. Бізнесмени рідко вдаються до такої форми поводження, але в дипломатичній практиці вона поширена. Мету заочної передачі візитки визначають скороченнями (франц.) чорним олівцем у лівій частині візитки:

• p. r. — Pour remercier — висловлення вдячності;

• p. f. — Pour feter — привітання з національним святом;

• p. f. c. — Pour faire connaissance — вираження радості з приводу знайомства;

• p. f. N. A. — Pour feter Nouvel An — привітання з Новим роком;

• p. p. c. — Pour prendre congre — прощання перед остаточним від’їздом (таку картку прийнято відправляти своїм партнерам у країні перебування, якщо немає можливості зробити прощальний візит);

• p. c. — Pour condoleance — висловлення співчуття;

• p. p. — Pour presenter — з нагоди представлення (якщо бізнесмен має намір заочно представити контрагенту третю особу, він відсилає картку з такою позначкою разом з візиткою протеже).

Зазначимо, що картки з позначками p. r. і p. p. c. не потребують відповіді. Тоді як від того, хто отримав візитку з позначками p. f. c., p. c. і p. f., чекають картку-подяку (з літерами p. r.), яку потрібно передати протягом доби. Адресат візитки зі скороченням p. p. відповідає карткою без позначок (причому отримати її має не відправник, а його протеже). Якщо жодна зі стандартних абревіатур не відповідає випадку, дозволяється зробити короткий напис мовою країни перебування. Текст пишуть від руки у нижній частині картки. Звертання має бути від третьої особи («вітає з іменинами», «запрошує на чаювання» тощо).

Міні-дослідження Контрактів — опитано близько двадцяти бізнесменів — засвідчило, що для більшості з них правила передачі візитки — умовність, якою можна нехтувати. Фінансові можливості потенційних партнерів і виконання договірних зобов’язань важать для підприємців значно більше, ніж хороші манери (не кажучи вже про доброчесність). Утім, всі респонденти висловили готовність дотримуватися будь-яких правил, щоб не налякати культурних і перспективних контрагентів. Зауважимо у зв’язку з цим, що перше враження, справлене за допомогою стильної візитної картки, можна запросто зіпсувати подальшою поведінкою. А ось позбутися ярлика «нувориша» — людини, яка грубо порушила етикет вже на етапі знайомства, буде досить складно.

Редакція висловлює подяку працівникам комплексу «Немо» Шевченківського району Києва за сприяння в організації зйомки.

Картки-носороги Функції. Шкодять іміджу власника, налаштовують проти нього партнерів, обізнаних у нюансах етикету. Частково це компенсується за рахунок використання персональної візитки як носія комерційної або політичної реклами. Особливості оформлення. No comment.	Робоча картка Функції. Вручається потенційним партнерам і клієнтам перед початком ділових переговорів. Залишити таку картку — означає дати право співрозмовнику користуватися всіма вказаними на ній координатами і контактами з 9.00 до 19.00. Особливості оформлення. Згідно з етикетом, на такій візитці не прийнято вказувати домашню адресу, телефон, регалії власника, безплатний e-mail, розміщувати більш ніж дві емблеми та логотипи, інформацію рекламного змісту і т. ін.
Сімейна картка Функції. Її залишають організаторам прийомів, коктейлів, чаювання. Заміняє особисті візитки при знайомстві із заміжніми жінками. Коли одне подружжя відвідує інше, гості залишають господарям дві візитки: особисту картку чоловіка й сімейну. Якщо заміжня жінка наносить візит сама, за етикетом вона має надати дві сімейні картки і стільки само отримати натомість. Особливості оформлення. Зазначення координат — на розсуд власників. Ім’я дружини вказується перед ім’ям чоловіка.	Представницька картка Функції. Використовується у випадках, коли етикет передбачає вручення візитної картки, а сам власник не має наміру продовжувати знайомство. Такі картки часто залишають секретарям, щоб уникнути помилок при складанні документів. Представницькі картки кладуть, приміром, у букети квітів, але лише за умови, що в адресата є особиста, робоча або офіційна картка відправника. Особливості оформлення. Візитка не містить координат власника. Іноді на таких картках вказують адресу його (її) сайта.
Особиста картка Функції. Кріпиться до подарунків, поздоровлень, до листа-подяки і співчуття. Дипломати обмінюються такими картками під час неофіційних візитів, підкреслюючи, що вони виступають як приватні особи. У бізнесі особисті візитки йдуть у хід на неофіційних зустрічах, під час обговорення умов free lance, перспектив переходу працівника з однієї компанії до іншої тощо. Особливості оформлення. Усе залежить від фантазії, почуття міри і смаку власника. Канонічна картка містить його (її) ПІП і координати.	Офіційна картка Функції. Зазвичай її використовують перші особи держав і глави дипломатичних представництв. Після прибуття в країну такі картки відсилають посадовим особам, з якими мають намір зустрітися. Особливості оформлення. Текст на такі візитки наноситься курсивом. Розмір більший, ніж в інших персональних карток. Деякі офіційні візитки за розміром можна порівняти з поштовими листівками. Назва дипломатичного представництва розміщується внизу ліворуч (над адресою), а не у верхній частині (як назви фірм на робочих картках).

---

ЕКСПЕРТиза

Галина ЛЕЛЕЧЕНКО, менеджер компанії Start-поліграф

— Результати досліджень особливостей сприйняття інформації свідчать про те, що люди починають розглядати візитку з верхнього лівого кута, потім їхня увага зосереджується на правому нижньому куті, після чого погляд знову повертається вгору, затримуючись на середині лише у випадку, якщо там є деталі, що привертають увагу. А відтак верхній лівий кут робочої візитки оптимальний для розміщення логотипа. Інформація, розміщена посередині картки, має бути оформлена великим шрифтом (виділена кольором).

Стандартне розміщення адреси і телефонів знизу й посередині припустиме, але цей блок можна змістити у правий нижній кут. Тоді візитка виглядатиме більш збалансованою для сприйняття. Примітно, що в країнах з рухом транспорту ліворуч прийнято вказувати адресу в правому кутку візитки, а в країнах з рухом праворуч — у лівому. Бажано, щоб текстові елементи картки були темними на світлому фоні. Стиль оформлення має бути суворим, без рамок і завитків. Норми ділового етикету не рекомендують використовувати як матеріал для виготовлення пластмасу або шкіру. Краще зосередитись на виборі паперу.

Він має бути відмінної якості, можливо, трохи тонованим. Картки з глянцевою поверхнею, з пластику чи ламінованого паперу неприйнятні, оскільки на них неможливо робити записи. Норми європейського ділового етикету передбачають використання рожевого, блакитного, білого тла й тексту темно-коричневого, синього і чорного кольорів.

Шрифт візитних карток нормами ділового етикету суворо не регламентується і залежить від національних особливостей. Він має бути зручним для читання. Використовуючи декоративні шрифти, легко перейти межу хорошого тону. Ім’я і прізвище прийнято виділяти напівжирним шрифтом, що легко читається, трохи більшого розміру, ніж основний зміст візитки.

Розмір має значення

Типова персональна візитка являє собою прямокутник з не надто щільного картону розміром 50х90 мм, а у випадку з жінками (дружинами, а не посадовими особами) — 40х80 мм. Топ-менеджери можуть використовувати картки розміром 60х90 мм, картки їхніх дружин у цьому випадку завдовжки і завширшки мають бути на 10 мм меншими. Виняток становлять візитки дружин британських топ-менеджерів — їхні картки на 10 мм кв. більші. Візитна картка дівчини може бути ще меншою — 70х35 мм.

Останній крик моди — візитки у вигляді міні-диска. Вставляєш диск у комп’ютер — і... отримуєш вичерпну інформацію про людину. Такою візиткою, наприклад, користується Жириновський, керівники великих комп’ютерних компаній та ін. Не зовсім нормальним є прагнення власників втиснути у візитку-малятко якнайбільше інформації (емблем, символів, товарних знаків, фотографій, гербів тощо).

Двох кольорів (чорний + будь-який інший) для оформлення картки цілком достатньо. Барвисті візитки роблять тільки працівники, які використовують їх для реклами свого салону, магазину, клубу. Кольорові візитки з малюнками підходять дизайнерам, модельєрам і представникам інших творчих професій. У решті випадків використання кольорового паперу для виготовлення візитки виправдане лише у випадку, якщо колір є невід’ємною частиною корпоративного стилю.

За даними компанії Start-поліграф

Еволюція візиток

ІІ ст. н.е. — китайці прикріплюють невеликі аркуші рисового паперу або клаптики шовку з вказівкою імені дарувальника до подарунків впливовим чиновникам. На них же пишуть побажання і компліменти адресату.

XVI ст. — персональними візитками обмінюються мешканці Венеції та Флоренції.

XVIІ ст. — придворні французького короля Людовіка XIV користуються «візитними квитками». Точніше, гральними картами, на яких зазначене ім’я власника. Пізніше їх замінять маленькі гравюри і листівки.

1731 р. — найдавніша рукописна візитка Європи, що дійшла до наших днів, виготовлена у Флоренції.

1786 р. — виготовлено першу друковану візитку, що збереглася до наших днів.

XVIIІ ст. — у кращих домах Європи ставлять підноси, на яких гості залишають свої картки. Модною прикрасою вітальні стає опудало ведмедя, що тримає такий піднос на витягнутих лапах. Власні візитки зберігають у різьблених та інкрустованих коробочках з порцеляни, срібла або золота, чужі — у спеціальних альбомах.

1854 р. — парижанин Андре Діздері винаходить фотоапарат, що дає можливість друкувати до 16 однакових зображень на одному аркуші.

XIX ст. — дизайн візиток стає дедалі лаконічнішим. Вензелі й витіюваті картинки виходять з моди. Стильною прикрасою вважається незвичний шрифт. У Петербурзі Товариство Св. Євгенії заробляє гроші на виробництві заготовок для візиток. Вказівка адреси власника стає обов’язковим елементом оформлення чоловічої картки, на дамських адресу не друкують.

Початок ХХ ст. — відродження візиток з написами і малюнками ручної роботи. Імена власників пишуть чорнилом з ліщини, що набуває бронзового кольору після нанесення на папір. У Росії розробкою світських візиток займаються відомі художники Лев Бакст і Олександр Бенуа.

1907 р. — заповзятливий одесит Мирон Поросюк видає «Ілюстрований прейскурант візитних карток і весільних квитків», що містить понад 50 видів візиток з вказівкою їхніх цін і докладним описом.

1917-1991 рр. — візитки зникають з ужитку радянських громадян. Ними користуються лише дипломати й перші особи держави. Манері писати прізвище перед ім’ям і по батькові, що усталилася десятиріччями, іноземці щиро дивуються й досі.

ХХІ ст. — візитками обзаводяться всі як один. Про правила оформлення карток і поводження з ними знають одиниці.

Історії

Візитка Аладдіна

Лілія ГОРІЛА, директор агенції OS Direct

— Під час однієї з перших конференцій з політичного PR, що проводяться в Україні, я познайомилася з потенційним партнером і вручила йому останню візитку з тих, що взяла із собою. «Можете загадати бажання, це остання», — запропонувала я жартома, щоб зробити бесіду невимушеною. Ми домовилися зустрітися, аби обговорити перспективи співпраці, і розійшлися, згідно з форматом конференції, по різних групах. Минула трохи більш ніж година, і чоловік, якому дісталася моя остання картка, підбіг до мене, явно змінившись на обличчі. Він плутано повторював слова вдячності, довго тряс мене за руку й чомусь радів від щирого серця. Як з’ясувалося, бажання, загадане на візитці, здійснилося і принесло йому вигідний контракт.

Прямо в плавках

Ірина МИТРОФАНОВА, бізнес-тренер групи компаній NORDIC

— Американець, який приїздив в Україну у справах, розповів мені про те, як познайомився з японським бізнесменом у басейні одного з готелів. Виходячи з води, японець невідомо звідки витягнув пластикову непромокальну візитку і простягнув її новому приятелеві. Це шокувало мого співрозмовника. По-перше, басейн знаходився просто неба, тобто картку бізнесмен отримав не у приміщенні, як це передбачено етикетом. По-друге, використання пластикових візиток саме по собі вважається порушенням неписаних правил. По-третє, американець був позбавлений можливості вручити візитку самому. Утім, японець настільки зацікавив американця, що той все-таки взяв візитку, і, як виявилося, недаремно — знайомство виявилося корисним.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар