Історії

Пірат Нью-Йорка

Інна ЗВЯГІНЦЕВА

Мільйонер Деніел Дрю прославився спекуляціями, підкупом чиновників і переможною війною з Корнеліусом Вандербільтом

Стартовий капітал Дрю збив на торгівлі худобою — перед початком ярмарку бізнесмен годував корів сіллю і поїв водою

З-поміж титанів Волл-стріт XIX століття Деніел Дрю вважався найодіознішим. Почавши з торгівлі худобою, Дрю працював у пароплавній та залізничній галузях, попутно спекулюючи на біржі. Деніела, що заробив мільйони на фондових спекуляціях, нерідко порівнюють з Ворреном Баффетом. У бізнес-історію США Дрю увійшов ще і як постійний суперник значно відомішого багача Корнеліуса Вандербільта.

Один з найбільших статків позолоченого століття Деніел нажив не зовсім чесним шляхом. Торгуючи худобою, штучно збільшував вагу тварин. Обійнявши посаду директора Ерійської залізниці, докладав усіх зусиль, щоб знизити ціни акцій компанії, часто діючи на шкоду підприємству. Його успіхам неабияк сприяли компаньйони Джеймс Фіск і Джейсон Гоулд. Але саме компаньйони і привели капіталіста до краху.

Сіль і м’ясо

Деніел Дрю з’явився на світ 1797 року в містечку Кармел (штат Нью-Йорк). Батько майбутньої акули бізнесу володів невеликим фермерським господарством. Юний Деніел з дитинства працював на сімейній фермі, а у вільний час іноді відвідував школу. Втім, освіти так і не здобув: батько підприємця помер, коли синові було 15 років. Займатися фермерством Деніел не захотів — у США на той час йшла Англо-американська війна 1812 року, у пошуках заробітків Дрю пішов до армії. Однак на фронт хлопець не потрапив: війна закінчилася, ледве він встиг пройти початкову військову підготовку. У пошуках роботи Деніел вирушив до Нью-Йорка.

Країна тільки почала відновлюватися від післявоєнної розрухи, знайти стабільну роботу в якомусь бізнесі було складно. Півроку Дрю працював офіціантом і натирачем підлоги в салуні, ще півроку — пастухом. Врешті-решт Деніел зайнявся справою, знайомою йому з дитинства, — торгівлею худобою. Протягом 5 років ганяв худобу з округу Путнем до Нью-Йорка, але прибутків не отримав.

У 1820 році Дрю розташував свій «офіс» у таверні «Баллс Хед» («Бичача Голова»), де збиралися нью-йоркські м’ясники і пастухи. Невдовзі Деніел знайшов двох пастухів, які стали партнерами в його бізнесі, й почав вести справи за дещо іншою схемою: купував худобу в прилеглих округах і перепродував у Нью-Йорку.

Можливо, саме під час розмов за склянкою віскі Дрю дізнався про спосіб торгівлі худобою, яка пізніше стала своєрідною візитною карткою бізнесмена. Ідея полягала в тому, щоб перед самим прибуттям стада на нью-йоркський ринок нагодувати корів сіллю і добряче напоїти водою. Вага тварин збільшувалася, і, продавши корів, торгівець клав у кишеню не тільки комісійні, а й гроші, отримані за різницю між реальною і фіктивною вагою худоби.

Схема виявилася такою прибутковою, що фірма за кілька років розрослася до національного масштабу — вела ділові операції в Нью-Йорку та Пенсільванії, потім в Огайо. Дрю задумав переганяти худобу із Заходу до Нью-Йорка через гори. Перша така подорож тривала два місяці. Величезне стадо налічувало 2000 голів; худобу збирали близько сотні пастухів. Скотопромисловим бізнесом Деніел Дрю займався 14 років.

Деніел Дрю не втримався від спокуси дати пароплаву своє ім’я

Річковий король

У 1834 році сталася подія, яка радикально змінила кар’єру Дрю. Несподівано вибухнув пароплав «Генерал Джексон», що виконував рейси за маршрутом Нью-Йорк—Пікскілл. Судном володів Джейкоб Вандербільт, брат знаменитого Корнеліуса Вандербільта. Один з приятелів Дрю швидко зорієнтувався в ситуації, спустивши на воду човен під назвою «Вотер Вітч» («Водяна Відьма»), а сам скотопромисловець профінансував почин тисячею доларів. Так почалося знамените суперництво між Деніелом Дрю і Вандербільтом.

У відповідь на ініціативу конкурента Командор (прізвисько Корнеліуса Вандербільта) спустив на воду пароплав Cinderella («Попелюшка»), поклавши початок ціновій війні. Обидві компанії стали знижувати вартість проїзду і транспортування вантажів і в результаті опинилися у збитках. До кінця сезону власник «Водяної Відьми», приятель Дрю, виявив, що починає залізати в борги, і продав свій човен компанії «Дрю, Келлі та Річардс» за $20 тис. Деніел Дрю мав намір продовжувати новий бізнес.

Побачивши, що конкурента не бентежать збитки, Корнеліус Вандербільт почав переконувати Деніела Дрю вийти з бізнесу. Дрю відмовився. Вандербільт зробив більш ніж десять спроб (зокрема, звертаючись до суду) вигнати впертого конкурента з річки, але всі вони зазнали невдачі. У 1836 році «Водяну Відьму» замінили пароплавом Westchester, який згодом здійснював поїздки до Хартфорда (штат Коннектикут). Нове судно суперничало з пароплавною лінією річки Гудзон (рейс Нью-Йорк—Олбані).

Через кілька років підприємець Ісаак Ньютон, що займався буксирним і лоцманським бізнесом на річці Гудзон, збудував два нові пасажирські пароплави, назвавши їх «Північна Америка» та «Південна Америка». У 1840 році Деніел Дрю вступив у партнерство з Ньютоном. Так на американському ринку з’явилася компанія People’s Line, до якої увійшли всі пасажирські пароплави, що належали Дрю та Ньютону. Найбільшим акціонером компанії виявився Дрю. Невдовзі після створення транспортної лінії компаньйони збудували перший з «плаваючих палаців», що ходили річкою Гудзон, давши йому ім’я «Ісаак Ньютон». Пізніше компанія обзавелася суднами «Новий світ», «Святий Джон», «Дін Річмонд» і пароплавом під невибагливою назвою «Дрю». Двоє останніх обійшлися партнерам у більш ніж $700 тис. кожен. Незважаючи на конкуренцію з боку як Вандербільта, так і безлічі дрібних судновласників, People’s Line впродовж 30 років (з 1841-го по 1871-й) залишалася найбільш прибутковим перевізником на Гудзоні.

У 1847 році в Деніела Дрю з’явився ще один партнер. Разом з Джорджем Лоу бізнесмен заснував нову пароплавну компанію — «Стонінгтонську пароплавну лінію». Судна плавали за маршрутом Нью-Йорк—Стонінгтон, доповнюючи маршрут залізниці Стонінгтон—Бостон: таким чином пасажири могли з легкістю потрапити з Бостона до Нью-Йорка. У 1850 році Деніел, щоб уникнути конкуренції із залізничниками, купив контрольний пакет акцій залізниці, ставши монополістом на ринку перевезень Нью-Йорк—Бостон.

Тим часом залізничний транспорт з’явився і поблизу річки Гудзон. Скептики одностайно передбачали швидку кончину місцевого пароплавного бізнесу: «Дрю час сушити весла: будь-який пароплав пливтиме річкою повільніше, ніж потяг їде по суші». Але річковий магнат анітрохи не стривожився, вирішивши, що для збереження рентабельності достатньо тримати ціни на доставку вантажів і пасажирів річкою нижчими, ніж могли запропонувати залізничники. І не помилився: пароплави продовжували приносити прибуток, тоді як залізниця річки Гудзон ледве справлялася з високим трафіком.

У 1849 році Дрю разом з компаньйонами викупив Чамплайнську транспортну компанію. Корпорація мала у своєму розпорядженні капітал у $150 тис. й утримувала 5 пароплавів, що ходили з Вайт Холу до Канади. Нові власники розвивали бізнес протягом 7 років, а потім з наваром (більш ніж за $1 млн) продали ЧТК залізничній компанії «Саратога і Вайт Хол».

Свого часу, наслідуючи приклад Вандербільта, Дрю відмовився страхувати судна, вважаючи обережність найкращою страховкою; тільки на страховках йому вдалося заощадити близько $500 тис. Утім, одного разу скупість ледве не розорила бізнесмена. Коли потонув пароплав «Дін Річмонд», магнат втратив близько $300 тис., крім того, Дрю був змушений сплатити всі грошові претензії пасажирів і корабельної команди (вилучивши майже $100 тис. готівкою з обороту компанії).

У 1830-х роках завдяки зростанню доходів населення фінансовий бізнес поряд із транспортним став одним з найприбутковіших у США видів діяльності. І Дрю вирішив пограти на біржі. У 1840-му річковий король створив брокерську компанію «Дрю, Робінсон і КО». Протягом 15 років бізнесмен особисто очолював контору (яка з часом розрослася до розмірів банківського дому), а в 1855-му формально пішов з бізнесу, звільнивши місце для прийомного сина. Щоправда, після несподіваної смерті пасинка Дрю довелося повернутися на колишню посаду.

Дрю зробив ставку на акції залізниці. Річковий магнат вирішив інвестувати в ці папери майже всі свої статки. У 1855-му він придбав акцептів (різновид цінних паперів, які наділяли правом власності, але не давали права на оперативне управління) Ерійської залізничної компанії на $500 тис. Через два роки капіталіст купив акцептів Ерійської компанії на $1,5 млн. Останнє придбання відбулося у розпал біржової паніки 1857 року; банкіри дивувалися з сміливості Дрю; Деніела запитали, як він може спати спокійно, вклавши такий великий капітал у цінні папери. «Мене ще жодного разу в житті не мучило безсоння через бізнес», — відповів спекулянт.

Деніел Дрю, скарбник і спекулянт

Війна за Ері

У 1857 році Деніела Дрю було обрано директором Ерійської залізничної компанії. Не дивно: на той час бізнесмен став головним кредитором і одним з основних акціонерів компанії. Водночас із директорською посадою Дрю отримав посаду скарбника. Можливість розпоряджатися коштами залізниці Дрю використовував сповна: бізнесмен уміло маніпулював курсом акцій компанії.

Проте на початку 1860-х на залізницю поклав око старий недруг Дрю — «Командор» Корнеліус Вандербільт. Так почалися події, що дістали назву «війна за Ері».

Ерійська залізниця могла вигідно доповнити систему доріг, що вже перебували у власності Командора. Придбавши дорогу, якою управляв Дрю, Вандербільт отримав би контроль над усією залізничною мережею від Нью-Йорка до Чикаго. Корнеліус почав агресивно скуповувати акції Ерійської компанії, а спеціально найняті ним банди стали нападати на потяги, щоб викликати біржову паніку і змусити дрібних держателів паперів ЕЗК продавати акції. Вандербільт зумів скупити майже третину акцій компанії, що давало йому право увійти до ради директорів і призначати на ключові посади своїх ставлеників.

Щоб виключити Вандербільта зі складу основних власників залізниці, Дрю разом з Фіском і Гоулдом пішли второваним шляхом додемісій. Підприємці випустили 100 тис. незабезпечених акцій ЕЗК. Усі нові папери Командор скупити не зміг. Саме тоді виник термін «розводнення акціонерного капіталу» — маніпуляції з акціями (додаткові емісії, знерухомлення цінних паперів тощо), під час яких ринкова ціна компанії тимчасово зростала. Такі махінації були звичною практикою для брокерського дому «Дрю, Робінсон і КО». Спритні журналісти, докопавшись до минулого Деніела Дрю, провели аналогію з коровами, які збільшувалися у вазі за рахунок випитої води.

Коли ж Вандербільт звернувся до суду, трійця спекулянтів підкупила законодавчу раду Нью-Йорка і вийшла сухою з води: чиновники зрівняли фальшиві акції і справжні. Протягом «війни» вдавалися і до шахрайства, і до зброї: для охорони транспорту Гоулд використовував списані армійські гармати і створив спеціальну бойову флотилію.

Перемога у «війні за Ері» для Дрю була не тільки бізнесом, а й особистою помстою Командору. За чотири роки до початку боротьби за ЕЗК Корнеліус Вандербільт обіграв колишнього скотопромисловця на біржі. Деніел спекулював з акціями Гарлемської залізниці, намагаючись грати на зниження, але Вандербільт і його помічники скуповували всі продані акції Дрю, внаслідок чого ціна паперів піднялася. На цій спекуляції Деніел втратив $500 тис.

Не гравець

Після закінчення «війни за Ері» Дрю, вважаючи, що вже отримав всю можливу вигоду з Ерійської компанії, відмовився від крісла голови фірми, поступившись посадою Гоулду. Бізнесмен вирішив зосередитися на біржових спекуляціях на Волл-стріт. За ним закріпилася слава одного з найхоробріших і найуспішніших гравців з-поміж тих, хто працював з акціями залізничних компаній. Окрім акцій ЕЗК Дрю торгував цінними паперами дрібних залізниць. Легендарним висловлюванням Дрю про роботу фондового ринку стала фраза: «Той, хто грає на біржі і не є інсайдером, схожий на людину, яка купує худобу при місячному сяйві».

На піку кар’єри Деніел Дрю володів активами на суму близько $10 млн, щороку заробляючи щонайменше $500 тис.

За іронією долі залізниці, збагативши колишнього скотопромисловця, стали причиною його банкрутства. Усунувшись від керування Ерійською залізницею, Дрю зберіг акції цієї компанії. Тим часом Джейсон Гоулд і Джеймс Фіск продовжували розмивати акціонерний капітал залізниці. Впродовж 1868-1870 років махінатори випустили фальшивих акцій на $5 млн. Через маніпуляції Гоулда і Фіска Дрю втратив $1,5 млн — більшу частину вкладених в Ерійську дорогу коштів. А трохи пізніше спекулянта підвело і біржове чуття. Паніка 1873 року на Волл-стріт, що розпочалася після банкрутства компанії «Джей Кук & КО», яка інвестувала в будівництво залізниць, розорила бізнесмена: банкрутами виявилися більшість компаній, у які Дрю вкладав гроші. У 1876 році банкрутом став і сам Деніел: його борги перевищили $1 млн, а цінних паперів для покриття заборгованості не залишилося. До самої смерті у 1879 році Деніела Дрю утримував його син.

Професор Дрю

Від робочих буднів Дрю відпочивав на своїй фермі й прилеглих до неї пасовищах. Ферма розташовувалася в Кармелі, рідному містечку Дрю, в цій місцевості стояла стара ферма батька Деніела.

Далекого 1811-го Дрю поповнив лави Методистської церкви, але протягом 25 років залишався лише номінальним членом релігійної організації. Якось, ще коли Деніел заробляв торгівлею худобою, трапився випадок, який повернув Дрю до лона церкви. Вирушивши з візитом до друга, Дрю потрапив у грозу. Блискавка вбила коня, а Дрю, який їхав у повозці, залишився неушкодженим. Вражений цим випадком, Деніел у 1841 році став відвідувати Методистську церкву на Малберрі-стріт у Нью-Йорку й перетворився на активного прихожанина та опікуна; на Волл-стріт бізнесмена навіть прозвали Дияконом Деном.

Дрю, як і більшість релігійних американських бізнесменів, був меценатом. Спекулянт входив до спостережної ради університету Весліан (штат Коннектикут), щедро наповнюючи казну навчального закладу. Капіталіст також пожертвував кілька сотень тисяч доларів для Теологічної семінарії Дрю, заснованої в містечку Медісон (штат Нью-Джерсі). Нині семінарія перетворилася на університет, який, як і раніше, носить ім’я Дрю.

Хоча Деніел широко використовував шахрайські методи ведення бізнесу, церковні діячі та навчальні заклади не гребували спонсорською допомогою Диякона Дена. Зараз Методистська церква виправдовується: «Дрю жив в абсолютно інший час» і «частина його грошей була використана благородно». Колишній президент клубу випускників Університету Дрю Філіпп Волтерс недавно чесно сказав колегам: «Я не маю морального права вимагати, щоб ви повторили всі вчинки Деніела Дрю».

---

Кар’єра спекулянта: Деніел Дрю

1797 р. — народився у Кармелі (штат Нью-Йорк) у родині фермерів

1812 р. — записався добровольцем на фронт, але взяти участі в Англо-американській війні не встиг

1815 р. — зайнявся торгівлею худобою

1820 р. — спонсорує таверну «Баллс Хед», бере в бізнес партнерів

1834 р. — фінансує пароплавну компанію свого друга

1835 р. — купує пароплавну компанію, починає конкурувати з Корнеліусом Вандербільтом

1840 р. — разом з підприємцем Ісааком Ньютоном формує пароплавну лінію People’s Line; створює брокерську компанію «Дрю, Робінсон і Ко»

1847 р. — засновує Стонінгтонську пароплавну лінію з компаньйоном Джорджем Лоу

1849 р. — разом з компаньйонами викуповує Чамплайнську транспортну компанію

1850 р. — сконцентровує контрольний пакет акцій залізниці Стонінгтон—Бостон

1855 р. — купує цінні папери Ерійської залізничної компанії на $500 тис.

1857 р. — докуповує цінні папери Ерійської залізниці на $1,5 млн, обраний директором і скарбником компанії

1864 р. — на невдалій спекуляції акціями Гарлемської залізниці втрачає $500 тис.

1866 р. — починає корпоративну війну за контроль над Ерійською залізницею

1868 р. — разом із Джеєм Гоулдом та Джеймсом Фіском відбиває атаки Вандербільта на Ерійську залізничну компанію; йде з посади голови компанії

1870 р. — через фінансові махінації Гоулда та Фіска втрачає $1,5 млн

1873 р. — внаслідок біржової паніки втрачає більшу частину коштів

1876 р. — оголошується банкрутом

1879 р. — помирає

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар