Сфера впливу

Він забагато знає

Розмовляв Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ, фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Екс-спікер ВР Володимир Литвин розповів, чому Кучма не збирався передавати владу Януковичу

10 секунд на читання

В інтерв’ю Контрактам Володимир Литвин розповів про те, що

1) в апараті ВР спотворюють тексти законів

2) власники ФПГ зацікавлені у дострокових виборах

3) Віктор Пінчук не фінансує блоку Литвина

4) ступінь доктора наук коштує $50 тис.

Лобістська кухня

До кого частіше звертаються лобісти — до спікера ВР чи до голови президентської адміністрації?

— На президента лобісти зазвичай виходять не через керівника його адміністрації, а через інших осіб. Великі бізнесмени можуть звернутися напряму. Принаймні так було раніше, зараз систему, здається, змінено. Відразу після помаранчевої революції деякі діячі вважали, що після напруженої боротьби виграли цілу країну. Час засвідчив, що вони помилилися.

Хто саме з депутатів може гарантувати замовникам прийняття тих чи інших законопроектів?

— У кожній фракції є впливові люди — політичні лідери, великі бізнесмени тощо. Дуже часто фракції підтримують одна одну під час голосування лобістських законопроектів — це своєрідний політичний бартер. Але такий шлях лобіювання дуже дорогий. Дешевше працювати з депутатами на рівні комітетів ВР, які готують той чи інший проект до того, як він потрапляє до сесійної зали парламенту. А під час розгляду законопроекту депутати зазвичай голосують за вказівкою когось із політичних лідерів, вкрай рідко хтось вчитується і замислюється над тим, за що голосує. Ось це набагато більша проблема, ніж лобізм, з погляду якості законотворчої діяльності. До речі, справжні фахівці-депутати не завжди тиснуть на кнопки за вказівками.

— Я все розумію... Але не повинен бізнесмен бути міністром

Яка роль віце-спікерів у процесі лобіювання?

— Коли вони просто сидять праворуч від головуючого — мінімальна. Але за відсутності спікера його заступник, який веде засідання, може чимало: наприклад, на прохання когось із депутатів невідкладно поставити на розгляд те чи інше питання. Якщо більшість у залі до цього підготовлена, певний проект вноситься до порядку денного, апарат екстрено готує відповідні документи і протягом кількох годин законопроект приймають.

Чому тексти законів, які подають до президента на підпис, не завжди відповідають тим, за які голосують народні депутати?

— Це серйозна проблема, яка, наскільки мені відомо, мала місце, коли ухвалювався закон про Кабмін, а також приймалися зміни до Земельного кодексу та закону про держзакупівлі. Але я б не сказав, що вона свідчить про корупцію в парламенті. Іноді під час розгляду законопроектів у сесійній залі поправки до них приймають з голосу. Зазвичай таке відбувається, коли група депутатів, чиєї підтримки не вистачає для проходження законопроекту, наполягає на внесенні певних уточнень. Потім люди, які готують остаточний текст закону, вивчають стенограму засідання і коригують документ. Зрозуміло, що при цьому можуть допускати помилки: неправильно розставити коми, пропустити якесь слово, змінивши суть закону. Голова ВР фізично не може вивчити всі стенограми засідань, але навряд чи свідомо підписуватиме спотворений закон, адже до цього документ візують близько десятка керівників різних служб апарату ВР (якщо прийняття закону ініціював уряд, то ще й представник профільного міністерства).

Тобто структури, зацікавлені у спотворенні змісту того чи іншого закону, домовляються спочатку з депутатами, щоб вони вносили поправки з голосу, а потім з апаратом ВР?

— Не думаю, що це поширена практика. По-перше, стенограма засідання оприлюднюється на сайті ВР. По-друге, працівники апарату не підуть на явні зловживання, адже у випадку проведення внутрішнього розслідування буде неважко відшукати крайнього. Загалом з погляду лобіста легше і безпечніше домовитися з впливовими депутатами про внесення змін до законопроекту на етапі його підготовки.

До вас зверталися з такими пропозиціями?

— Ні, але я не стверджую, що не ставив на голосування законопроектів, які не сприймав за їхній лобістський характер. Понад те, часто в процесі розгляду того чи іншого документа (наприклад, закону про захист вітчизняного автомобілебудування) спостерігав, як депутати проводили роботу зі своїми колегами, щоб переконати їх підтримати законопроект.

Еволюція олігархів

Чи можливо, на ваш погляд, у принципі відокремити бізнес від влади в Україні?

— Навряд чи, потрібно шукати варіанти цивілізованого співіснування. Зараз ситуація така, що великий бізнес ототожнює себе з владою. Це, звичайно, ненормально, але очікувати, що завтра ситуація зміниться, — це все одно, що жити ілюзіями. Коректніше ставити питання про відокремлення бізнесу від державного управління — бізнесмен не повинен бути міністром. Хоча цілком зрозуміло, що сучасним світом правлять корпорації. Росіяни, усвідомивши це, останніми роками шаленими темпами зміцнюють позиції власних ТНК, насамперед Газпрому, який здійснює неприховану експансію на зовнішні ринки. Наші ж корпорації використовують владу, як заманеться, і живуть одним днем, точніше від виборів до виборів.

Хіба нинішні олігархи не народжені системою Кучми?

— Певною мірою. Більшість представників великого бізнесу справді починали з управління держпідприємствами, які вони доводили до банкрутства, а потім купували за безцінь. Так люди, які ще вчора були ніким, стали всім у цій країні. Зрозуміло, що процес первісного накопичення був незаконним у всіх країнах, але ж наші олігархи повинні визнати (хоча б внутрішньо) свою неправедність і змінити світосприйняття. Інакше ми приречені блукати по колу перерозподілу власності за допомогою держави.

Як ви вважаєте, наскільки великий бізнес зацікавлений у продовженні ринкових реформ?

— Більшість зацікавлена. Інакше власники фінансово-промислових груп були б проти дострокових виборів до Верховної Ради. Про податкову, земельну або тендерну реформу, на жаль, поки що не йдеться, але олігархи зацікавлені у політичній стабільності, у створенні системи стримування і противаг, у судовій реформі. Цього не врахували ті політики, які швидкими темпами почали стягувати владні повноваження до одного центру. Великий бізнес прагне легалізуватися, про що свідчить масовий продаж українських банків. Ніхто вже не запитає, наприклад, усім відомих банкірів про джерела походження їхніх капіталів — після продажу фінустанов вони освячені й захищені нормами міжнародного права... Загалом у середовищі олігархів відбуваються переоцінка цінностей, переосмислення пройденого шляху. Один український мільярдер якось розповів, що йому потрібно $2 тис. на день, щоб нормально почуватися, тобто до кінця життя приблизно $50 млн. Зробивши такі розрахунки, олігарх зайнявся благодійністю. На деяких підприємствах він планує збільшити питому вагу зарплати в структурі собівартості продукції. У середньому цей показник в Україні просто мізерний — 8%.

Розповідаючи про благодійника, ви мали на увазі Віктора Пінчука?

— Ні, йдеться про іншу людину.

Чи справді пан Пінчук фінансував ваш блок на попередніх виборах до ВР?

— Ні, ми фінансували кампанію виключно своїми силами.

Хто фінансує ваш блок зараз?

— На жаль чи, навпаки, на щастя, більшість людей, які фінансували блок 2006 року, не увійшли до наших списків. Взагалі ми не залучатимемо великий бізнес, а зробимо ставку на регіональних лідерів, добре відомих виборцям. Я особисто зустрічаюся з людьми, артистів із собою не вожу, тому кошторис кампанії незначний.

Тест на протест

Ви свідомо подалися до публічної політики у 2002 році?

— Мені запропонували очолити блок «За Єдину Україну!», в якому було чимало яскравих особистостей, що не могли домовитися, хто буде № 1. Президент Леонід Кучма пообіцяв мені, що після закінчення виборчої кампанії я повернуся до виконання обов’язків голови АП. Але я добре знав, що Кучма може працювати з однією людиною не довше ніж півтора-два роки. Згодом дізнався про звільнення-призначення в Адміністрації, зроблені без моєї згоди, прочитав інтерв’ю Кучми, де він казав, що мене очікує кар’єра у ВР, і звільнився за власним бажанням. Хоча думав тоді: «Навіщо мені все це потрібно?». У розпал баталій навколо крісла спікера ВР IV скликання я відверто говорив, що воно мені не дуже-то й потрібне. Не надто приємно, коли ключові політики, з одного боку, дивляться на тебе, як на класового ворога, а з іншого — як на політичного конкурента. Але зрештою зі мною вчинили за принципом «виживе — добре, ні — так тому й бути». Я не лише вижив, а й спробував вивести ВР з-під зовнішнього впливу.

Чому президент Кучма вибрав собі в наступники Януковича, а не Ющенка?

— У відповіді на це запитання є три складові. Перша — чинники, пов’язані з самим Віктором Андрійовичем. Друга — позиція людей у команді Леоніда Даниловича. Третя — плани на майбутнє самого Кучми... Віктора Федоровича Януковича проголосили кандидатом у президенти наступного дня після провалу голосування за внесення змін до Конституції. Але насправді ніхто нікому не збирався передавати владу, просто на певному етапі події вийшли з-під контролю.

Тобто донецька еліта переграла Кучму?

— У 2004 році донецька еліта грала за правилами, які визначали на вул. Банковій. Хоча я не думаю, що хтось тоді когось переграв, врешті-решт бурхливий кінець виборчої кампанії засвідчив, що всі переграли самих себе. Напередодні виборів люди прагнули змін, чекали завершення епохи Кучми, пов’язували з цим вирішення власних проблем.

Ціна думки

Навіщо ви звинуватили керівництво уряду в бажанні усунути вас з посади голови спостережної ради АН України?

— Ще на початку року Кабмін без нашого відома прийняв низку рішень щодо АН, я подав прем’єру заяву про відставку, але мене попросили утриматися від цього кроку, щоб не загострювати ситуацію. Я сприйняв наведені мені аргументи, але днями випадково дізнався про те, що Кабмін формуватиме нову спостережну раду... Щоправда, зараз цю ініціативу призупинено, але деяким урядовцям не дає спокою вітчизняна освіта, зокрема питання контролю над КНУ імені Тараса Шевченка.

Цікавлять надходження від абітурієнтів?

— Я не зводив би проблему до цього рівня. Швидше йдеться про вплив інтелектуальних кіл на громадську думку, зокрема в політичних питаннях.

Торік ви визнали, що ступінь доктора наук оцінюється в Україні у $50 тис. Ціни зросли?

— Замовні роботи готують інтелектуальні наймити, і я їх не засуджую, адже мислячих людей держава кинула напризволяще, ось вони й заробляють на бажанні певних осіб купувати наукові ступені заради престижу. До речі, в Україні ситуація виглядає ще більш-менш пристойно. У РФ, наприклад, працюють цілі структури, які пропонують дисертації «під ключ».

Який відсоток з вказаної вами суми йде до працівників Вищої атестаційної комісії?

— Якщо дисертація виконана сумлінно, провести її через ВАК — справа техніки. Комісія не зможе виловити підробку в тому валі робіт, який проходить через неї щороку. ВАК до таких оборудок не має жодного стосунку.

Як вам вдалося влаштуватися помічником ректора відразу по закінченні університету?

— Ректору була потрібна людина, декан історичного факультету запропонував мені піти на співбесіду. Я пішов, мені доручили підготувати виступ перед колективом університету з нагоди 9 травня. Коли ректор ознайомився з результатом моєї роботи, то, хоч як дивно, схвалив його. Мені запропонували працювати помічником ректора і водночас викладати на історичному факультеті, адже ставки «помічник ректора» тоді не було, вона з’явилася приблизно через рік.

Чому ви проміняли наукову кар’єру на політичну?

— Причина переходу на нову роботу прозаїчна — 12 років я мешкав у гуртожитку, мені запропонували перейти до Міносвіти, де була перспектива отримати квартиру, і я погодився. Потім мене запросили до апарату ЦК і пообіцяли, що точно дадуть квартиру. Так і сталося, а робота в ЦК виявилася колосальною школою.

---

Кар’єра політика

2006 р. — віце-президент НАН України

2002 р. — народний депутат, спікер Верховної Ради

1999 р. — голова АП

1996 р. — перший помічник президента

1995 р. — зампред Адміністрації президента

1994 р. — помічник президента України

1989 р. — помічник секретаря ЦК КПУ

1986 р. — начальник управління Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР

Серпень 1978 р. —старший методист, помічник ректора, старший викладач істфаку університету

1978 р. — закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка

1956 р. — народився в с. Слобода-Романівська (Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл.)

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар