Епіцентр

Прохідний бар’єр президента

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Якщо у Верховної Ради вистачить патріотизму, вона має збільшити прохідний бар’єр для партій на парламентських виборах. Так сказав президент. Не сказав він про те, що чим вищий такий бар’єр, тим легше використати адмінресурс і тим більше шансів у Народного союзу «Наша Україна» отримати потрібну кількість місць у парламенті.

Святкові промови — вельми специфічний об’єкт для аналізу. Зазвичай автори таких послань прагнуть, з одного боку, всім догодити, з іншого — все-таки вкласти у вуста державних лідерів якісь думки і послання. Слід зазначити, що 24 серпня 2005 року автори і виконавці свята блискуче впоралися зі своїм завданням. Щоправда, не знаю, яку думку вони намагалися передати. Коментатори на ТВ стверджували, що основний меседж полягає у ствердженні єдності країни і в тому, що закладаються нові традиції, але якраз цього зовсім не було помітно. Зате в кожній деталі читалася спадкоємність нової влади з попередньою, ну а тієї — з ще більш попередньою, тобто радянською. Відзначимо три головні обставини, які дають підстави дійти такого висновку.

Передусім загальна атмосфера помпезності. Нагадаю, що захід розпочався з літургії у Софійському соборі. Чесно кажучи, не знаю, який стосунок має церква до святкування незалежності, а тим більше викликає безліч запитань ситуація, коли священики читають лекції (які, зазначимо, транслює ТВ) а-ля політпросвіта. З лекції випливало, що незалежність і помаранчева революція відбулися в нас милістю Божою. До помазаника Божого справа поки що не дійшла, але прагнення наділити владу сакральним, не від світу цього, сенсом надто насторожує. Це прагнення стало ще очевиднішим, коли камери показали Майдан з оркестрами, прапорами, почесними караулами і VIP-місцями. Можливо, перший День незалежності після революції і варто було провести на Майдані, але, зрозуміло, зовсім не так.

Другий момент — власне зміст промови. Зазвичай у ситуації, коли треба сказати все і нічого в максимально стислий час, найкраще говорити про стратегію і пріоритети. Нічого цього в промові Віктора Андрійовича не було. А найгірше те, що єдиним сенсом діяльності влади була названа «соціальна справедливість». Що це таке, не знає ніхто. Але неважко зрозуміти, що коли це словосполучення й має право на життя, то означає воно певну якість, яка може характеризувати ту чи іншу подію. До того ж дуже суб’єктивно. До діяльності держави все це жодного стосунку не має. Щоправда, наступні міркування про зарплати, пенсії і всюдисущих лікарів-учителів внесли деяку ясність. А саме: стало зрозуміло, що держава вважає своїм обов’язком «нагодувати народ». У Радянському Союзі це називалося «задоволенням неухильно зростаючих потреб радянського народу». Як бачимо, нічого не змінилося. Помітимо, що тільки тоталітарні держави стурбовані цією проблемою, оскільки їм треба якось пояснити, що вони тут роблять. У промові Віктора Андрійовича чітко простежувалося певне розуміння ролі та місця держави. У цьому розумінні держава просто є, і вона займається всім. Таке розуміння досить далеке від демократичного. Для демократа держава — це інструмент суспільства, точніше політиків, яким суспільство тимчасово довірило управління і які використовують його для досягнення певних пріоритетів, схвалених на виборах. Тепер спробуйте застосувати це розуміння до промови Ющенка, до його програми і діяльності як президента.

Ну а логічною точкою, таким собі неминучим фіналом промови була, звісно, чудова заява про те, що «у разі, якщо у Верховної Ради вистачить патріотизму, вона має збільшити прохідний бар’єр для партій на парламентських виборах». Здавалося б, до чого ця суто політична конкретика у святковій промові? Цей пасаж був би доречним у приватній бесіді, можливо, в інтерв’ю, але ніяк не в програмній промові у День незалежності. Щоправда, цей висновок випливає тільки з уявлення про те, що автори промови і президент — люди, які мислять демократичними категоріями. Якщо ж дотримуватися нашої гіпотези, що вони — люди радянські, для яких держава uber alles просто за визначенням, то такий пункт у виступі не тільки допустимий, а й необхідний. Адже якщо держава всіх «годує» і взагалі намагається сподобатися всім без винятку (крім різних негідників, яких вона сама й призначає), то вимога більшої і навіть абсолютної влади повністю логічна. Підвищення прохідного бар’єра і є формою цієї вимоги. Адже цілком очевидно: що вищий прохідний бар’єр, то легше використати адмінресурс і то більше шансів у Народного союзу «Наша Україна» (якому, до речі, без року тиждень і в якого немає ні історії, ні програми) отримати потрібну кількість місць у парламенті. Навіщо? Ну як же, дивіться вище.

Промова Віктора Ющенка 24 серпня 2005 року може бути сміливо рекомендована до вивчення на курсі політології. У ній з чисто українською нехитрою безпосередністю відображені логіка, суть і наслідки будь-якої етатистської доктрини, чи то буде комунізм, соціалізм чи ще що-небудь. Популізм і верховенство держави в суспільному житті завжди йдуть пліч-о-пліч. При цьому важливо зауважити, що не мають значення причина і наслідки — чи ви просто прагнете до влади і намагаєтеся її отримати, обіцяючи «нагодувати народ», чи, навпаки, хочете «нагодувати народ», і для цього вам потрібно все більше і більше влади. Результат завжди один.

---

Держава для держави, влада заради влади — ось основна ідея святкового послання президента Віктора Ющенка.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар