Лінія оборони

Угоди з владою

Іван ЗАЙЦЕВ

Якщо державна організація відмовляється платити за договором з недержавною фірмою, у підприємства-постачальника є три варіанти: хабар, суд або смирення.

Теоретично всі суб’єкти господарювання є рівними перед законом. Однак насправді державні підприємства значно рівніші за інших. Особливе місце держпідприємств серед вітчизняних СПД забезпечене не лише специфікою відносин, а й цілим стосом спеціальної нормативки. Річ у тім, що підприємства, у статутному капіталі яких більш ніж 25% державних коштів, у своїй діяльності керуються не тільки і не стільки Господарським і Цивільним кодексами. На їхньому боці особлива нормативна база — понад 10 законів і близько 150 підзаконних актів, одночасна дія яких забезпечує цим суб’єктам те особливе становище, на яке нарікають їхні партнери недержавного походження.

Нерідко у цих актах закріплюються певні особливості діяльності таких структур. Передусім слід зупинитися на особливостях розпорядження і користування майном казенних підприємств (ст. 76 і 77 Господарського кодексу) і державних акціонерних компаній (ДАК). Річ у тому, що обидва різновиди цих підприємств створюються виключно за рішенням Кабінету Міністрів. Така юридична особа може розпоряджатися своїм майном лише за рішенням уряду, тобто відчужувати або іншим чином розпоряджатися їхнім майном можна лише на підставі окремих постанов Кабміну. Для казенних підприємств цю норму закріплено в Господарському кодексі. Для ДАК цей пункт зазвичай включається до статуту. Наприклад, така вимога передбачена у статуті ДАК «Укрресурси» (п. 4). При цьому статут державної акціонерної компанії також затверджується Кабміном.

На практиці це означає, що у разі примусового стягнення боргу з ДАК або з казенного підприємства недержавна компанія не зможе отримати в рахунок погашення боргу якесь майно, навіть якщо є відповідне рішення суду і згода топ-менеджменту боржника. А отримати згоду Кабміну в цьому випадку практично неможливо.

Майнове табу

І в суддівських чиновників, і в уряду є поважна причина відмовити в реалізації майна та оплаті «гарячих» боргів — Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (№ 2864-ІІІ від 29.11.2001 р.). Слід звернути увагу, що цей нормативно-правовий акт приймався як тимчасовий захід, про що свідчать його формулювання: «до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна» (ст. 1), «у місячний термін подати законопроект... в якому передбачити вдосконалення механізму примусової реалізації майна підприємства» (п. 2 ст. 3). До речі, конституційність цього закону підтверджена листом Вищого господарського суду України № 01-8/152 від 13.02.2002 р., де в п. 5 прямо вказується, що мораторій поширюється на всі випадки звернення стягнення на майно державних підприємств. З часу його прийняття минуло майже чотири роки, однак досі мораторій не знято, а отже, кредиторам розраховувати ні на що.

Дія охоронної грамоти поширюється на всі господарські товариства, у статутному фонді яких частка держави становить, як уже зазначалося, не менш як 25%. Понад те, п. 6 того самого листа ВГСУ встановлено, що господарським судам забороняється ухвалювати постанови про визнання держпідприємств-боржників банкрутами й починати ліквідаційну процедуру до закінчення терміну дії мораторію.

Зазначимо, що мораторій накладено лише на примусову реалізацію майна. З огляду на це більшість юристів вважають законною добровільну передачу держпідприємством свого майна кредитору. Утім, це правило в будь-якому випадку не поширюється на ДАКи і казенні підприємства.

Майя Мелющева, старший юрист юридичної фірми «Лавринович і Партнери», зазначає, що навіть у разі добровільної передачі держпідприємством частини свого майна кредитору можливі неприємні сюрпризи. Приміром, був випадок, коли підприємство, передавши приватній компанії об’єкт незавершеного будівництва в рахунок погашення дебіторської заборгованості, згодом звернулося до суду, вимагаючи визнати цю передачу незаконною, оскільки, мовляв, було порушено закони про приватизацію державного майна. Втім, у суді підприємцю вдалося довести свою правоту, але випадок є показовим.

Ризикова справа

Зі спеціальних норм випливає, що незалежно від того, яких боргів нажили міцні державні господарники, у них завжди є можливість уникнути розпродажу основних фондів. Щоб залишити кредитора з носом, керівництву держструктури достатньо вигадати слушний привід, щоб показати бізнесмену на двері (див. «Сім причин залишитися без грошей» на с. 36).

Аналіз формальних причин відмов у оплаті за товари та послуги дав можливість виявити два основні ризики, яких зазнає підприємець, укладаючи договір з державною юрособою. Передусім це інфляційні ризики. Річ у тім, що з моменту укладення контракту до остаточного розрахунку минає кілька місяців (а може, навіть років). За цей час інфляція може з’їсти значну частку очікуваного прибутку.

Крім того, велика ймовірність, що за цей період зміниться кон’юнктура ринку. Оскільки контракти з державою передбачають фіксовану ціну за товар, що постачається, незалежно від його можливого подорожчання чи здешевлення до моменту оплати може виявитися, що постачальник працював собі на збиток. Досвід показує, що часто неможливо змінити умови контракту залежно від коливань ринку, як і включити в договір пункт про зміну ціни товару, що постачається. Трапляється, що бізнесмен змушений відмовлятися від виконання договору, втрачаючи внесену тендерну заставу й виплачуючи неустойку, оскільки в іншому випадку йому довелося б постачати товар за цінами, значно нижчими від собівартості.

Проте й це ще не всі сюрпризи. Причини майбутніх неприємностей можуть бути закладені ще на стадії проведення тендера. Навіть переможець тендера може не отримати бажаного прибутку, оскільки через скарги інших учасників конкурсу на порушення під час його проведення виконання умов контракту може бути припинене. І не факт, що у разі визнання вердикту тендерного комітету незаконним бізнесмен отримає компенсацію за поставлені товари або виконані послуги.

Причини не платити

Навіть якщо ситуація на ринку і нюанси проведення конкурсу не перешкодили виконанню зобов’язань постачальника, останній все одно може залишитися без грошей. Замість оплати керівництво держпідприємства-замовника може заявити, що з бюджету не надійшло фінансування. Немає грошей — немає й розрахунку. Цей аргумент з вуст міцного державного господарника звучить особливо переконливо, якщо в контракті передбачено пункт, згідно з яким оплата виконаних робіт можлива лише після надходження фінансування на рахунок замовника. Володимир Потапенко, керуючий партнер юридичної фірми «Потапенко і Партнери», звертає увагу на те, що ця норма фактично звільняє держпідприємство від необхідності платити за поставлену продукцію, оскільки законними способами встановити факт надходження бюджетного фінансування на рахунок якоїсь організації практично неможливо.

Ще один вельми поширений прийом — підкреслено упереджене ставлення до товару чи наданих послуг. Представники держорганізації, чіпляючись до будь-яких дрібниць, намагаються або не заплатити взагалі, або відкласти сплату на невизначений термін. Нерідко буває, що для підтвердження належної якості поставленої продукції підприємцю доводиться залучати незалежних експертів. Певна річ, власним коштом. Трапляється, замовник несподівано відмовляється від товарів або послуг в ході постачання. Причому мотивація такого рішення може бути простою: замовляли не те і не такого кольору. Якщо йдеться про постачання товару, вимагати від держпідприємства компенсацію витрат постачальника ще більш-менш реально, якщо ж договір було підписано на виконання якихось робіт, справа значно ускладнюється. І невдачливому бізнесмену доводиться не один місяць оббивати пороги владних кабінетів, вимагаючи компенсації, причому перспектива її отримання є вельми сумнівною.

Крім того, не можна забувати й про можливу зміну керівництва замовника. Володимир Потапенко розповів про кілька ситуацій, коли новий менеджмент держкомпанії відмовлявся оплачувати підрядчику виконані роботи, оскільки попереднє керівництво, укладаючи контракт, нібито вийшло за межі своєї компетенції. Сюди ж можна віднести таку відмовку, як втручання вищої держструктури, яка просто заборонила проводити оплату за договором. Річ у тім, що деякі держпідприємства за статутом мають погоджувати договори, що перевищують певну суму, з компетентними чиновниками з профільних міністерств і відомств. Відсутність резолюції такого держслужбовця може слугувати підставою для розірвання договору. Цікаво, що про ці резолюції деякі відповідальні працівники держструктур згадують чомусь лише тоді, коли наближається термін платити за рахунками.

Трохи менше, за словами експертів, популярні посилання потенційних держборжників на закінчення фінансового року. Суть комбінації в тому, що кожній бюджетній організації на фінансовий рік складається і затверджується на вищому рівні (законом про держбюджет) кошторис видатків. Усі кошти, передбачені в цьому документі, але не витрачені за призначенням до закінчення фінансового року, підлягають поверненню до держбюджету. Потім складається кошторис на наступний рік, під нього виділяються кошти і т. д. У результаті, якщо в поточному фінансовому році підприємець Х виконав для Н-ської міської ради якусь роботу, але не встиг отримати за неї гроші, може вийти, що в наступному кошторисі видатки на оплату його праці передбачені не будуть. Тоді вступає в силу перше правило: немає фінансування — немає оплати. Підприємцю Х залишається готуватися до довгої і важкої тяжби з держорганом.

Як отримати своє

Підприємці, які регулярно працюють з державними підприємствами, розповіли нам кілька вірних способів отримати належні гроші. Більшість порад зводилися до банальних, по суті, дій: достатньо домовиться з потрібною посадовою особою, і за певний відсоток (від 5 до 15%) суми контракту гроші в рекордні терміни буде перераховано підприємцю (див. «Відкати вирішують все»).

А тим, хто не бажає ділитися своїм прибутком з ділками від влади, потрібно чекати на тривалий судовий процес. Тому краще спробувати вирішити питання, не доводячи справу до судового розгляду. Володимир Потапенко як превентивний захід рекомендує постійно підтримувати зв’язок з керівництвом замовника й нагадувати про дату остаточного розрахунку, що невблаганно наближається (якщо це передбачено у тексті договору). Якщо ж, попри постійні нагадування, боржник забуває вчасно погасити заборгованість, експерт радить надіслати листа з повідомленням, що термін сплати за виконані роботи або поставлений товар настав, але гроші на рахунок кредитора не надійшли.

Через три — п’ять днів, якщо дебітор не поспішає переводити гроші, потрібно надіслати лист-претензію, де крім того, що держпідприємство не виконує договірні зобов’язання, можна згадати й про можливу подачу позовної заяви. Усі листи юрист радить надсилати або рекомендованим листом з повідомленням, або кур’єрською поштою, щоб можна було підтвердити дату і час отримання. Нерідко на цьому етапі держпідприємство погоджується піти на мирову угоду, після чого або перераховує кредитору необхідні грошові кошти, або ж розраховується з ним в інший спосіб, наприклад майном. Утім, для розрахунку майном, як уже зазначалося, є деякі обмеження, з огляду на які підприємець ризикує залишитися ні з чим.

У випадку ж, якщо державна компанія все одно не бажає платити приватнику і фірма готова стати «на стежку війни», слід негайно звернутися до суду. Причому з проханням у якості забезпечення позову залучити виключно грошові кошти, що перебувають на рахунках боржника, щоб, знову-таки, не зв’язуватися з майном держпідприємства.

Загалом незважаючи на те, що отримати гроші з держструктури легальними способами доволі складно, багато юристів вважають це цілком реальним завданням. Прикладом може слугувати підприємець, який зумів домогтися в суді арешту рахунків однієї з районних ДПІ. І поки податкова інспекція не виплатила йому заборгованість, через її рахунки проходили лише зарплатні кошти. Водночас тяжба з держорганом може спричинити доволі серйозні затрати часу і коштів, а також інші супутні неприємності (наприклад, позапланові перевірки, якщо боржником виступає контролюючий орган). Тож у будь-якому випадку підприємцю доведеться робити непростий вибір.

Автор вдячний Володимирові Потапенку, керуючому партнеру юридичної фірми «Потапенко і Партнери», за допомогу в підготовці матеріалу.

---

ЕКСПЕРТиза

Гроші, і тільки гроші

Майя МЕЛЮЩЕВА, старший юрист юридичної фірми «Лавринович і Партнери»

— Передусім слід зазначити, що відносини з державними підприємствами — це своєрідна гра без правил. Більшість з них працюють за своїми стандартними формами договорів. Зазвичай ці договори містять розділ «Відповідальність сторін», проте якщо вчитатися, то неважко помітити, що сукупність пунктів цього розділу гарантує цілковиту безвідповідальність держпідприємства, а друга сторона угоди, навпаки, виконує свої зобов’язання, побоюючись неминучих санкцій. Такі договори разом з нормами спеціальних законів значно ускладнюють притягнення держструктур до відповідальності за невиконання умов контракту.

Нерідко державна організація намагається включити в договір пункт про альтернативні, негрошові розрахунки з контрагентом. Наприклад, розрахунок нерухомістю або частиною основних фондів. Але примусове виконання такого пункту договору явно неможливе, оскільки чинне законодавство містить пряму заборону на стягнення нерухомого майна та основних фондів держпідприємств. Отже, жоден суд не винесе рішення про передачу держмайна кредитору. Перспектива отримання боргу є, хоч і примарна, лише в тому випадку, якщо позивач звернувся до суду з проханням звернути стягнення не на майно, як це передбачено договором, а на грошові кошти боржника. Практика свідчить, що судді украй неохоче задовольняють таке клопотання, якщо позивач не приділив належної уваги підготовці аргументації. А якщо суд не братиме до уваги аргументи сторони і відмовить у задоволенні клопотання, стягнути борг з держпідприємства буде неможливо.

Особистя зв’язки

Володимир ПОТАПЕНКО, керуючий партнер юридичної фірми «Потапенко і Партнери»

— Ми рекомендуємо своїм клієнтам складати договір таким чином, щоб контрагент — приватна фірма могла адекватно реагувати на невиконання держпідприємством своїх зобов’язань. Наприклад, у транспортно-експедиційній сфері важливо включити в контракт пункт, який дозволяє виконавцю (експедитору) затримувати вантаж, якщо бюджетна організація не перераховує кошти. Таким чином можна домогтися певної дисципліни платежів. Однак слід зазначити, що з держмонополістами працювати дуже важко: їхнє становище дозволяє диктувати свої умови приватним компаніям. Відтак на зміну умов договорів вони йдуть вельми неохоче, і домогтися підписання прийнятного контракту від них доволі складно.

Також важливим у роботі з держпідприємством є налагодження особистих контактів з керівництвом. Або з керівництвом самого підприємства, або з відповідальними особами у профільному комітеті, міністерстві, відомстві etc. Іноді бізнесмену під час виконання держзамовлень доцільно призначити працівника, який відповідатиме саме за цю складову: постійний зв’язок із замовником і певний моніторинг ситуації всередині держкомпанії.

13 правил щасливого постачальника

1 Самостійно контролювати законність і правильність проведення тендера.

2 Наполягати на укладенні контракту, в якому відображені реальні умови угоди, а права, обов’язки і відповідальність сторін виписані без явних перекосів і не суперечать законодавству.

3 Наполягати виключно на грошовій формі оплати за виконані роботи і поставлені товари, не погоджуючись на альтернативні варіанти.

4 При підготовці тексту договору залучати спеціалізованих юристів з досвідом стягнення заборгованості з держпідприємств.

5 Перед укладенням контракту пересвідчитися у повноваженнях керівництва держпідприємства — вимагати копії статутних документів.

6 Перевірити, чи не ініційована процедура банкрутства проти замовника і чи не є він неплатоспроможним.

7 Докладно викласти в договорі умови постачання товарів (робіт, послуг): що саме, у які терміни, як, і т. ін., аж до кольору виробів, що постачаються.

8 Наполягати на передоплаті в максимально можливому розмірі.

9 Чітко вказати в договорі терміни надходження оплати за поставлені товари (роботи, послуги), не прив’язуючись до дат бюджетного фінансування підприємства.

10 Усі виконані роботи (постачання товарів, послуг) підтверджувати актом прийому виконаних робіт, підписаним компетентними особами підприємства.

11 Наполягати на поетапності оплати, якщо постачання товарів (робіт, послуг) виконується у кілька стадій.

12 Передбачати в договорі обопільну відповідальність за порушення умов договору.

13 Попереджати замовника про можливе звернення до суду, а якщо держпідприємство в обумовлені терміни не перерахувало кошти, відразу пред’являти претензії й готувати позовну заяву.

Відкати вирішують все

Про особливості роботи з державним підприємством Контрактам розповів підприємець, що побажав залишитися неназваним.

— Три роки тому наше підприємство виграло тендер на постачання товарів для одного з державних монополістів. Свою частину зобов’язань ми виконали повністю, однак держкомпанія вчасно не розрахувалася за постачання. Приблизно два місяці я оббивав пороги різних кабінетів, але безрезультатно. Звертатися до суду, за моїми підрахунками, було просто нерентабельно: сума постачання була для моєї фірми некритичною (30 тис. грн), і більше довелося б витратити на гонорари юристам. Та й судитися з держмонополістами доволі важко, не кажучи вже про те, що в разі подачі позову моя фірма більше жодного разу не виграє тендер, принаймні у цьому відомстві.

Таким чином, більш ніж рік усі мої дії обмежувалися лише регулярними дзвінками керівництву підприємства-боржника, на які там відповідали щось на зразок: «Пам’ятаємо, любимо, очікуємо фінансування». Напевно, так би й лежали мої грошенята як дебіторська заборгованість у бухгалтерії цього підприємства, якби я випадково не познайомився з однією з керівних осіб у профільному міністерстві. П’ять хвилин розмови — і питання вирішено: за 10% суми боргу гроші було покладено на рахунки нашої фірми. Ось вона, філософія відкату в дії. Не минуло й місяця, як на мій рахунок надійшли вже й неочікувані кошти. Через кілька днів їх десята частина перекочувала до мого заступника. Я свої зобов’язання виконую.

Сім причин залишитися без грошей

Держпідприємство, що не бежає платити за рахунками, може знайти для цього чимало причин

Державне підприємство-боржник може зіслатися на...

1. припинення виконання умов договору у з"язку зі скаргами інших учасників тендера на порушення під час його проведення
2. раптове виявлення дійсної та уявної нестачі поставлення товару
3. незгоду нового керівництва з умовами контракту
4. відмову від замовлених товарів (робіт, послуг)
5. згортання фінансування у зв"язку із закінченням фінансового року
6. втручання вищих чи контролюючих держорганів, що наполягають на розірванні договору
7. відсутність фінансування

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар