Сфера впливу

Як тебе не любити

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Радянська риторика закликала стерти межі між містом і селом. І межі стиралися. Проте оскільки відбувалося це в односторонньому порядку — з боку села, то й результати вийшли не міськими.

Нічого не маю проти приїжджих. Міграція в міста і столиці — це нормально, вона створює конкуренцію і є однією з підвалин зростання і розвитку. Понад те, особисті якості людей мало залежать від їх походження — це більшою мірою питання виховання, аніж місця проживання. Інакше кажучи, я нікого не хочу образити, а лише констатую існування деяких, на мій погляд, суттєвих проблем, зумовлених наявністю хороших людей не на своєму місці.

Місто-герой Київ є, мабуть, найкращою ілюстрацією цієї проблеми. Гротескні майдани незалежності, «золоті» пам’ятники, «багаті» будинки на кожному клаптику в центрі, перекритий на вихідних Хрещатик (яке, скажіть, задоволення в гулянні по асфальтовій автомагістралі?) і, як у колгоспі-мільйонері, «музика» з гучномовців на центральній вулиці міста — ось добре знайомі зовнішні прояви хвороби. Внутрішні теж добре відомі — корупція, вельми дорогі ЖКГ, які, втім, не працюють, брак мостів, відсутність нормальних комунікацій і зв’язку, пробки на дорогах і всюдисуще сміття.

Для того щоб стати істинним городянином, замало купити в місті житло, недостатньо навіть там народитися. Міська свідомість визначає розуміння цінності безособових інститутів і здатність ці інститути підтримувати. У селі, наприклад, таких інститутів немає, там панують персоніфіковані відносини, оскільки всі між собою знайомі й доводяться один одному родичами.

Місто з огляду на свою природу змушене створювати безособові інститути, необхідні всім його мешканцям для виживання і розвитку. Передусім це право, закон, самостійні й чітко фіксовані органи влади, комунікації та суспільні блага, такі як каналізація, водопровід, дороги тощо. Держава є лише «великим містом» — поширення принципів міської організації на великі території. Вона породжується містом, у селі її бути не може, оскільки їй там просто нічим зайнятися.

При цьому для людини з неміською свідомістю походження суспільного блага залишається загадкою. Вона сприймає це благо як певний Божий дар, те, що «виросло саме», без чиєїсь свідомої участі. Тому гайка в залізничному полотні чи лампочка у під’їзді для такої людини є «нічийними», у них немає господаря, а отже, їх можна з чистою совістю привласнити, щоб речі не пропадали марно.

У СРСР було лише одне місто — Москва. Не випадково Сталін знищував Пітер, так само як і прояви міського підходу до життя у всіх інших місцях. Навряд чи він діяв свідомо, тут швидше спрацьовувала інтуїція. Місто було необхідне лише як інструмент адміністративно-індустріальної сили, всі інші його функції були мінімізовані й зосереджені в столиці.

А щодо республік проводилася свідома політика селянізіції — вихідці з села мали безліч бонусів при призначенні на державні посади. Водночас українські городяни, за винятком хіба що неблагонадійних львів’ян, були зав’язані на Москву — вони працювали в «союзних» НДІ, читали «центральні» журнали і т. ін.

«Місцеве» сприймалося ними як другосортне і провінційне. Воно, по суті, таким і було. При цьому офіційна риторика радянської влади будувалася на сакралізації сільської праці, хліба та інших продуктів харчування. Всьому цьому приписувалися якась містична сила і властивості езотеричного знання.

Після нашої першої революції 1991 року влада перейшла саме до колишніх радянських чиновників, тобто до відібраних за рознарядкою селян. Не всі вони вміли будувати державу, оскільки «свій до свого по своє», на жаль, не єдиний критерій правильної соціальної поведінки. Показово, що ці чиновники лише посилили радянську сільськолюбну риторику й почали непримиренну боротьбу з городянами передусім з метою не допустити їх до управління країною.

Було створено критерії лояльності до нової держави, зліплено образ «правильного» українця, наслідувати якого розсудлива людина не могла, принаймні тверезою. У результаті городяни виявилися відрізаними від управління новою Україною, в них усіляко плекали байдужість і скептицизм.

Весь цей час селяни благополучно привласнювали все, що «виросло саме», і навіть ті з них, хто щиро обурювався з цього приводу, насправді мислили категоріями городнього сторожа, який через певні обставини нічого не може вдіяти з хуліганами, що розкрадають «добро».

Друга наша революція може стати першим етапом повернення городян, причому, зазначимо, городян здебільшого нових, тобто молоді, яка сформувалася після незалежності і яка не відчула розчарування й відторгнення з боку Української держави. Тому немає нічого дивного в тому, що київська влада, поки що не надто міська за своїм духом, зазнає атак з боку колишніх революціонерів.

Це природний процес, який має завершитися тим, що влада перейде до людей, які знають, як користуватися ліфтом. І останнє — зрозуміло, викладені вище схеми не є плодом чийогось злого наміру чи якоюсь змовою. Це результат природних процесів — збігу інтересів, сповідування одних і тих самих життєвих цінностей та уявлень про світ.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар