Колонка редактора

1800 км до тиші

Дмитро КРАПИВЕНКО, редактор рубрики «Панорама»

У книзі Клайва Стейплза Люїса «Листи крутеня» є цікава думка про походження і значущість шуму.

Один з персонажів «Листів» — біс — це явище тлумачить як величний винахід пекла: «Усе заповнено шумом — великим, дієвим, голосним висловом перемоги, жорсткості і сили! Шум і тільки шум здатний захистити нас від... безнадійних докорів сумління... Колись ми перетворимо Всесвіт на суцільний шум. На землі ми зробили великі успіхи. Під кінець ми заглушимо усі мелодії та тишу небес. Я вважаю, що ми ще недостатньо голосні. Але наука рухається уперед...» Ці рядки написано більш ніж півстоліття тому. І наука відтоді справді зробила величезний крок уперед. І шуму побільшало — спробуйте проїхатися маршруткою, таксі чи пообідати в кафе і при цьому убезпечити вуха й мозок від попсового гамору та пласких жартів діджеїв FM-станцій. Завдання не з легких.

Прагнення мешканця міста до тиші зрозуміти нескладно. Ось тільки тиша стає таким самим дефіцитом, як і чисте повітря, смачна й корисна їжа та живе позаінтернетне спілкування. На перший погляд, немає нічого простішого, як від’їхати кількадесят кілометрів і зупинитися в селі. Та сьогодні нелегко знайти село, де немає так званого бару, який зачиняється глибокої ночі під п’яне голосіння місцевої молоді. Тишу ще можна застати на далеких карпатських полонинах — якщо назустріч не трапиться загін туристів, чабанів чи прикордонників.

Чорноморські курорти вельми корисні для лікування усіх органів людського тіла, за винятком одного — голови. Пляжно-дискотечний гамір і жарке сонце знищать ті рештки думок, які тобі вдалося порятувати у місті від радіоприймачів у маршрутках та кафе, виснажливих робочих та родинно-побутових буднів.

Я знайшов тишу за 1800 км від Києва, на березі Білого моря на Соловецькому острові. Стоїш на Секірній горі, поблизу Вознесенської церкви, котру свого часу більшовики перетворили на штрафний ізолятор для політв’язнів, і чуєш тишу, в якій багато років тому лунали молитви преподобних соловецьких старців, злісні окрики конвоїрів та лаконічні команди військових моряків. Розумієш, що тиша, як і мелодії, буває різною, і її можна колекціонувати так само азартно, як вінілові платівки.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар