Персона

Павло Лазаренко: Політбіженець №‑1

Розмовляла Людмила ЛЕТЕНЬЄВА

В очікуванні вердикту Федерального суду Сан-Франциско за звинуваченням у відмиванні грошей, корупції та шахрайстві на загальну суму $114 млн екс-прем’єр України Павло Лазаренко дав ексклюзивне інтерв’ю «Контрактам».

Павло Лазаренко

Партія «Громада» стверджує, що її лідер, колишній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко, цілком може з’явитися серед кандидатів у президенти — вибори нового глави держави стартували 3 липня. У відповідь Генеральна прокуратура гарантує Лазаренкові в разі повернення на Батьківщину активну виборчу кампанію в слідчому ізоляторі. Сам Лазаренко спостерігає за подіями в Україні з «американського далека». Інтерв’ю екс-прем’єра «Контрактам» — друге за рахунком для українських ЗМІ. До цього після багаторічного мовчання Лазаренко навесні нинішнього року відповів на запитання інтернет-видання «Українська правда». «Контрактам» Павло Іванович розповів про своє ставлення до судових і політичних перипетій навколо його персони, а також про власні плани щодо участі в президентській кампанії.

«Генпрокуратура просто спекулює»

Ви згодні з думкою, що Лазаренко-політик остаточно зійшов з української сцени 1999 року?

— Ні, це зовсім не так. Подумайте самі — виборчу кампанію Президента Леоніда Кучми 1999 року було побудовано на публічній боротьбі з чинником Лазаренка. Тоді влада ставила дві мети. З одного боку, намагалася звалити всю провину за біди країни на партію «Громада» та її лідера, на прикладі публічного переслідування якого хотіли продемонструвати світові видимість боротьби з корупцією. А з іншого — розраховувала (і не без підстав) на чинник залякування інших представників опозиції. Навіть у період апогею «касетного скандалу», коли я вже два роки перебував за межами України, влада не знайшла кращого для себе виправдання, як знову «перевести стрілки» в мій бік, звинувативши в усіх мислимих і немислимих гріхах. Сьогодні, коли дедалі очевиднішою стає зміна влади в країні після президентських виборів, підконтрольні ЗМІ починають інформаційну війну проти будь-якої згадки імені Лазаренка. А чого варта демонстрація на всіх загальнонаціональних каналах серіалу про якісь замовні вбивства, які я нібито організував?! Коли ж, нарешті, генпрокурор Геннадій Васильєв звільниться від нав’язливих ідей, якими страждало оточення його попередників — Михайла Потебенька та Святослава Піскуна?

Генеральна прокуратура стверджує, що в цьому випадку йдеться виключно про кримінальне переслідування, і наголошує, що після завершення кримінального процесу в США Україна обов’язково вимагатиме вашої екстрадиції на Батьківщину...

— По-перше, ще навесні 1999 року Імміграційний суд Сан-Франциско визнав, що я і моя сім’я маємо всі підстави для отримання політичного притулку. Цю процедуру не закрито, а лише тимчасово призупинено. Це багато в чому визначає мій статус.

По-друге, сьогодні є рішення суду від 7 травня, відповідно до якого з мене вже знято всі обвинувачення у причетності до будь-яких незаконних дій щодо Єдиних енергосистем України, компаній Ітера, Somoly, United Energy, Інтернова, Накоста, а також бізнесменів Олексія Дитятківського, Андрія Міханєва. З інших питань суд також готується винести рішення. Тому заяви української Генпрокуратури про мою екстрадицію можна розцінювати тільки як PR-акцію, спрямовану на залякування всіх, хто готовий до політичної співпраці з «Громадою» та її лідером. Адже в нашій Генпрокуратурі не можуть не знати, що ще торік Україна приєдналася до міжнародної Конвенції, яка скасовує необхідність легалізації на її території окремих актів інших держав. До таких належать і вироки судів. Зокрема, американських. Тобто я не можу бути притягнений на території України до кримінальної відповідальності за обвинуваченнями, які було розглянуто в США і рішення за якими набуло законної сили. Де ж підстави для того, щоб вимагати екстрадиції? Таких у природі не існує!

Нещодавно керівник прес-служби Генпрокуратури Сергій Руденко заявив, що Національне бюро Інтерполу ще в березні цього року подовжило дію ордера на ваш розшук і арешт до серпня 2008 року. Як ви можете це прокоментувати?

— Біда в тому, що сам Інтерпол (а точніше, його центральний офіс) після приєднання до нього цілого ряду держав, влада яких дуже специфічно сприймає поняття «демократія», потрапив у вельми пікантну ситуацію. Їхні національні бюро замість передачі даних на реальних злочинців часто використовують канали Інтерполу для зведення рахунків з політичними опонентами, дисидентами та ін. У моєму випадку Генпрокуратура просто спекулює терміном «міжнародний ордер», намагаючись прив’язати його навіть до Луганського процесу по вбивствах народних депутатів Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана, хоча в самому зверненні до Інтерполу насправді немає навіть натяку на ці вбивства. У ньому лише йдеться про абстрактні обвинувачення в корупції, ті, за якими суд Сан-Франциско вже ухвалив рішення. Тож це звернення українського Національного бюро, м’яко кажучи, безпідставне.

Українська Генпрокуратура добре розуміє: для PR-цілей годяться всі методи. А тим більше тоді, коли доводиться виправдовуватися за відверто протизаконні дії. Я маю на увазі згадку про мою нібито причетність до замовних убивств. Адже ще на початку 2004 року мої адвокати звернулися зі скаргою до Печерського райсуду столиці на дії Генеральної прокуратури України, що заявляла про мою причетність до вбивств Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана. Самі розумієте: щоб публічно заявляти про скоєння людиною злочину, треба хоча б висунути їй обвинувачення. Але таких мені ніхто й ніколи не висував. І це тоді, як Генпрокуратура знайшла можливість передати американській стороні 144 тисячі сторінок документів нібито доказів моєї провини!

І, щоб уникнути відповідальності за відвертий наклеп, у Генпрокуратурі, схоже, не вигадали нічого кращого, як заявити суду, що обвинувачення Павлу Лазаренку не пред’явлено, «оскільки його місцезнаходження не встановлено і... він перебуває в розшуку».

До речі, днями мої адвокати отримали вельми цікавого листа від Генпрокуратури, в якому чорним по білому написано, що Павло Лазаренко не має жодного стосунку до Луганського процесу, де було засуджено нібито вбивць Щербаня і Гетьмана. Ось така виходить «подвійна бухгалтерія» у виконанні українських прокурорів: для суто популістських цілей ім’я Лазаренка годиться на роль організатора політичних вбивств, а якщо ж постає питання про захист його честі й гідності — тут прокуратура заявляє, що він до справи «не має стосунку».

«Головна мета виборів — прихід до влади демократів»

Чи маєте ви намір висуватися кандидатом у президенти України на виборах цього року?

— Я вже не раз говорив, що головною метою президентських виборів 2004 року, як для себе, так і для «Громади», вважаю прихід до влади демократичних сил. Питання ж тактики досягнення цієї мети є другорядним. Цілком можливий такий варіант, що з’їзд партії «Громада» вирішить висунути свого кандидата. Це законне право і в певному розумінні обов’язок політичної партії. Проте я чомусь упевнений, що опозиція не дасть себе вкотре ошукати, і незалежно від того, скільки її представників балотуватиметься на посаду глави держави, на кінцевому етапі всі разом працюватимуть на перемогу найбільш прохідного кандидата.

Для мене важливо, щоб до влади прийшли люди, які не переслідуватимуть своїх опонентів за їхні політичні переконання і які не розглядатимуть свої повноваження виключно як інструмент самозбагачення. І я вважаю, що такі люди в сучасному демократичному середовищі є.

Багато хто може мені заперечити: мовляв, ті ж таки Віктор Ющенко, Олександр Мороз, Юлія Тимошенко вже були при владі й тепер намагаються взяти її до своїх рук, щоб згодом діяти тими самими методами, що й оточення нинішнього президента. Це глибоко помилкове уявлення. Я вважаю, що людина, яка побувала при владі, розуміє істинну ціну демократії тільки тоді, коли нова влада, не гребуючи ніякими засобами, «проїдеться» по ній. Повернувшись до влади, ця людина ніколи не допустить такого стосовно своїх політичних опонентів, бо знає: завтра, виявившись в опозиції, вона сама потрапить до такої ситуації.

Як ви оцінюєте спроби влади і лівої опозиції змінити Конституцію?

— Коли 1999 року «Громада» йшла на президентські вибори, одним зі своїх першочергових завдань вона ставила проведення в державі конституційної реформи, кінцевою метою якої стала б побудова в країні парламентсько-президентської республіки. Ще у квітні 1997 року в інтерв’ю німецькому тижневику ділових кіл «Хандельсблатт» я чітко заявив, що рано чи пізно Україна прийде до такої системи влади, коли політична партія або коаліція партій, яка перемогла на пропорційних парламентських виборах, формуватиме уряд і нестиме всю відповідальність за його діяльність. Не буде можливості сформувати коаліцію, отже, неминучий розпуск парламенту і її вибори. Це було б набагато дешевше для держави і окремого його громадянина, ніж утримувати владу, жодна з гілок якої ні за що не відповідає.

Знаєте, якою була реакція на це інтерв’ю того, хто сьогодні виступає в ролі ініціатора конституційних змін? Крім того, що я був змушений виправдовуватися і робити заяву, нібито мої слова неправильно витлумачено журналістом, так ще й пропрезидентські партії після цього отримали чіткий знак «топити» Лазаренка.

А візьміть, наприклад, нинішню ситуацію навколо прем’єра Віктора Януковича. Скажу відверто: за нинішньої системи будь-який прем’єр не може бути самостійним політичним гравцем, оскільки він, зрештою, залежить від політичних інтриг. І так буде, доки ми на конституційному рівні не змінимо стан речей... Проте, на жаль, конституційна реформа перетворюється на інструмент, що дає змогу нинішній владі повністю зберегти свій вплив після зміни декорацій.

Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію в Україні? Чи є у вас певні аналогії з минулим?

— Вона мені нагадує те, що відбувалося в 1998-1999 роках. Влада щосили намагається утриматися на плаву, не гребуючи ніякими методами. Водночас нинішня ситуація відрізняється тим, що поведінка всієї демократичної опозиції стала більш усвідомленою, з’явилося розуміння необхідності єдності дій. Сьогодні можливе те, про що шість років тому не можна було навіть й мріяти. Тепер навіть цілеспрямовані провокації влади не можуть остаточно пересварити між собою окремих її представників — і це головне!

Є ще один важливий момент — диспозиція головних гравців президентської кампанії перед початком процесу висунення кандидатів у президенти. Вже немає такої ситуації, коли демократів роздирають протиріччя — підтримувати владу чи когось з її опонентів, а президентська адміністрація розігрує схему, де в другому турі зустрічаються чинний глава держави і лідер комуністів. Перед початком нинішньої виборчої кампанії є кандидат, що користується довірою опозиційних сил, є влада і є комуністи. Хоча останні як структура дедалі активніше відіграють роль додаткової бойової одиниці у війні проти демократичної опозиції. І нічого в цьому дивного немає — підігравання владі давно перетворилося на метод ефективного самозбереження КПУ.

Чи можливе, на вашу думку, висунення Леоніда Кучми на третій термін?

— Що стосується кандидата від нинішньої влади, то попри те, що висунення Віктора Януковича є вже остаточним, питання про участь у виборчій кампанії Леоніда Кучми ще не закрито. І не тільки тому, що Леонід Данилович така людина, яка не може себе уявити в ролі екс-президента. В Україні дуже багато людей, для яких самозбереження пов’язане особисто з Леонідом Кучмою на посаді глави держави.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар