Епіцентр

Віртуози пауз

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Хтось із великих композиторів сказав, що головне в музиці — це пауза. Якщо це справді так, то Віктор Андрійович Ющенко мав би неабиякий успіх у цьому бізнесі.

Між подіями грудня 2004-го і червня 2005-го зависло таке собі багатозначне «ну і?». Жодне із зобов’язань, які взяли на себе так звані лідери помаранчевої революції, не виконано. Криворіжсталь не відібрано, обіцяна реприватизація все ніяк не почнеться, «помітне поліпшення життя», яке мало настати у травні, зрозуміло, не настало.

Злісні підсобники злочинного режиму Кучми не поспішають з повинною до правоохоронних органів в надії на дострокове звільнення. Понад те, вдають, ніби не розуміють недвозначних натяків міліціонерів, а деякі взагалі показують їм ніс з-за Хутора Михайлівського.

При цьому посол держави, розташованої відразу за цим хутором, відверто заявляє, що наших лиходіїв він нам не віддасть, мовляв, лиходії ваші — ви їх і шукайте. Не прискіпуватимусь до прем’єрки, яка обіцяла якісь ціни на м’ясо і бензин, — це добре запам’ятають домогосподарки і водії, у мене не настільки хороша пам’ять.

І нарешті, дивні кульбіти спостерігаються у зовнішній політиці, де люди, яких починало лихоманити при звучанні справді дещо непристойного звукосполучення ЄЕП, раптом заговорили про нього з іншими інтонаціями.

Цікаво, що в самій команді переможців немає одностайності у жодному питанні, коли воно з абстрактних побажань «розділення влади і політики» або «моральної влади» переходить у практичну площину. Скасовувати чи не скасовувати ПДВ, як саме залагоджувати проблеми з нафтотрейдерами, ліквідувати чи не ліквідувати СЕЗ — майже по всіх пунктах розбіжності. Навіть гірше, раніше анонсовані дії і рішення незрідка змінюють на протилежні.

Загалом можна сказати абсолютно чітко — настає час, коли більшість тих, хто проголосував за Віктора Андрійовича, запитує в себе: «А за що, власне, ми голосували?». Пауза бездіяльності явно затяглася. При цьому зазначимо, ми не говоримо про якість обіцянок, які роздавала команда Ющенка. Більшість з них (наприклад, реприватизацію), можливо, краще й не реалізовувати, але тут важливе інше — якщо вже слова сказані й нічого не робиться, слід пояснити. Сказати: зробимо тоді-то й тоді-то. Або не зробимо ніколи. Але в жодному разі не мовчати.

У нинішній ситуації в президента один вихід — зробити щось неординарне або сподіватися на те, що це неординарне трапиться саме. До речі, досі Ющенко чинив саме так. Це не перша пауза в його кар’єрі. Пригадаємо скандал часів комісії Суслова, коли здавалося, що на політиці Ющенка поставлено хрест, потім його аполітичне прем’єрство, коли Віктор Андрійович не соромився іменувати Леоніда Даниловича «батьком» і цурався своїх майбутніх соратників по опозиції.

Нарешті, парламентські вибори 2002 року і піврічна облога ВР услід за ними, коли «Наша Україна» всерйоз розраховувала створити більшість разом з «Єдиною Україною» і таким чином повернутися в уряд. Пригадаємо, як лідери цієї потужної партії відмовлялися називати себе опозицією і не бажали мати справу з «усякими там» БЮТ і СПУ.

У кожному з цих періодів кар’єри Ющенка його акції починали падати, але потім завжди відбувалося щось таке, після чого Віктор Андрійович знову опинявся на коні. То він ставав прем’єром, і банківський скандал вщухав, то, навпаки, його звільняли, і йому залишалася одна дорога — в опозицію, то його обманювали «заєдисти», після чого він був просто змушений зайняти жорстку критичну позицію щодо влади. Нарешті, Ющенко і сам може, якщо припече, порушити паузу, як це трапилося під час виборів, коли ми побачили іншого Ющенка — такого, який зненацька навчився доносити свої думки в доволі коротких і змістовних фразах.

Щоправда, нинішня ситуація радикально відрізняється від усіх попередніх тим, що Вікторові Андрійовичу нікуди більше прагнути. Він — президент країни. Він уже не грає в оркестрі, де є й інші виконавці, і злостивий диригент, і композитор-людиноненависник, який навмисне не пише партії для нелюбимих інструментів.

Тепер Віктор Андрійович виступає соло. Тому паузи в його віртуозному виконанні виглядають зараз непристойно. Та й запас акордів, що можуть прозвучати потужно й переконливо після такої паузи, невеликий. При цьому важко прогнозувати, чим і як саме пролунає Віктор Андрійович.

А це означає, що, як і за «дідуся», політична поведінка держави непередбачувана. Вочевидь, для виборця орієнтиром має бути Моцарт, який, на відміну від процитованого вище класика, говорив, що головне в музиці — це мотивчик. У мотивчику також бувають паузи, але в ньому є внутрішня логіка і прогнозованість. Мотивчик можна насвистувати і навіть записати на мобільний телефон. Щоб не забути.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар