Колонка редактора

Дешеві цінності

Дмитро ФІОНІК, заступник головного редактора

Євробачення. В редакції з’явилося запрошення на відкриття конкурсу. До VIP-сектора. «Підеш?» — запитала головний редактор.

Коли я відмовився, колеги стали міркувати про те, скільки могли б коштувати такі квитки. Точно ніхто не знав, але вирішили, що не менш як 700, але й не більш ніж 1500 гривень. Було це у середу, 18 травня. Хтось кудись зателефонував і з’ясував, що всі квитки розкуплено, отже, доторкнутися до європейської культури вже не можна ні за які гроші. А я подумав, що готовий був би сам заплатити, щоб туди не йти. Гривень 10-20. Більше не дав би.

Ні, я не проти самого заходу. Мені навіть приємно, що моя співвітчизниця привезла в Україну лаври переможця цього конкурсу і разом з ними натовпи жадібних до видовищ обивателів з усієї Європи. Але почуття гордості не в силах переважити байдужість до популярної естради. Принаймні з таким складом виконавців.

Тому що дивитися на Поплавського набагато приємніше. Коли його показують по телевізору, біля екрана збирається вся моя сім’я і щиро сміється. А сміх подовжує життя. Крім того, я не люблю натовпу, і багатолюдні скупчення відвідую лише у крайньому випадку — по роботі або у разі революційної необхідності.

І мені незрозуміло, чому в країні такий переполох. Чому київська влада розгорнула ремонти і реконструкції не тому, що треба відремонтувати або реконструювати, а у зв’язку з проведенням поп-концертів? Чому дії самої влади оцінюють за тим, як вона підготувалася до Євробачення? Чому з’їзду поки що молодих і не завжди перспективних діячів сцени надали політичне значення?

Річ у тім, що я не меломан. І музика, яка мені подобається, сьогодні коштує дешево. Від мелізм Кіркорова або, наприклад, француженки Ortal я не відчуваю катарсису. Востаннє я плакав під Ave Maria Шуберта. До речі, за концерт органної музики довелося заплатити лише 7 гривень. І народу було небагато.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар