Архіваріус

Приймальня міста

Олена МОКРОУСОВА, Наталія ВОЛОДЧЕНКО

На відміну від нинішньої Київради, Київська Дума на початку XX ст. проблему облаштування Києва вирішувала з вигодою і для міської скарбниці, і для городян.

Одна з найкращих і найцінніших прикрас нашого напівпівденного міста — це його сади, сквери, бульвари та вуличні древесні насадження. У спекотний липневий полудень ви знайдете тут прохолоду, прихисток від міського шуму і метушні, можна подихати чистим повітрям. І кияни люблять свої сади. Тут проводять вони влітку весь вільний час, і сміло можна сказати, що сади — літня приймальня Киян.

З путівника по Києву, 1902 рік Місто в місті

1913 рік видався для Києва вельми знаменним. У «місті другого класу» пройшла Перша Всеросійська Олімпіада, відкрилася Київська консерваторія. Але найбезпрецедентнішою подією була Всеросійська виставка, по праву названа однією з найкращих у всій імперії. Не лише з усієї Росії, а й з Європи та Америки більш ніж дві з половиною тисячі учасників представили свої експозиції в сорока тематичних розділах. Про всі події виставки розповідав спеціальний журнал «Вісник Всеросійської виставки 1913 року». З 29 травня до 15 жовтня виставка прийняла близько мільйона відвідувачів.

Спеціально для цього грандіозного заходу було побудовано цілий виставковий комплекс біля підніжжя Черепанової гори, тоді хоч і недалеко від центру, але майже на околиці міста. Ще 1897 року це місце уподобали упорядники сільськогосподарської і промислової виставки, комплекс якої проіснував до 1909 року. На території, де сьогодні розташувалися стадіон «Олімпійський», Театр оперети, Планетарій, дві станції метро, Інститут фізкультури та кілька житлових кварталів, 1913 року виросло 176 великих і малих будівель, 44 з яких належали Виставковому комітету, а 132 були приватними павільйонами.

У модному тоді архітектурному стилі неокласицизму звели виставкові філії міністерства і відомства, Всеросійське товариство цукрозаводчиків і «цукрові магнати» Бобринські і Терещенко, тютюнові магнати брати Когени побудували павільйон у вигляді сигари. «Територія Київської виставки настільки величезна, що для лише побіжного її огляду потрібно кілька годин, — писав один із київських путівників. — Річ у тім, що значна частина цієї території складається з гористої місцевості, яка густо і надзвичайно мальовничо обросла деревами. Зелень останніх і приховує від очей відвідувачів більшість павільйонів, розташованих на схилах».

Велика Васильківська і Жилянська вулиці зберегли свої назви. Совська — нині вул. Фікультури; Прозорівська — Еспланадна, Мала Васильківська — Шота Руставелі Олексіївський парк зайняв третину території виставки, яку вряд чи можна охопити поглядом

Для розваг і відпочинку гостей виставки було споруджено естраду для оркестру, ресторан, прокладено красиві алеї і доріжки. Щоб не заблукати, можна було для початку пройтися виставкою зі спеціальною екскурсією. А до потрібного місця дістатися на трамваї, який курсував виставковим містечком. Гордістю і прикрасою всієї виставки був величезний фонтан навпроти центрального входу. Три високі стовбури води били вгору, середній струмінь піднімався на висоту триповерхового будинку! Фонтан був оздоблений кольоровим склом, що оберталося, і порцеляновими прикрасами.

А вечорами його підсвічували різнокольоровими прожекторами. Щось подібне через півтора десятка років з’явилося у Барселоні. Однак красою кольорових фонтанів в іспанському містечку можна милуватися й сьогодні.

Новий конкурент приватних парків

Улюбленим місцем відпочинку був Купецький сад, де влаштовували вистави українські театральні трупи

Восени 1913 року перед міською владою постало запитання: що робити з величезною територією, переданою від опіку міста. Київська міська управа розуміла, що залишати таке місце без нагляду і належного догляду — щонайменше безглуздо і невигідно. За розумного підходу така красива, а головне велика територія могла стати вельми дохідним підприємством. Тим більше що перед міською владою стояла проблема організації місць для громадського гуляння.

У великому місті на початку століття було кілька десятків садів і парків. Однак це були приватні заклади, де лише за вхід треба було платити від 40 копійок. Безплатним був лише парк на Володимирській гірці. Довгий час він був збитковим і перебував у занедбаному стані. 1888 року Садова комісія на чолі з архітектором Ніколаєвим зайнялася його облаштуванням, наприклад, на Верхньому майданчику діяли «Дитячі ігри», на яких у хорошу погоду гралися до тисячі дітлахів. За 15 років, розповідає києвознавець Анатолій Макаров, парк приніс 2621 рубль прибутку, півтори тисячі з яких — панорама «Голгофа» ("Київська Голгофа").

Фінансово вигіднішим був платний міський парк Шато-де-Флер, влаштований 1862 року на території Царського саду. Його Дума здавала в оренду антрепренерам за умови загальнодоступної ціни на квитки. Головною прикрасою були квіткові клумби і оранжереї. Плата за вхід залежала від програми вечора. У парку було багато балаганів, показували живі картинки, давали спектаклі й концерти. Гуляння завжди були гучними, часто з феєрверками, канкан танцювала навіть публіка.

Постановою від 12 березня 1914 року територію Всеросійської виставки було вирішено реорганізувати у парк розваг і назвати його на честь цесаревича Олексія. Спеціальна комісія з 14 гласних Думи підрахувала кошторис майбутніх доходів — 54 тис. рублів. Це мала бути орендна плата за павільйони та інші споруди. А витрати на ремонтні роботи, водопостачання, освітлення, садівництво, оплату службовцям і охорону території становили ті самі 54 тис. рублів.

Проте щоб майбутній парк не став тягарем для міста, комісія вирішила надавати на короткий час територію для проведення різних заходів на спеціальних умовах фірмам і організаціям. Наприклад, при проведенні виставок слід було сплачувати в міську касу по 5 копійок внеску з кожного проданого вхідного квитка. Так проходили

2-га мисливська виставка, виставки собак і навіть виставка морських тварин. Деякі учасники виставки 1913 року, бажаючи залишити за собою місце, погоджувалися платити оренду навіть тоді, коли не використовували територію. Південно-Російське товариство торгівлі аптекарськими товарами (ЮРОТАТ) і Рада Київського ветеринарного товариства подали заяву на збереження їхніх павільйонів для проведення виставки 1925 року, зобов’язавшись виплачувати впродовж дванадцяти років оренду за збереження павільйонів при їх невикористанні — по одному рублю за квадратний аршин (1 кв. аршин — приблизно 0,5 кв. м. — Авт.) або близько 2 рублів за кв. м. Фірмам для різних потреб надавали павільйони або місця в парку також за певну суму. Не відмовили автомобільним компаніям, які представляли останні дива техніки.

Для продажу машин автомобільна компанія Fiat просила в оренду місце в Олексіївському парку, обіцяючи за кожен виставлений автомобіль 35 рублів, а в разі продажу — ще 25 рублів. Здавалося місце і для демонстрації «універсального автомобіля Ford». А поряд був салон найсильніших конкурентів — кінних екіпажів. В Олексіївському парку влаштовувалися також гуляння, наприклад, на користь Київського товариства боротьби з туберкульозом. Ціна квитків залежно від часу доби становила 30, 40 і 50 копійок.

Такий розрахунок комісії виправдав себе, коли в парку з’явилися нові орендарі — естрада, театри, кафе, ресторани. Постійну прописку в Олексіївському купували підприємці різного роду діяльності. Міській скарбниці і парку діставалося чимало. Лише сцена пана Боффа давала 15 000 руб., 1200 — театр «Колесо сміху» Піонтковського. Доходи від ресторанів становили 9 тис., шашличного льоху — 600, чайних, молочних, кавових, буфетів, пивних і будок для продажу води — 10 300 руб.

Але часто встановлена орендна такса перевищувала доходи орендарів, і тоді вони намагалися обстоювати права на свій прибуток. Наприклад, власник театру мініатюр «Корсо-Парк» генерал-майор Д. Д. Божков просив передати площу, на якій розташований театр, в оренду на 10 років за 5% валового збору від продажу квитків і дозволу «відкрити на веранді театру буфет з водою, фруктами і цукерками», що мало принести набагато більший дохід, ніж при певній оплаті. На будівлю театру мініатюр генерал витратив 30 тис. руб., а на дозвіл на місце поблизу входу — ще 6 тис. Комісія пішла на поступки генерал-майору, але лише частково — замість 10 років Божков дістав право орендувати площу впродовж 5 років з виплатою місту 10% замість запропонованих ним 5%.

І хліба, й видовищ

Устрій парку, підписання контрактів і укладення різних договорів — все це були справи, невидимі обивателю. Відвідувачам хотілося одного — приємно і весело провести час. І на щастя для киян і гостей міста така можливість була надана. В Олексіївському парку проклали шосовані доріжки, територію прикрасили квітами. 10 тис. рублів пішло на таке облагородження в Садового відділення міської управи в 1914 році. В Олексіївському було безліч розважальних програм, до того ж у будь-яку пору року. Лише за період з 1 липня до 17 серпня 1914 року було дано 40 платних концертів, народних і дитячих гулянь, причому кожен день тижня мав більш або менш визначений характер.

Видовищ вистачало — від фільмів на історичні теми до танцювальних вечорів. У програмі для відвідувачів парку були чудеса «Чарівної кімнати», танці, вечорами проходили концерти духової музики. 1914 року було дано грандіозний симфонічний концерт на користь сімей призваних запасу. Афіші Олексіївського парку рясніли гучними назвами — «Вечір Galla», «Концерт «Вар’єте», «Вечір «Монстр» тощо. Влітку на спеціальному майданчику грали в крокет, качалися на гойдалках, а взимку — на катку. Але найвидовищнішими і найфантастичнішими були дні карнавалів на кшталт закордонних, які не проводили в жодному іншому парку міста.

Іноді підприємці пропонували свої послуги парку, не вимагаючи оплати, — для привнесення більшої радості в життя відпочиваючих, а також і для самореклами. Піротехнік Федір Іванович Смирнов, власник Піротехнічної лабораторії в м. Києві на вул. Лютеранській, 6, бажаючи зробити посильний внесок на користь Олексіївському парку, відмовився від отримання суми в 50 рублів за замовлення на пристрій феєрверку, пообіцявши до того ж феєрверк вищого класу.

Та й з хлібом, точніше повним набором делікатесних страв, проблем не виникало. Удосталь нагулявшись парком, відвідувачі мали можливість ситно перехопити в одному з ресторанів або кафе. Тут уже вибір відвідувача нічим не обмежувався, лише вмістом гаманця. Усього за п’ятак можна було поласувати бутербродом — з ікоркою, баликом, шинкою, телятиною, корейкою, з московською ковбасою або сиром, з кількою. Любителям добряче попоїсти пропонувалися поросята і телятина холодні, курчата, щука фарширована, судак, скумбрія, раки (у сезон) — і всі порції по 40 копійок.

Склянка чаю чи молока — п’ять копійок, чай з молоком — десять. Також пропонували й вишукані напої — кава чорна 10 копійок або біла 15 копійок за склянку, гарячий шоколад, какао — по 20 копійок, до них — солодка випічка по 5-10 к. Склянка «Боржому» — 40 к., «Нарзану» — 20 к., ситро, лимонад і квас — по 15-20 копійок. З міцніших напоїв пропонувалося пиво розливне по 10 к. і в пляшках — привізне по 20 к., а місцеве по 15 к. Зразкова столова Бабиновського давала місту 10% валового доходу. Обслуговування тут було на рівні: прислуга ввічлива, одягнута охайно й одноманітно, всі продукти вищої якості. Причому свіжість продуктів Міська управа могла перевіряти в будь-який час і без попередження.

Публіка Олексіївського парку була дуже різною. Тут слухали й оперні арії у виконанні Вацлавської, Ревуцького, Польового, Єременка, Гагаєнка. І водночас на естраді виконували куплети Л. Г. Печоріна «Зарубайте собі на носі» або «Мій милий хороший, тут нічого соромитися». Незважаючи на таку фривольність, все-таки ценз на виступи в Олексіївському парку був. Коли помітили, що хор на сцені виступав у непристойних костюмах, веліли негайно їх замінити.

У липні 1914 року весь парк був заповнений призваними до армії. Щоб убезпечити територію, парк до кінця місяця обнесли високою огорожею. Щоб не посилювати й без того напружену ситуацію в суспільстві, комісія Олексіївського парку вирішила тимчасово закрити каси й впускати людей безплатно. Хоча вже за кілька днів обстановка в місті налагодилася, і за допомогою широкої реклами публіку було сповіщено про те, що парк, «тимчасово наданий для потреб військового начальства», приведено в цілковитий порядок і концертні програми в ньому поновлюються. Однак парк втратив немало орендарів, а разом з ними і частку прибутків.

Кому плата за вхід?

Налагодити колишню роботу парку після подій 1914 року Думі було нелегко. Контракти оренди зривалися, прибутки управи зменшувалися, а турбот додавалося. У квітні велику частину парку «всім скопом» було передано в оренду «Трудовому товариству» — більше ніхто не відгукнувся на оголошення Думи. Виняток становили приватні павільйони фірм «Брати Коген», «Урсус», «Ліль піп Рау», «Лангензіпен і КО». Товариство зобов’язалося взяти на себе всі витрати з ремонту й утримання парку і витратити на його поліпшення не менш як 50 тис. рублів.

А також виплачувати за експлуатацію парку в міську касу орендну плату в розмірі 6 тис. руб., збільшуючи плату на 2 тис. рублів кожні наступні два роки. Таким чином, вже 1920 року необхідно було сплатити 12 тис. оренди. У разі проведення якоїсь виставки Товариство мало безоплатно передати орендовану площу. Орендна плата за цей час не вносилася. Не стосувалося це лише ресторану, за який у виставковий час необхідно було платити 6 тис. руб. Якщо ж упродовж перших 4 років орендарі не забезпечували 2/3 споруд та інших робіт за планами, управа мала повне право розірвати контракт.

Арка головного входу, каси і контори також перейшли в користування Товариства. Автомобільний павільйон, скляний павільйон, естрада, будівля ресторану, фонтан, вбиральня та інше. Все, що передали в оренду, було оснащене електричною проводкою та ілюмінацією, і всю матеріальну відповідальність з цього моменту несли нові орендарі. Водночас у контракті зазначалося, що Товариству надається право експлуатації парку на свій розсуд за умови, що на відкритій сцені не буде вистав суто кафешантанного характеру. На закритій сцені дозволялося ставити номери «Вар’єте», причому Комісія дістала право знімати номери, які «порушують благопристойність і визнані невідповідними постановкам».

«Товариство» дістало право брати плату за вхід на територію парку лише після 18.00, і не вище, ніж в інших міських садах. По неділях і святкових днях влаштовувалися денні гуляння за плату до 25 к., в такі дні безплатний вхід дозволявся лише до 12.00. Право безплатного входу до Олексіївського парку надавалося службовцям від міста, які мають посвідчення Міської управи, і особам, що купили квиток до цирку чи Театру мініатюр. Крім того, Товариство обіцяло надати безплатний вхід артистам і службовцям цирку та театру.

У липні 1916 року «Трудове товариство» звернулося до Думи з проханням продовжити оренду. У проханні неможливість виконання умов контракту в строк пояснювалася кількома причинами — дорожнеча будівельних матеріалів, робочої сили, приладдя для електрифікації (наприклад, на спорудження відкритого театру 1916 року орендарі витратили 32 тис. руб., а спорудження веранди коштувало їм 7500 руб.). А в серпні чутки про евакуацію з міста посіяли серед орендарів паніку — вони просили тимчасово звільнити їх від орендної плати.

Крім того, багато павільйонів було зайнято військовими відомствами, через що Товариство не лише не отримувало жодного прибутку, а й несло великі витрати зі страхування, ремонту й утримання в пристойному вигляді павільйонів. Контракт, доповнений 19 пунктами, продовжував оренду ще на 8 років і зобов’язував у трирічний строк витратити на нові споруди у стилі ампір суму не менш як 60 тис. руб. Міська управа зобов’язала орендарів замінити дерев’яні стіни кам’яними на старих спорудах, організувати безплатні квитки для міських училищ і притулків, надати в розпорядження управи кілька недільних днів для проведення дитячих гулянь і в обов’язковому порядку прийняти на службу «фаберлічок» для проведення дитячих ігор у літній час.

Проте у військовий час грандіозне підприємство — Олексіївський парк — не встало на ноги. А події 1917 року взагалі перекреслили всі плани Товариства. У 1917 році в заяві орендарі зазначали: «До парку вриваються солдати із сусідніх госпіталів натовпами по 100-150 осіб, не раз били службовців і публіку». Скандали із солдатами і погроми не зупинили навіть безплатні квитки, які Товариство виділяло для госпіталів. Частину павільйонів влада використала під евакуаційні приміщення. Контракт Товариства закінчився 1919 року.

Олексіївський парк було реквізовано «для народних червоноармійських розваг». У січні 1920 року сторож парку скаржився, що солдати ламають дерева, з павільйонів виносять все, що можна. Залишки колишньої розкоші через деякий час використали під створення Червоного стадіону, прообразу сучасного Республіканського. Прилегла територія залишалася парковою зоною. Великий павільйон виставки було перебудовано спочатку на критий ринок, а пізніше — на палац фізкультури з великим водним басейном. Вже до кінця 1930-х колись добротно влаштовану територію виставкового містечка було зруйновано, а місцями вона взагалі перетворилася на пустку.

Матеріали статті і фото
публікуються вперше

---

Київські парки XIX-XX ст.

Купецький сад. Перший за місцем розташування, програмою розваг, улюблене місце вечірніх прогулянок (вхід увечері — 40 к., вдень — безплатний). Тут давали спектаклі малоросійські театральні трупи.

Царський сад приносив до казни міста 5000 руб. на рік. Вхід був платним: 40 к. у свята і 30 к. у будні, по суботах — 15 к. увечері і безплатно вдень.

Кадетський гай на Шулявці — улюблене місце прогулянок і пікніків киян.

«Аркадія» — платний розважальний заклад підприємця Гінтовта, де грав оркестр, був буфет і кегельбан.

«Венеція» біля Цепного моста на лівому березі Дніпра. Місце для розваг артистів, купців, офіцерів. Плата за вхід — 40-50 к.

«Тіволі» — платний парк (40 к. за вхід) у садибі купця Скловського на розі вул. Інститутської і Хрещатика.

«Ермітаж» — платний парк на Трухановому острові, що належав Гінтовту. Різношерсту публіку розважали оркестри, куплетисти, оповідачі, коміки, міми, пригощали в ресторані за непомірну ціну. Парк освітлювався електричними ліхтарями, неповторною прикрасою парку був фонтан, що світився різними барвами.

Пушкінський парк розпланований київським міським садівником І. Жуковським у 1899 році для заміського відпочинку: майданчики для спортивних занять і дитячої гри, альтанки для відпочинку, фонтани, павільйони, буфет, кондитерська.

З «Малої енциклопедії Київської старовини» Анатолія Макарова

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар