Історії

Німецька засада

Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ, Фото автора

Київ став містом-садом завдяки хобі саксонського ткача Вільгельма Крістера, котрий з якихось причин у себе на батьківщині він не зміг реалізуватися в цій справі

Хрестоматійна репутація Києва як міста-саду не така вже й стара. Ще у 1870-1880-х роках сучасники скаржилися на проблеми з озелененням центральної частини міста на Дніпрі. Водночас київські околиці справді тонули в садах і гаях. Густо вкрита зеленню була й північна периферія Києва — так звана Пріорка (до XVII століття тут господарювали пріори католицьких церков).

Саме тут у 1850 році влаштувався саксонець Вільгельм (Василь) Готлібович Крістер. За першою своєю професією він був фахівцем ткацької справи, добре розвиненої в Саксонії. У цьому статусі його й запросив на свою суконну фабрику в містечку Хабно (нині Поліське) магнат князь Радзивілл. Сталося це у 1838-му, після чого Крістер 12 років поспіль сумлінно працював на великому підприємстві, сприяючи його процвітанню. За цей час став батьком, наскладав трохи грошей і тільки тоді зважився різко змінити хід свого життя.

Будинок на розі вул. Інститутської та Хрещатика, в якому був магазин фірми «В. Крістер». З листівки початку ХХ ст.

Як виявилося, саксонський ткач здавна полюбляв садівництво. З якихось причин у себе на батьківщині він не зміг реалізуватися в цій справі. Натомість у губернському місті Російської імперії втілив свої мрії в життя. Накопиченої суми вистачило, щоб обзавестися на Пріорці лісистим маєтком у 38 десятин (понад 40 га), що колись належав графу Естергазі. А потім новий хазяїн почав перетворювати цю місцевість на рай земний.

Уже після смерті саксонця видатний діяч київського садового господарства Олександр Осипов написав про нього: «Такий потяг до садівництва з’явився в покійного В. Крістера не як результат його професійних знань, не як експлуатація його попереднього садового досвіду та підготовки, а як результат його щирої любові до природи, як результат відданого справі любителя... Ми бачимо, що в справі садівництва науку рухають не так професіонали, як щирі любителі, яких щось піднесене і святе нестримно тягне до матінки-природи, з якої вони вчаться брати найкращі її дарунки, котрими прикрашалося первісно чисте і непорочне існування перших людей на землі; ця могутня любов до природи, зокрема до рослинного світу, за всіх часів притягувала до себе найкращих людей».

Кожному по гарбузу

Вільгельм Крістер

До переселення Вільгельма Крістера на Пріорку аграрна культура тутешніх мешканців була вкрай низького рівня. Землю обробляли примітивним способом, сортність фруктових дерев і городніх рослин залишалася невисокою. Вільгельм Готлібович фактично здійснив у цій справі революцію.

Крістер усвідомлював труднощі завдань, які сам собі поставив. Велика площа, що опинилася у його розпорядженні, була не лише простором для різноманітних експериментів. Насадження на ній складалися здебільшого з хаотичного лісу і старого яблуневого саду. Поки яблуні плодоносили, хазяїн їх не чіпав, а ліс почав поступово вирубувати. І водночас, оскільки навколишні луги були ідеальним пасовищем, започаткував... молочне господарство. Закупив корів поліпшених порід і незабаром почав отримувати прибуток, постачаючи в місто молоко. До речі, разом з тим вирішив на майбутнє й питання з органічними добривами. Невдовзі Крістер висадив кормові гарбузи — звідкись дізнався, що коли ними годувати корів, то молоко стає особливо жирним. Гарбузи в нього були вагою близько центнера — можна показувати на виставках.

Рекламне оголошеня фірми «В. Крістер»

Спробував саксонець налагодити городництво, виписавши насіння пристойних сортів моркви, цибулі, картоплі. І теж цілком успішно. Організував баштанне господарство — виявилося, що найсмачніші дині і кавуни можна вирощувати на Пріорці, а не завозити по Дніпру з Херсонської губернії. Почав розводити виноград на тутешніх піщаних грунтах. Дібрав підходящі сорти для київського клімату й швидко отримав практичну віддачу, маючи тільки з виноградників тисяч по шість чистого прибутку на рік. Щоправда, так було тільки до прокладення в Київ залізниці. Коли ж сюди почали швидко й у великих кількостях доставляти дешевий південний виноград, власник швидко зорієнтувався і скоротив виноградні плантації.

З часом, у 1880-х роках, Вільгельм Готлібович знайшов практичне застосування численним підземним ключам, на які була багата місцевість. Облаштував ставки, а в них запустив дзеркального коропа, і той чудово розмножився. Зрештою хазяїн став заробляти ще й на свіжій рибі.

Рекламне оголошеня фірми «Е. В. Крістер»

Але все ж таки головним його заняттям було культурне садівництво. До нього він ішов не один рік, експериментуючи, помиляючись і навчаючись на своїх помилках. Знову ж таки не став марно заощаджувати: замовив саджанці у найкращих бельгійських та німецьких помологів. Крім вирощування фруктів на продаж Вільгельм Крістер зумів створити у своєму маєтку чудовий розплідник плодових дерев і декоративних кущів. У садівництві сам заглиблювався в усі деталі, багато що осягав своїм розумом. Приміром, ще до того, як учені дослідили механізм перехресного запилення плодоносних дерев комахами, він уже займався розведенням бджіл у своєму господарстві, влаштував пасіку, завів спеціальні медоносні рослини.

Здатністю комплексно підходити до ведення господарства, шукати джерела доходів там, де іншим це не вдавалося, Вільгельм Готлібович, мабуть, нагадував дбайливого підприємця Муразова з «Мертвих душ» Гоголя. Або свого старшого сучасника графа Олексія Бобринського — піонера цукробурякової промисловості на південному заході імперії.

Хазяїн Пріорки

Однією з найпривабливіших рис саксонця було те, що свої спостереження і досягнення — на той час фактично ексклюзивні — він аж ніяк не прагнув приховувати від інших задля власної вигоди. Навпаки, ніхто щедріше за нього не ділився садівничим досвідом. Природно, коли продукція господарства Крістерів завоювала київський ринок, багатьом стало цікаво: як його фрукти, овочі, баштанні виявилися такими смачними, а врожаї великими? На Пріорку потягнулися власники дрібних садів і городів. Ніхто з них не йшов без розумної поради, будь-хто міг придбати насіння або саджанці — це обходилося значно дешевше, ніж замовляти за кордоном, а якість товару була навіть вищою, якщо врахувати апробації в київському кліматі. Безплатно поширювалися каталоги садових і городніх культур, запропонованих Крістером.

Маєток Крістерів на Пріорці. За малюнком середини XIX ст.

Зважаючи на постійні звернення за консультаціями садівник вирішив викласти накопичені за 30 років відомості у популярній брошурі з широкою назвою: «Хазяйновитий садівник, або Коротке наставляння для посіву насіння найвідоміших городніх і квіткових рослин та подальшого за ними догляду в умовах тутешнього клімату та грунту для ознайомлення покупців зі справою садівництва; укладене садівником-торгівцем у Києві Вільгельмом Крістером». Природно, він не претендував на науковий аналіз своїх досягнень, але запропонував увазі читача безліч реальних спостережень і практичних прийомів. Автор застерігав садівників від хибної думки, ніби одного лише якісного посадкового матеріалу достатньо для отримання високих результатів: вирощування рослин завжди передбачає ретельна працю, пильну увагу на всіх етапах процесу. «Все, за що берешся, — писав Крістер, — потрібно розуміти й мати для цього належні знання, бо інакше все залежатиме лише від випадковості, якщо в чомусь і трапляється удача».

Обкладинка ювілейного видання до 50-річчя фірми. 1900 р.

Особливу користь від сусідства з культурним садівництвом отримали мешканці Пріорки. Маючи потребу в робочих руках, Вільгельм Крістер охоче наймав їх для виконання різних обов’язків. При цьому вони наочно спостерігали, які багаті урожаї можна отримувати на цій землі. А власник зовсім не забороняв застосовувати його знахідки у їхніх власних невеликих господарствах. Добробут тамтешніх мешканців зріс, тож вони у буквальному сенсі займали чергу за вакансіями в господарстві Крістера.

Зрозуміло, що обивателі ставилися до німця з щирою симпатією. Вільгельм Готлібович посилював її увагою до насущних потреб населення. Так, він подбав про своєчасну допомогу своїй околиці у разі пожежі. Чекати пожежників Крістер придбав усе необхідне для гасіння вогню і за потреби
особисто виїжджав на місце події на власному обозі.

Сто тисяч

У 1890 році найкращий у Києві садівник пішов з життя. Він встиг обзавестися багатодітним сімейством, причому двоє з трьох його синів, які з дитинства старанно допомагали батькові в садовому господарстві, продовжили його справу.

Середній син Едмунд, отримавши свою частку спадщини, завів власне садівництво на новому місці — на Куренівці. Він узявся за справу з неабияким запалом, але у 1892 році передчасно помер. Удова з дітьми продовжила його бізнес під вивіскою «Насіннєва торгівля і садівництво Е. В. Крістера».

Юліус Крістер

Батьківська ж фірма «В. Крістер» разом з маєтком на Пріорці перейшла до старшого сина Юліуса. Юліус Крістер зарекомендував себе таким самим дбайливим хазяїном, як і Вільгельм. Під його керівництвом справа надалі процвітала. Попит на посадкові матеріали зростав. Колишнього господарства виявилося вже недостатньо, тож довелося прикупити за межами Києва — у Фузиківці та Литвинівці — ще гектарів сто земельних угідь, на яких влаштували нові розплідники. Фірмовий магазин був розташований у центрі Києва — на розі Хрещатика та Інститутської.

Зразки, вирощені фірмою, здобували нагороди на престижних виставках. На Київській сільськогосподарській та промисловій виставці 1897 року було відзначено, що «фірма «В. Крістер» нині є єдиним за обсягом і кількістю матеріалів садовим закладом». У 1900-му з нагоди півсторічного ювілею садівництва було випущено спеціальне видання, текст якого написав колега і шанувальник старшого Крістера Олександр Осипов. Віддрукували його у відомій київській друкарні Стефана Кульженка — друга родини, власника сусіднього пріорського хутора, відомого під назвою «Кинь-Грусть».

До кінця позаминулого століття «маточний сад» Крістерів налічував величезну кількість сортів фруктів: понад 450 яблук, 430 груш, 50 вишень і черешень, 20 персиків, 20 абрикосів і 25 видів винограду. Все це були добірні сорти, що пройшли акліматизацію на Київщині. За даними на 1900 рік, продаж за сезон становив до 50 тисю фруктового коріння і до 100 тис. декоративного. Сукупний щорічний оборот фірми «В. Крістер» сягав 100 тис. руб. Для тодішнього садівництва безпрецедентна сума! Це при тому, що ціни на свій товар Крістери ніколи даремно не завищували, а для потреб навчальних закладів відпускали саджанці з великими знижками.

Колишня резиденція Крістерів. Фото 2007 р.

Крістер-молодший продовжував справу батька і в популяризації садової справи. Як і раніше, виходили каталоги, а всі охочі отримували практичні поради. При розпліднику навіть проводилися спеціальні ознайомлювальні курси. Тих, хто попрацював і набрався досвіду в пріорському садівництві, потім радо запрошували садівниками в різні господарства — ім’я Крістерів було найкращою рекомендацією.

Юліуса Крістера не стало у 1916 році. На той час ішла війна з Німеччиною. Садова справа занепадала. А бурхливі революційні події, що почалися невдовзі, взагалі поклали край колишньому процвітанню.

Хмарочоси замість яблунь

Досі на Пріорці неподалік Вітряних гір збереглася назва «Крістерова гірка», що дійшла до нас з тих незапам’ятних часів. Так іменують ландшафтно-паркову зону вздовж вулиці Осиповського. Назва потрапила навіть на сучасні карти Києва.

Могила Едмунда Крістера

У решті пам’ять про Крістерів не особливо зберігається. Старожили можуть ще показати на Крістеровій гірці місце поховання Вільгельма та Юліуса Крістерів, але мармурові надгробки давно вкрадено. Більше пощастило могилі Едмунда: вона вціліла на лютеранській ділянці Байкового кладовища.

На Пріорці ландшафт змінився до непізнаваності. Від садибних будов Крістерів мало що залишилося. У жалюгідному, напівзруйнованому вигляді дійшла до нашого часу сімейна резиденція — гарна двоповерхова будівля, споруджена у 1880 році й щедро прикрашена візерунковим різьбленням. Зараз вона огороджена глухим парканом на території Інституту харчової хімії та технології НАН України.

Частину території господарства довгий час займала агрофірма, яка вважає себе спадкоємицею стародавнього розплідника. Утім, останнім часом частину Крістерової гірки віддано під комерційну забудову.

Так поступово зменшуються озеленені простори міських околиць, що здавна були легенями Києва. Тепер уже не віриться, що лише сто років тому зусилля однієї сім’ї могли відіграти вирішальну роль у забезпеченні столиці овочами та фруктами, вирощеними на місцевому грунті.

Між іншим

Щедрість проти нахабності

Довгий час життя Пріорки було так тісно пов’язане з сімейством Крістерів, що тутешні мешканці були в курсі не лише садівничих, а й особистих справ династії. Збереглися цікаві перекази, один з них переповідав про знайомство Юліуса Крістера з його майбутньою дружиною Пелагеєю — вірною й люблячою супутницею до кінця його життя. Нібито багатий садівник їхав вулицею у своїй колясці, раптом шлях йому перегородила дівчина. Вона побилася об заклад з подругами, що не побоїться заговорити з Крістером. Голосно сміючись, дівчина зажадала в нього грошей на нові туфлі, а той не поскупився: гарна й задерикувата молодиця відразу сподобалася йому. Через тиждень вона вже стояла під вінцем поруч з Юліусом.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар