Олігархознавство

Бізнес у стилі ФПГ

Євген ДУБОГРИЗ

Як роблять гроші 11 провідних українських бізнес-груп

Діями олігархів можна захоплюватися чи обурюватися, але ігнорувати вітчизняних товстосумів не можна: надто велика частина національної економіки перебуває в руках великого національного капіталу.

На щастя одних і на глибокий жаль інших, доба первинного накопичення капіталу (цим терміном прийнято називати час, коли напіврозвалені заводи за безцінь прибирали до рук найспритніші бізнесмени) в Україні добігла кінця. ФПГ із «просто груп» — розрізнених активів, що належать одному-двом-трьом підприємцям, перетворюються на бізнес-групи зі своїм підходом до ведення справ і власною стратегією.

Гуру глобального стратегічного менеджменту Майкл Портер, звісно, не утримався б від саркастичної посмішки, почувши слово «стратегія» стосовно планів великого українського бізнесу. Межа мріянь навіть найпрогресивніших олігархів — продаж акцій на міжнародній фондовій біржі. Але й це немало для власників, які ще 5 років тому здавалися безнадійно втягнутими в корпоративні війни та підкилимні ігри за участю чиновників і депутатів.

Колаж Костянтина ПАЛАМАРЧУКА

Українських олігархів ріднять дві спільні риси. Перша — усі існуючі ФПГ оформилися за часів і з благословення екс-президента Леоніда Кучми. Друга — усі українські бізнес-групи ігнорують «нову економіку» (тобто галузі й компанії, що з’явилися за роки незалежності України). Ключові активи вітчизняних магнатів — заводи, створені з 30-х по 70-ті роки.

Відмітних характеристик значно більше. У власників кожної з 11 ФПГ (саме стільки бізнес-груп, що претендують на статус великих і мало залежать одна від одної, Контракти нарахували на березень-2007) є своє бачення майбутнього бізнесу, створеного в бурхливі 90-ті. У менеджерів кожної з груп (власники більшості ФПГ беруть дедалі меншу участь в управлінні активами, переклавши ці турботи на плечі найманців) є власне розуміння, як досягти цілей, явно або неявно задекларованих бенефіціарами.

Контракти з’ясували, якою є стратегія кожної з 11 українських бізнес-груп, які способи досягнення поставлених власниками цілей і що допомагає (або заважає) олігархам робити бізнес у стилі ФПГ.

Людський фактор

Група: System Capital Management

Оборот у 2006 році: $7,3 млрд*

Основні напрями бізнесу: металургія, енергетика, фінанси, телекомунікації, нерухомість

Бенефіціари: Ринат Ахметов (фото), Лілія Смирнова

Ключові підприємства: Азовсталь, Авдіївський коксохім, Харцизький трубний завод, Перший український міжнародний банк, Краснодонвугілля, Центральний ГЗК, Північний ГЗК

Стратегію найбільшої української бізнес-групи оригінальною не назвеш. SCM, завершивши процес первинного накопичення капіталу, йде шляхом, торованим десятками глобальних корпорацій. Спочатку акціонери обирають пріоритетні сегменти ринку (у цьому випадку металургію, банківську діяльність, енергетику і телекомунікації), потім менеджери ділять бізнес за галузевим принципом, створюючи кілька незалежних керуючих компаній, і, нарешті, виводять компанію на міжнародну фондову біржу. Простіше нікуди.

Усе просто і в методах реалізації обраної акціонерами стратегії. Чому, наприклад, SCM активно скуповує мобільних і стаціонарних операторів, а також інтернет-провайдерів, але обходить стороною металургійні активи в Європі, Азії та США? У цьому випадку спрацьовує горезвісний людський чинник. Керівники телекомунікаційного напряму SCM — здебільшого молоді (до 30 років) вихідці з російських компаній, які віддають перевагу агресивному стилю розвитку. У металургійному і банківському підрозділах групи Ахметова, навпаки, за фінанси і стратегію відповідають менеджери з досвідом роботи у транснаціональних корпораціях і консалтинговій компанії McKinsey. Їхня позиція — «не нашкодь акціонерові»: краще утриматися від придбання австрійського або індійського заводу, якщо існує хоча б гіпотетична ймовірність втратити гроші.

З одного боку, SCM — напевно, найнезалежніша від забаганок акціонерів українська ФПГ: у межах обраної стратегії менеджери групи Ахметова мають практично цілковиту свободу дій. А з іншого — людський чинник робить групу передбачуваною, а отже, вразливою. Поведінку менеджера прорахувати легше, ніж настрій власника.

* Попередня оцінка Контрактов

Рада національної безпеки

Група: Індустріальний союз Донбасу

Оборот у 2006 році: $5,2 млрд*

Напрям бізнесу: металургія

Сергій Тарута

Віталій Гайдук

Бенефіціари: Сергій Тарута , Віталій Гайдук

Ключові активи: Алчевський метзавод, ДМК ім. Дзержинського, меткомбінат Huta Czestochowa (Польща), Українська гірничо-металургійна компанія

Власники ІСД не зраджують бізнесу, з якого почалася історія донецької корпорації — металургії. Чотири роки тому, після розставання з System Capital Management, у Віталія Гайдука і Сергія Тарути було кілька варіантів розвитку групи — від інвестицій у металургію (представлену збитковими Алчевським меткомбінатом і Алчевським коксохімом) та машинобудування до вкладення коштів в агросектор і навіть авіацію.

Гайдук з Тарутою вибрали металургію і не прогадали. ІСД зумів розширитися за рахунок скуповування активів як в Україні, так і за кордоном, послідовно вигравши конкурси з приватизації ДМК ім. Дзержинського, двох угорських та одного польського заводів. Наступний крок — вертикальна інтеграція: до складу групи входить Українська гірничо-металургійна компанія, один з найбільших вітчизняних металотрейдерів, на черзі — купівля суднобудівних і, можливо, навіть автомобілебудівних потужностей у Польщі.

Не останню роль у розвитку корпорації відіграла держава. ІСД був у фаворі в колишньої влади, але мало не першим з великих ФПГ налагодив відносини з оточенням Віктора Ющенка. Недарма український президент, відвідавши Польщу на початку 2005 року, відкрито ратував за продаж Huta Czestochowa вітчизняним олігархам. Нарешті, призначивши Віталія Гайдука на посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони України, Віктор Ющенко показав, що довіряє власникам ІСД більше, ніж решті власників нещадно критикованого великого бізнесу.

Вертикальна інтеграція

Група: «Смарт-групп»

Оборот у 2006 році: $1,05 млрд*

Напрями бізнесу: видобуток сировини, металургія

Бенефіціар: Вадим Новінський

Ключові підприємства: Інгулецький ГЗК, Південний ГЗК, Макіївський меткомбінат

Металургійний бізнес — ідефікс Вадима Новінського. Здавалося б, чого ще бажати, маючи у своєму розпорядженні Інгулецький ГЗК (найбільший в Україні), пакет акцій Південного ГЗК, два рудоуправління плюс непогану команду менеджерів-виробничників? Працюй і багатій — підвищений попит на сировину за останні чотири роки зробив залізну руду золотою. Однак менеджери «Смарт-групп» уже третій рік намагаються залучити до свого виробничого ланцюжка Макіївський меткомбінат. Поки що марно.

Бажання власників «Смарт-групп» заробляти за рахунок вертикальної інтеграції похвальне: будь-який фінансист як двічі по два доведе — що вища додана вартість, то більший потенційний прибуток. Однак світова бізнес-практика засвідчила, що бізнес на видобутку сировини може бути високорентабельним і сам по собі, а не як частина виробничого ланцюжка. Приклади — бразильські CVRD з Rio TInto й австралійська BHP Billiton.

Портфельний інвестор

Група: Приват

Оборот у 2006 році: $6,9 млрд*

Напрями бізнесу: банки, металургія, нафтопереробка, хімія, видобуток сировини, феросплави

Ігор Коломойський

Геннадій Боголюбов

Бенефіціари: Ігор Коломойський , Геннадій Боголюбов , Ігор Мартинов

Ключові підприємства: ПриватБанк, Укрнафта, Орджонікідзевський ГЗК, Запорізький завод феросплавів, ДМЗ ім. Петровського, Дніпроазот

Приват важко назвати бізнес-групою у звичному розумінні. Під брендом «Приват» зібрано розрізнені активи чи не в усіх галузях вітчизняної економіки. Більш-менш налагоджений виробничий ланцюжок існує тільки у феросплавному секторі: руду з Марганецького ГЗК переробляє Запорізький завод феросплавів.

Інвесткомпанія та й годі. Але із застереженням: Привату, як правило, належать великі пакети акцій підприємств — від блокуючого до контрольного. Стратегія групи: розвиток виробництва — добре, але контроль над фінансовими потоками — значно краще.

Усе логічно. Власники групи отримали свої активи за часів, коли бізнес в Україні робили за принципом «забрав за борги і збанкрутував» або «купив дешево по знайомству і дорого продав». Наприкінці минулого — на початку нинішнього тисячоліття олігархам було не до модних сьогодні бізнес-стратегій — вертикальної інтеграції або виходу на біржу. На дикому ринку вистачало як неподілених активів, так і взаємних суперечок.

Схоже, Приват, на відміну від SCM або Інтерпайпу, так і залишився у 90-х. У цьому й полягає ключова проблема групи. Активи і ринки практично поділені, конкуренти масово інвестують у модернізацію підприємств, розраховуючи якщо не заробити в майбутньому, то продати реконструйовані заводи якнайдорожче. Тим часом Коломойський і Ко у пошуках того, що погано лежить. При цьому більшість активів групи показують збитки.

Залишковий принцип

Група: Укрпідшипник

Оборот у 2006 році: $0,9 млрд*

Напрями бізнесу: кольорова металургія

Андрій Клюєв

Сергій Клює

Бенефіціари: Андрій Клюєв , Сергій Клюєв

Ключові підприємства: Артемівський завод з обробки кольорових металів, Укрпідшипник

А ндрій Клюєв рік тому запевняв журналістів Контрактів, що чорна металургія і машинобудування ніколи його не цікавили. Кольорова металургія, виробництво підшипників і видобуток граніту — те, що треба. Можливо, Клюєв і лукавить. Але, тримаючись осторонь від найприбутковіших (і тому найнебезпечніших у 90-ті) галузей, група Укрпідшипника уникла розборок регіональних ФПГ. Важку промисловість Донбасу розділили фігури більші — SCM, ІСД та «червоні директори» (Володимир Бойко, Георгій Скудар, Микола Янковський та Валентин Ландик). Укрпідшипнику, втім, дісталася кольорова металургія, яка завжди у ціні.

Вміння поступатися — ключова відмінність групи Клюєвих від більшості вітчизняних ФПГ. Приватні енергетичні компанії «Східенерго» та «Сервіс-Інвест», створені не без участі братів, у підсумку перейшли до рук Рината Ахметова. Без очевидних конфліктів. Сваритися з найбільшим українським олігархом Клюєви не захотіли і замість енергоактивів здобули прихильність і Ахметова, і Віктора Януковича.

Зрештою, посада віце-прем’єра (її й обіймає старший з братів) теж чогось варта. А розвивати бізнес і виходити на біржу можна і без купівлі енергетичних компаній та металургійних заводів. Переведення активів Укрпідшипника на баланс австрійської компанії наприкінці минулого року можна розцінювати не лише як виведення грошей з України, а і як один з етапів підготовки до IPO.

ТАС уповноважений продавати

Група: ТАС

Оборот у 2006 році: $0,9 млрд*

Напрями бізнесу: банки, страхування

Бенефіціари: Сергій Тігіпко (фото), Наталія Тігіпко

Ключові підприємства: ТАС-Бізнесбанк, Страхова група «ТАС», Дніпрометиз

Створити і розкрутити компанію — півсправи: бізнес треба вміти продати. Сергій Тігіпко з тих, хто вміє. Торік група «ТАС» цілеспрямовано розлучалася з активами — нових власників отримали завод «Дніпровагонмаш», газета «Экономические известия», найближчим часом, за неофіційною інформацією, група Тігіпко розстанеться з підприємством «Дніпрометиз». Фінальний акорд — продаж ТАС-Комерцбанку і ТАС-Інвестбанку — двох найбільших банків, які належали Тігіпку, — шведському Swedbank.

Екс-голова Нацбанку не лише отримав досить високу премію за продані фінустанови (відношення ціни продажу до розміру капіталу — 4,5), а й зберіг за собою посаду голови правління банків. Зарплату топа і колишнього власника можна без коливань назвати захмарною — $250 млн за три роки роботи на посаді голови правління.

Чи продовжить Тігіпко розпродувати активи, простіше кажучи, чи розстанеться зі страховою групою «ТАС»? Навряд. Страховий бізнес в Україні тільки починає набирати обертів — зачекавши два-три роки, власники страхової компанії зможуть виручити більше грошей, ніж зараз. Зважаючи на тривалість переговорів між продавцем і покупцями ТАС-Комерцбанку і ТАС-Інвесту, Тігіпко чекати вміє: рік тому премія за українські банки становила 2-2,5 розміру капіталу проти сьогоднішніх 4-5.

Нові ніші

Група: АвтоКрАЗ

Оборот у 2006 році: $2,5 млрд*

Напрями бізнесу: автомобілебудування, видобуток сировини, машинобудування, банки

Бенефіціар: Костянтин Жеваго

Ключові підприємства: Полтавський ГЗК, АвтоКрАЗ, банк «Фінанси та Кредит», Стаханівський вагонобудівний завод

Не всі олігархи беруть участь у корпоративних конфліктах і рейдерських захопленнях. Костянтин Жеваго, якого на початку 90-х вважали одним з найконфліктніших представників великого бізнесу (згадати хоча б судові розгляди навколо приватизації Запорізького алюмінієвого комбінату та Луганськтепловозу), зараз умиротворений і компромісний.

Ключовий напрям бізнесу групи «АвтоКрАЗ» — машинобудування. Причому замість того, щоб воювати за власність інших олігархів, група Жеваго воліє скуповувати активи, які свого часу не зацікавили «старших товаришів» — Ахметова, Таруту, Коломойського чи Пінчука. Ужгородський Турбогаз або Стаханівський вагонобудівний завод — з таких покупок. Якщо ж підприємство, яке цікавить власників АвтоКрАЗу, вже перебуває в руках великих ФПГ, Жеваго воліє не воювати, а купувати. Належний власникам АвтоКрАЗу шинний завод «Росава» — колишня власність групи Ярославського — Галієва, а суднобудівний завод «Залив» куплено у Давида Жванії. Втім, торік у Жеваго не було приводів для конфліктів з «колегами по цеху».

Головні проблеми групи Жеваго — не зовнішні, а внутрішні. Створення керуючої компанії і вихід групи на IPO відкладаються вже другий рік поспіль, кілька менеджерів середньої ланки пішли до ІСД і Метінвесту, а акції АвтоКрАЗу і Полтавського ГЗК — одні з найнеліквідніших на фондовому ринку.

Іміджмейкери

Група: Інтерпайп

Оборот у 2006 році: $5 млрд*

Напрями бізнесу: труби, феросплави

Бенефіціари: Віктор Пінчук (фото), Михайло Щеголевський, Олександр Дементієнко

Ключові підприємства: Нікопольський завод феросплавів, Нижньодніпровський трубопрокатний завод, завод «Ніко Тьюб»

Що робити олігарху, бізнес якого вважають непрозорим і закритим для преси та інвесторів, його самого — не бізнесменом, а ставлеником екс-президента Кучми, а ключовий актив — Нікопольський завод феросплавів — ось-ось націоналізують? Є два варіанти — купити футбольний клуб «Челсі» або продати компанію на закордонній фондовій біржі. Байдужий до футболу Віктор Пінчук вирішив піти другим шляхом.

Найближча і головна мета групи — вибудувати управлінську структуру в Інтерпайпі за західними лекалами і якнайдорожче продати акції компанії на Лондонській або Нью-Йоркській фондовій біржі. Витрати на оптимізацію управління компанією Пінчука і Ко не бентежать. Власники групи безболісно розлучилися з $60 млн, витраченими на необхідне для IPO придбання Нікопольського південнотрубного заводу, і продовжують виплачувати мільйонні компенсації своїм менеджерам — вихідцям з консалтингової компанії McKinsey. Щоб уникнути можливих скандалів, Інтерпайп не бере участі у багатьох приватизаційних оборудках на просторах колишнього СРСР (наприклад, у Грузії чи Вірменії) і в українських корпоративних конфліктах. Тим часом сам Пінчук безупинно займається самопіаром як меценат і поціновувач мистецтв.

Що робитиме група та її власник після IPO, спрогнозувати важко. Остання масштабна оборудка за участю Інтерпайпу (придбання Дніпроспецсталі) відбулася півтора року тому: до виходу на біржу менеджери корпорації взагалі можуть розучитися купувати.

Два товариші

Група: Midland Resources

Оборот у 2006 році: $3 млрд*

Напрям бізнесу: металургія

Алекс Шнайдер

Едуард Шифрін

Бенефіціари: Алекс Шнайдер, Едуард Шифрін

Ключові підприємства: Запоріжсталь

Едуард Шифрін і Алекс Шнайдер не люблять діяти самостійно. Металургія — справа клопітна: без допомоги фахівців, які не з чуток знайомі з тонкощами виплавки сталі, не обійтися. Без підтримки лобістів також — що як уряд вважатиме неправомочною чергову додемісію акцій Запоріжсталі.

Шнайдер із Шифріним навчилися вибирати партнерів. Виробництвом на головному українському активі групи заправляє беззмінний директор метзаводу Віталій Сацький. Столичних і регіональних чиновників улещують Андрій Іванов, Василь Хмельницький та Ігор Дворецький. Шнайдер і Шифрін, своєю чергою, контролюють фінансові потоки.

Стандартна практика групи — знайти партнера, з яким можна розділити відповідальність і ризики. Статки бізнесменів з британською та канадською пропискою Forbes оцінив у $1,6 млрд на кожного.

Зароблені на Запоріжсталі гроші можна витратити з користю для душі. Наприклад, зайнявшись автоперегонами: два роки тому Алекс Шнайдер купив у Едді Джордана однойменну команду Формули-1, заплативши $50 млн. Однак бізнес є бізнес — восени минулого року Шнайдер перепродав команду вдвічі дорожче — за $106 млн.

Гігант великого газу

Група: РосУкрЕнерго

Оборот у 2006 році: $4,2 млрд*

Напрями бізнесу: поставки газу, промислова хімія

Бенефіціари: Дмитро Фірташ (фото), Ігор Воронін

Ключові активи: УкрГаз-Енерго, Рівнеазот, Кримський Титан

Торгівля газом, тим більше монопольна, — заняття не тільки надприбуткове, а й украй ризиковане. Де гарантія, що після президентських виборів у Росії спадкоємець Володимира Путіна не перекриє бенефіціарам РосУкрЕнерго доступ до труби? Історія вже знає подібні приклади. Кілька років тому менеджери Газпрому викинули з ринку всесильного трейдера «Ітера».

Стратегія групи «РосУкрЕнерго» — з трейдера, безхмарна діяльність якого залежить не від здібностей менеджерів, а від політичних розкладів у Росії та Україні, перетворитися на незалежну ФПГ. З цією метою група скуповує суміжні активи: на цьому етапі Фірташу та Вороніну легше купити залежні від поставок газу підприємства, ніж, приміром, машинобудівні заводи. Рівнеазот, Кримський Титан, Кримсода, низка облгазів — неповний список підприємств, які належать або підконтрольні власникам РосУкрЕнерго. Можливо, під крило групи перейдуть і Дніпроазот з Черкаським Азотом — переговори про продаж збиткових хімзаводів у самому розпалі. Якщо оборудки все-таки відбудуться, бенефіціари РосУкрЕнерго залишаться при своїх навіть за найневдалішого для Фірташа та Вороніна результату президентських виборів у РФ. Власник Ітери Ігор Макаров теж не бідує — у торішньому рейтингу російських магнатів від Forbes підприємець посідає почесне 64-те місце.

Великий розпродаж

Група: Ярославського — Галієва

Оборот у 2006 році: $0,6 млрд*

Напрями бізнесу: хімія, машинобудування

Олександр Ярославський

Ернест Галієв

Бенефіціари: Олександр Ярославський , Ернест Галієв

Ключові підприємства: Харківський тракторний завод, Азот (Черкаси)

Про бізнесменів Олександра Ярославського та Ернеста Галієва в Україні поступово починають забувати. Група, раніше відома як «УкрСиббанк» (або з приставкою «Базел» — від назви російського партнера, компанії «Базовый Элемент», що належить Олегу Дерипасці), розлучилася практично з усіма хоч трохи серйозними активами. Північний ГЗК та УкрСиббанк, завод «Росава», Криворізький завод гірничого обладнання, частка у Миколаївському глиноземному заводі харківським бізнесменам уже не належать.

Причому Ярославський і Галієв не женуться за легким заробітком. УкрСиббанк, наприклад, продано з премією 3,6 до розміру капіталу — нижче, ніж більшість вітчизняних банків, які перейшли під контроль іноземних фінансових груп.

Олег Дерипаска близький до здобуття контролю над Харківським тракторним заводом, а переговори про продаж черкаського Азоту, якщо вірити чуткам на ринку, ідуть повним ходом. Участь у приватизації Одеського припортового, про що Ярославський відкрито заявляв два з половиною роки тому, для харківської ФПГ уже неактуальна.

Куди партнери мають намір вкласти зароблені гроші — таємниця. На IPO виводити просто нічого. Про грандіозні проекти розвитку, наприклад, у будівельному секторі, IT-бізнесі або роздрібній торгівлі за участю Ярославського і Галієва теж не чути. Мабуть, наприкінці року в Україні буде на одну ФПГ менше.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар