Речі

Щеплення від несмаку

Марія БОНДАР

«Усе можна пробачити, крім несмаку; ігноруйте суспільні устої, завдавайте шкоди ближнім, але будьте витончені й вишукані — і успіх забезпечено, — стверджував французький поет і письменник П’єр Жюль Теофіль Готьє.

— Якщо ж смак підведе, будете обпльовані юрбою, попри чесноти й заслуги». Сам автор історій про капітана Фракасса зовсім не був обпльований, коли з’явився на прем’єру п’єси Віктора Гюго «Ернані» у яскраво-червоному жилеті й сірих панталонах. Хоча для того часу (1829 рік) його вбрання вважалося позбавленим смаку. Навпаки, Теофіль Готьє увійшов в історію як «епатажний поет у червоному жилеті». Золота молодь французької столиці із задоволенням наслідувала його приклад і вбралася в яскраві костюми. Те, що було неприйнятним проявом поганого смаку, за один вечір стало новою паризькою модою.

Не мейнстрім

Щось подібне в різні часи відбувалося із широкими бісерними браслетами, різнобарвною вишивкою на джинсовій тканині й вузькими чоловічими штанами. «На початку 1960-х молодик у штанях-дудочках вважався жахливо одягненим, а трохи пізніше цей фасон став суперпопулярним, — розповідає модельєр Діана Дорожкіна. — Одяг хіппі теж спочатку не викликав захвату, а тепер це самостійний напрямок моди». Історик і fashion-критик Робер Венсан говорив, що мати гарний смак означає добре розуміти, що відбувається в суспільстві. «Суть не в тому, як підібрані кольори, фактура тканини й силует, а в тому, чи відповідає ваше вбрання історичному моменту, — стверджував пан Венсан. — Почуття стилю — це почуття часу». На початку епохи повітроплавання англійський аристократ цілком міг з’явитися на світський захід у шкіряному одязі. Уже за десять років це стало неприпустимим.

У XVIII столітті для французької аристократії гарним тоном вважалася наявність блохоловок — маленьких витончених коробочок із приманками для бліх. Зсередини коробочку змащували загустілим медом або іншим природним клеєм, щоб блоха, яка потрапила туди, не змогла вибратися. Такі пастки виготовляли зі слонової або оленячої кістки. Їх прикріплювали біля основи перуки й періодично змінювали. Пані, яка змінила більше п’яти блохоловок за вечір, викликала загальний захват. Тоді ж заведено було використовувати велику кількість парфумів. «У наші дні жінку, яка зловживає сильними парфумерними запахами, не врятує ніяке вбрання, — підкреслює fashion-критик. — Хоч би що вона вдягла, скільки б витратила на костюм і прикраси, ніхто не визнає за нею наявності гарного смаку». Гіршим за надлишок парфумів, на думку Робера Венсана, може бути лише сліпе копіювання образів із глянсових журналів. Експерт переконаний, що найвірніший спосіб зіпсувати репутацію жінки у 2010 році — вдягти її точно, як модель із найрозкрученішої обкладинки місяця. «Хоч би як парадоксально це звучало, у наші часи категорично немодно дотримуватися моди, — пояснює пан Венсан. — Коли певне вбрання стає мейнстрімом, від нього варто відмовитися. Не бігти за юрбою, а створювати унікальні образи — такий стандарт гарного смаку початку­ XXI століття. Втім, не виключено, що за якихось 10–20 років стандарт зміниться і всі модники вберуться в однакові костюми».

Смак і колір

Робер Венсан пропонує п›ять практичних рекомендацій, які, на його думку, допоможуть уникнути несмаку при формуванні власного гардероба. По-перше, не слід економити на тканині. Хоч би яким вдалим був фасон, дешевий матеріал низької якості точно зіпсує картину. По-друге, за можливості краще уникати пластикових і бляшаних деталей. Як правило, вони пасують тільки дуже молодим людям. Бажання виглядати респектабельно й використання пластику, на думку пана Венсана, несумісні. По-третє, перш ніж обирати одяг, бажано визначити тип своєї фігури і з’ясувати, які силуети їй пасують. При цьому головне — не видавати бажане за дійсне. Жінка, яка воліє не помічати недоліків власної статури, швидше за все, неправильно обере фасон. По-четверте, будьте дуже обережні, підбираючи кольори. «У глянсових журналах вистачає шаблонових і досить спірних правил про те, що в костюмі не має бути більше трьох кольорів, що тони сумочки й туфель не мають повторюватися тощо. Всім цим можна знехтувати, — пояснює fashion-критик. — Але якщо певні кольори або сполучення кольорів не гармоніюють із відтінком шкіри, кольором очей і волосся, їх справді не можна носити. Ризиковано сполучати червоний колір із синім або із зеленим. Це мало кому личить. Деякі відтінки зеленого взагалі не можна комбінувати ні з чим, крім білого, жовтого і світло-сірого».

Носити однотонні костюми пан Венсан теж не рекомендує. На його думку, зробити такий вибір — те саме, що привселюдно зізнатися в невмінні комбінувати кольори. П’ята й остання рекомендація експерта — поменше демонструвати тіло, якщо вбрання не призначено для пляжного відпочинку або клубної вечірки. Проблема дуже багатьох молодих забезпечених жінок зі слов’янських країн, на думку Робера Венсана, полягає в тому, що вони в будь-який день тижня, у будь-який час доби виглядають так, неначе ось-ось збираються чи то на дискотеку, чи то на пляж. «Коли зимовим ранком у лобі готелю в центрі Парижа дружина або донька відомого російського бізнесмена знімає розкішну довгу шубу, а під нею виявляється обтислий топ з паетками й дуже короткі шорти, це навіть не відсутність смаку, а просто смішно», — пояснює пан Венсан.

No logo

На думку Діани Дорожкіної, моветоном у сучасному суспільстві вважаються явні прояви брендоманії. Якщо в одному комплекті одразу на кількох деталях одягу добре видно логотипи торговельних марок — це ненормально. Крім того, проявом несмаку виглядає велика кількість зовсім різних декоративних елементів: бантів, рюшів, стразів, блискіток, блискавок тощо. Особливо якщо дивлячись на костюм неможливо визначити, який з елементів — основний. Також варто уникати сполучення кількох дуже помітних прикрас. Не потрібно надягати великі сережки з масивними кільцями й кольє. Окремо вони цілком припустимі, але разом видають відсутність смаку і почуття міри в того, хто складав комплект. «Костюм і аксесуари слід підібрати так, щоб оточуючі передусім звертали увагу на обличчя людини, а вже потім на те, як вона вдягнена, — підкреслює модельєр. — Жодна річ не має перекрикувати свого власника».

Як зазначає дизайнер прикрас Роуз Балфор, особливу обережність варто виявляти при виборі ювелірних виробів. Багато вольностей, які можна пробачити в одязі, зовсім не припустимі, коли йдеться про прикраси. Наприклад, у комплекті одягу цілком може бути одна річ із добре помітним логотипом, особливо якщо це речі casual або спортивного стилю. Але коли справа доходить до коштовностей, навіть один логотип псує картину. «Брендові прикраси — поганий смак, — стверджує голова ювелірного дому «Лобортас і Карпова» Ігор Лобортас. — У першу чергу це стосується тих ТМ, які поширюються в магазинах duty free. Їх сприймають як масовий товар. Надягти таку річ до дорогої ексклюзивної сукні — те саме, що прийти на протокольний захід у кепці з назвою фаст-фуду». За словами пана Лабортаса, більшість світових ювелірних брендів дискредитовані через перенесення виробничих потужностей у країни Пів­ден­но-Східної Азії. Ювелірні заводи, що належать власникам розкручених європейських ТМ, опинилися поблизу від світових центрів виготовлення підробок. Виробники контрафакту скористалися цим сусідством і налагодили нелегальний, але досить дієвий механізм копіювання передсерійних зразків брендових моделей. Тепер щоразу, коли у продаж надходить нова колекція, виробники підробок одразу пропонують торговцям такі самі прикраси, тільки в 10–20 разів дешевше. «Відрізнити оригінальну брендову річ від підробки майже неможливо, — каже пан Лобортас. — Люди, які дорожать своєю світською репутацією, воліють взагалі не носити таких прикрас, щоб не викликати нездорових асоціацій. Ознакою гарного смаку вважаються коштовності, створені визнаними майстрами на індивідуальне замовлення». Експерт категорично не рекомендує носити масивні браслети, ланцюги і краваткові затискачі. Незалежно від того, чи є на них логотипи.

Велика різниця

Уявлення про гарний і поганий смак у Східній і Західній Європі неоднакові. Наприклад, наші співвітчизників не шанують ювелірних виробів з родієвим покриттям. У Великій Британії на них навпаки сформувалася мода. «Німцям подобається золото солом’яних кольорів, а в Україні й Росії це вважається несмаком, — каже пан Лобортас. — Водночас, червонувате золото, яке із задоволенням носять у наших широтах, у Німеччині не сприймають. Українці люблять каміння темних відтінків. У Західній Європі, навпаки, заведено носити червоні рубіни, волошкові сапфіри тощо». Різницю між тутешніми й західними уявленнями особливо видно, коли йдеться про дизайн інтер’єрів. В Україні й Росії існує думка про те, що меблі й елементи декору мають демонструвати добробут власника. З погляду європейця, така демонстративність — поганий смак.

«Західні інтер’єрні рішення більшості наших співвітчизників видаються занадто нудними і простими, — зазначає засновник дизайнерської компанії Elizabeth Studio Єлизавета Салайчук. — У Європі давно не роблять натяжних стель. Там не шанують різнобарвних кухонь, гламурних візерунків на ша­фах-купе, перегородках і шпа­лерах. Схоже, яскраві шпалери європейського виробництва роблять спеціально для того, щоб потім експортувати до країн пострадянського простору. Те саме стосується візерункової плитки». Як зазначає пані Салайчук, заможні українці й росіяни часто замовляють для своїх будинків ко­вані вироби. Це одна зі слабостей місцевих замовників. Найчастіше кованого декору буває дуже багато. Іноді його розміщають навіть у кухні й ванній кімнаті. У Європі так робити не заведено.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар