Великі гроші

Скарби нації

Євген ДУБОГРИЗ

Короткий курс історії української приватизації-2003-2004

Менш як два роки минуло відтоді, як Леонід Кучма призначив головою Фонду держмайна Михайла Чечетова. Призначення зовні непомітного чиновника, якого пов’язують з донецьким бізнесом, викликало запитання: чому, власне, він? Згодом з’ясувалося, що Михайло Васильович — видатний шоумен, який уміє влаштувати спектакль з показу кулькової ручки, до того ж здатний у потрібний момент перекласти відповідальність за проблемний продаж на Президента, прем’єра і Верховну Раду: мовляв, моя справа маленька — наказали — продав. А тоді Чечетов виглядав не більше ніж стрілочником, призначеним на одну-дві великі приватизації.

Навчання на практиці

Першим тестом на профпридатність і здатність голови ФДМ дотримуватися напряму, який задає оточення Президента, став продаж Нікопольського заводу феросплавів. Завдання було більш ніж легким, враховуючи те, що управління підприємством вже півроку здійснював Інтерпайп в особі консорціуму «Придніпров’я», а всі інші марганцеві активи країни перебували під контролем Привату. Спочатку все йшло не те щоб мляво — НЗФ було віддано в потрібні руки, але якось неохоче: аргументація щодо потенційного монополізму Привату на феросплавному ринку виглядала непереконливо. Треба було зробити так, щоб небажаний інвестор відсікався від конкурсу жорстко і завчасно, щоб уникнути потенційного судового зволікання з невизначеним результатом.

Паралельно ФДМ програв боротьбу за держчастку у двох великих підприємствах — за мовчазної згоди акціонерів, зокрема представників Фонду, було прийнято рішення про додемісії на Інгулецькому ГЗК і Надвірнянському НПЗ (група «Приват»). У судовому порядку додемісії оскаржити так і не вдалося. На рахунку відомства Чечетова подібних помилок більше не було — із судами різної інстанції ФДМ поступово навчився боротися, а Привату в боротьбі за Центральний ГЗК вдалося «помститися» з System Capital Management. За участі фонду лояльне Привату керівництво ЦГЗК було зміщене на користь SCMівских менеджерів.

Однак справжнім випробуванням на зрілість Фонду в новому форматі стала приватизація двох металургійних комбінатів Дніпропетровської області — «Дзержинки» і «Петрівки». В обох випадках у боротьбі зіткнулися інтереси корпорації ІСД і Привату. Саме тоді ФДМ застосував ноу-хау вітчизняної приватизації — додаткові умови конкурсу (в майбутній приватизації Криворіжсталі названі кваліфікаційними — різниця непринципова), яким серед усіх гіпотетично можливих претендентів відповідав лише ІСД. Чим закінчилося — відомо: Приват став жертвою оптимізації податків за офшорними схемами, переможцем конкурсу щодо ДМК було визнано ІСД. А в переддень 2004 року той самий ІСД виграв боротьбу за «Петрівку».

Запаморочення від успіхів

Натхненний вдалим грудневим продажем, ФДМ з подвійною силою кинувся в бій. Криворіжсталь і Укррудпром, Павлоградвугілля і Укртатнафта, Одеський припортовий і Макіївський металургійний заводи — лише короткий список «великих» держактивів, які обіцяли стати приватними до кінця 2004 року. Проте взимку фонду довелося займатися переважно технічною роботою — отримано гроші за «Дзержинку», розпочато корпоратизацію Криворіжсталі, пройдено судові засідання щодо ІнГЗКівської і Надвірнянської додемісій. Продаж Павлоградвугілля, що не відбувся, неуспіхом не вважають, оскільки приватизацію тісно пов’язаного з Криворіжсталлю холдинга було перенесено на пізніший термін — щоб майбутній інвестор меткомбінату мав можливість приєднати до заводу сировинну базу.

Єдине, що не склалося у ФДМ — продаж активів у нафтовій галузі. Ні Укртатнафта, ні Азмол, ні Оріана так і не стали на 100% приватними. Певною мірою це пояснюється тим, що претендентами на всі три підприємства були російські компанії, частково — зусиллями Нафтогазу, який бажав взяти під крило всю державну «нафтівку», частково тим, що головні фігуранти приватизаційних процесів орієнтувалися передусім на сировинні й металургійні активи.

Апогеєм же зусиль Фонду став червневий продаж з яскраво вираженим донбаським акцентом — консорціум Ахметова-Пінчука вдало купив Криворіжсталь, Авдіївський коксохім — Павлоградвугілля. Розпродаж тривав, і, здавалося, немає сили, що здатна його зупинити. У середині липня — на початку серпня було розпродано ГЗК та інші складники Укррудпрому. На черзі була компанія з головним офісом у Києві на бульварі Шевченка і гучною назвою Укртелеком...

Сутінки у помаранчевих тонах

І до цього дня інформація про те, що саме зашкодило Фонду розлучитися з телефонним монополістом, відома лише вельми обмеженому колу осіб. Фігурантом однієї з версій є Віктор Янукович, начебто роздосадуваний, що навіть альянс DCC і турецького оператора Turkcell не міг бути допущений до так і не оголошеного конкурсу. Втім, набагато привабливішою виглядає історія про те, як голова російської АФК «Система» Володимир Євтушенков за дві години добрався до Києва, переполохавши весь вітчизняний істеблішмент і піднявши з ліжка Михайла Чечетова.

Проте після зриву приватизації Укртелекому ФДМ утратив колишню бадьорість. Чи то «потрібні» інвестори надто витратилися в результаті минулих придбань, чи то показова приватизація перестала влаштовувати провладні структури, але продаж Одеського припортового, запланований на серпень 2004-го, було заблоковано, а активність Фонду у сфері продажу змінилася активністю в галузі формування СП на базі держпідприємств. З держвласності таким чином було виведено державні хімічні активи — ДАК «Титан», Вільногірський та Іршанський ГЗК, сєверодонецький Азот. Останнім же випадком передвиборчо-розпродажної активності фонду стала конкурсна приватизація Краснодонвугілля й аукціонна — шахти «Комсомолець Донбасу». А груднева приватизація Свердловського і Новгородського машзаводів (знову-таки, на користь SCM) за термінами вже не вписується в межі передвиборчості. А тому це вже зовсім інша історія.

---

Найскандальніший рекорд

Як і передбачалося, 2004 року власника змінив найбільший в Україні металургійний комбінат — Криворіжсталь. До вітчизняних металургійних активів цього разу вперше виявили цікавість великі зарубіжні інвестори — індійсько-голландська LNM Group, російські «Северсталь» і «Евразхолдинг». Це пояснюється порівняно низькою стартовою ціною підприємства — $720 млн, тоді як справедлива вартість меткомбінату називалася в межах $2,3-$4,5 млрд. Перешкодою для іноземців стали умови конкурсу, основною з яких була вимога виробництва коксу в Україні.

За 93,02% акцій заводу переможець конкурсу — терміново створений консорціум підприємств Рината Ахметова та Віктора Пінчука Інвестиційно-металургійний союз — виклав $804 млн, що стало рекордною сумою для української приватизації. Тим часом виборча складова продажу комбінату зіграла з покупцем злий жарт. Опозиція вдало скористалася настроями маси «забрати й поділити», оголосивши повернення Криворіжсталі у держвласність одним з пунктів передвиборчої програми.

Найдешевший розпродаж

На тлі скандалу довкола Криворіжсталі порівняно мирно відбулася приватизація підприємств залізорудного холдинга Укррудпром, які в сукупності видобувають близько 43 млн т залізняку за рік. Згідно із Законом про приватизацію Укррудпрому, пакети акцій шістьох гірничодобувних компаній було поділено між System Capital Management (Північний, Центральний ГЗК), групою «Приват» (Південний ГЗК, Криворізький ЗРК, «Суха Балка») та російською Смарт-груп (Інгулецький ГЗК). Саме ці структури до приватизації мали частку 25% і більше на кожному з придбаних підприємств.

Однак сума, отримана за розподіл більшої частини українського гірничорудного сектору, виявилася більше ніж скромною. За продаж держчасток у шістьох ГЗК державі вдалося виручити лише $232 млн, причому левова частка цих коштів припала на КЗРК — $130 млн. Тим часом 60%-й пакет Стойленського ГЗК у Росії, виробничі потужності якого становлять 11 млн т залізорудного концентрату, коштував покупцеві близько $600 млн. А 98% Михайлівського ГЗК (Росія, видобуток — 21 млн т руди) потягли на $1,65 млрд.

Найчесніший конкурс

Наприкінці червня власника змінив холдинг Павлоградвугілля. Покупцем вугільного гіганта став Авдіївський коксохімзавод (група System Capital Management), який заплатив за 92,11% компанії 1,4 млрд грн за стартової ціни 893 млн грн. Невластива вітчизняній приватизації істотна різниця між стартовою та фінальною ціною підприємства пояснюється участю в конкурсі компанії «Іспат-Вугілля» (створена за участю індійсько-голландської LNM Group і американської U. S. Steel), пропозиція якої становила 1,35 млрд грн. Показово, що в лютому інвестор мав усі шанси отримати Павлоградвугілля за нижчою ціною — стартова вартість холдинга на першому конкурсі, що не відбувся, становила 1,28 млрд грн за відсутності попиту з боку іноземних компаній.

Найбільш відкладений продаж

Минулого року Україна була як ніколи близькою до розставання з держмонополістом на ринку стаціонарного зв’язку — Укртелекомом. 29 липня ФДМ у виданні «Відомості приватизації» оприлюднив умови конкурсу з продажу 42,86% акцій телефонного монополіста. Але в той же день ФДМ спростував сам факт виходу «Відомостей приватизації» друком, й ідея продажу Укртелекому вже третій рік висить у повітрі. Подейкують, що скасування конкурсу стало результатом зусиль російської компанії АФК «Система», яка була зацікавлена у придбанні Укртелекому, однак не відповідала «спростованим» кваліфікаційним умовам продажу. Аналіз кваліфікаційних вимог до інвесторів засвідчив, що з-поміж претендентів усім умовам скасованого конкурсу відповідав тільки німецький Deutsche Telecom, а не українські чи російські інвестори.

Найзагадковіший покупець

Практично єдиною приватизацією, що обійшлася без скандальної складової, став продаж у грудні 2003 року Кримського содового заводу компанією «Кліринговий дім» за 346,7 млн грн. На початку лютого 2004 року завод було передбачувано перепродано за 352,6 млн грн кінцевому покупцеві — зареєстрованій у Німеччині компанії RSJ Erste. А в липні та сама RSJ Erste стала одним із засновників ЗАТ «Кримський Титан», куди держава передала активи ДАК «Титан», Іршанського і Вільногірського ГЗК, а в перспективі «Кримський Титан» може приєднати до себе Запорізький титаномагнієвий комбінат.

Така експансія не могла не привернути увагу до невідомого інвестора. Особливо з урахуванням того, що на Кримсоду претендували деякі провідні ФПГ, а ДАК «Титан» цікавилися російська «Ренова» (афільована з Віктором Вексельбергом) та лондонська Peter Hambro, що також пов’язана з російським бізнесом. Щодо реального господаря RSJ на сьогодні найпоширенішою є версія про бізнесмена Семена Могилевича, який займається, зокрема, газовим бізнесом.

Найбільші підприємства, що перейшли у приватну власність протягом 2003-2004 років
Підприємство	Пакет	Сума, млн гри	Покупуць	Хто контролює тепер
Криворіжсталь	93,02%	4260	Інвестиційно-металургійний союз	System Capital Management
Центральний ГЗК	50%+1акція	106	System Capital Management
Північний ГЗК	50%+1акція	207,6	Артанік
Павлоградвугілля	92,11%	1400	Авдіївський КХЗ
Краснодонвугіля	60%	770,3	Авдіївський КХЗ
Комсомолець Донбас	33,27%	25,6	Не розголошується
ДМК ім Дзержинського	98,81%	712	ІСД	ІСД
Алчевський метаргійний комбінат	23,86%	5,5	Не розголошується
ДМЗ ім Петровського	42,26%	65,8	ІСД	Група "Приват"
Комінмет	59,49%	10,81	Приват-Інтертрейдинг
Південий ГЗК	25,78%	60	Металотехніка
Суха Балка	37,57%	162,9	Солайм
Криворізький залізорудний комбінат	93,07%	689,42	Солайм	Інтерпайл
Нікопольський завод феросплавів	50%+1акція	410,5	Консорціум "Придніпров’я"
Запорізький алюмінієвий комбінат	25%	38,92	Арлан-Мен-10%, Запоріжалюмінторг - 15%	Інтерпайл і Суал-холдинг (Росія)
Рівнеазот	53,86%	48	Raiffeisen Investment (Австрія)	Група Семена Могилевича
Кримський содовий завод	89,48%	346,7	Кліринговий Дім
ДАК "Титан"	н.д.	368	RSJ Erste (Німеччина)
Азот (Сєверодонецьк)**	н.д.	н.д.	Worldwide Chemical LLC (США)	Алекс Ровт
Чорноморський судобудівний завод	90,25%	119,35	Миколаївська малотоннажна верф	Ігор і Олег Чуркіни
*Цілісний майновий комплекс передано до фонду ЗАТ "Кримський Титан". Частка держави у ЗАТ становить 50%+1акція **Цілісний майновий комплекс передано до фонду ЗАТ "Сєверодонецький об’єднання "Азот" . Частка держави у ЗАТ становить 40%.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар