Спосіб життя

Майже буржуазія

Дмитро ФІОНІК

Український середній клас не підозрює про своє існування

Середнього класу в нас немає. Найчастіше таку фразу говорять ті, хто, на думку соціологів, саме й належить до цієї соціальної групи. І справді, якщо середнього класу в нас немає, то хто тоді в радіусі 60 км від Києва розкупив усі земельні ділянки під котеджну забудову? Хто за минулий рік купив на 20% меблів більше? І хто, зрештою, випив на 30% коньяку більше, ніж торік? Не будемо лукавити — ми випили, щоб стрес зняти.

Наші споживчі апетити зростають, нас дратує відсутність вільних місць у кафе по п’ятницях, нам доводиться роками відпрацьовувати житлові кредити, ми, що побували в Туреччині та Єгипті, в шоці від кримського сервісу. Але, попри все це, ми існуємо. «Ми» — в цьому випадку покупці. І це, до речі, одне з несуворих визначень так званого середнього класу. Є щось величне в еволюції індивіда, що перейшов із самогонки на кон’як (дамам — шампанське) і перестав під час відпустки вживатися в образ городника.

Що таке середній клас

Говорячи про середній клас, західні соціологи стверджують, що дати чітке визначення цього соціального феномену — все одно, що прибити цвяхами до стіни пудинг. Ідеологема середнього класу виникла в англомовному світі й почала ретельно культивуватися у США і Великій Британії після другої світової війни. Саме цей соціальний прошарок, за задумом ідеологів західного світу, мав згладити класові протиріччя і стати надійним буфером між експлуататорами (власниками засобів виробництва) і пролетаріями. Це був своєрідний виклик привиду комунізму. Укладачі Оксфордського соціологічного словника, наприклад, до цієї категорії відносять всіх, хто займається розумовою працею. Якщо їм вірити, то виходить, що величезного соціального провалля між конторським службовцем і прем’єр-міністром не існує.

Згодом поняття середнього класу стало відповідати середньостатистичному споживачеві в країнах так званого золотого мільярда. Зрозуміло, що сама по собі розумова праця як основний критерій належності до середнього класу для інших країн (зокрема, України) не підходить. З цього погляду в будь-якій країні є свій середній клас, але він буде середнім лише за мірками тих самих розвинених країн.

З певною натяжкою можна сказати, що середній клас — це породжений глобалізацією стиль споживання і, кажучи ширше, спосіб життя. Слід зазначити, що стиль не завжди передбачає певний рівень доходу. По-перше, для того щоб підтримувати певний стандарт життя в Нью-Йорку і Києві, потрібні різні суми, а по-друге, стиль як такий крім грошей передбачає наявність тих чи інших цінностей і культурних уподобань.

Зрозуміло, що чіткого шаблону витрат для всіх сімей бути не може. Адже структура споживання залежить не лише від індивідуальних переваг, а й, приміром, від національного менталітету. Наприклад, жителі пострадянських теренів схильні багато витрачати на одяг. Соціологи вважають, що в будь-якому випадку ключовою статтею витрат доцільно вважати витрати на харчування. Що менший відсоток своїх доходів люди витрачають на їжу, то з більшою впевненістю їх можна назвати матеріально благополучними й віднести до представників середнього класу. Вітчизняні експерти вважають, що заможні українці витрачають на харчування близько 27% доходу.

2003 року московські соціологи припустили, що існує десять знакових предметів середнього класу: автомобіль, комп’ютер, мобільний телефон, телевізор з великою діагоналлю, відеокамера, шафа-купе, меблі з вбудованою побутовою технікою, посудомийна машина, дисконтна картка, платіжна картка. На думку соціологів, два роки тому кожен представник середнього класу мав щонайменше два предмети з цього списку. А деякі київські маркетологи вважають, що сьогодні зі списку ідентифікаторів українського середнього класу можна викреслити мобільний телефон (унаслідок його доступності) і вписати ортопедичний матрац.

Утім, рівень доходу хоч і не надійний, але чи не єдиний критерій, за допомогою якого можна підрахувати кількість і визначити якість середнього класу в країні.

Нас п’ять мільйонів

Перші дослідження середнього класу (як соціальної групи, яка тяжіє до західних стандартів споживання) почали проводитися в Росії 1999 року. Соціологи з’ясували, що громадяни, які мають дохід від $100 на члена сім’ї (у Москві — від $150), становлять окрему соціальну групу. Таких виявилося близько 7% населення — це молоді, зазвичай освічені й соціально активні мешканці міст-мільйонників і обласних центрів. Верхня межа заробітку цієї категорії населення виявилася розмитою (приблизно $40 тис. на сім’ю на рік). Людей, які увійшли до цієї соціальної групи, об’єднували загальні ціннісні орієнтації, ставлення до життя, якість споживання і частково навіть вік (у середньому 35 років). Новоспечений соціальний феномен журналісти охрестили середнім класом і були, вочевидь, недалекими від істини.

Ураховуючи традиційно схоже самопочуття населення, його освітній ценз, а також загальний устрій життя в Україні та Росії, можна передбачити, що мешканці великих міст, які мають однаковий дохід, становлять одні й ті самі суспільні прошарки в обох країнах.

Згідно з даними компанії TNS Ukraine, українців, дохід яких перевищує 500 грн, у нас щонайменше 11, 8%. Може видатися, що 500 грн на душу — замало навіть для вітчизняного середнього класу. Проте з висновками не поспішатимемо. По-перше, не виключено, що в країні з високим рівнем тіньової зарплати респонденти занижують реальні доходи (до речі, з цієї самої причини, визначаючи доходи населення, не варто використовувати дані Держкомстату). А по-друге, рівень цін у регіонах значно нижчий, ніж у Києві й великих промислових центрах.

Уявімо собі двох дрібних менеджерів, які працюють у не дуже економічно розвиненому обласному центрі України. Зарплата кожного з них становить 2000 грн (за даними Асоціації кадрових агенцій України, зарплата, наприклад, менеджера з персоналу в регіонах становить від 800 до 3000 грн). Однак в одного є непрацююча дружина і двоє маленьких дітей. В іншого також є дружина, але не з дітьми, а із зарплатою 2000 грн. Таким чином, середньомісячний дохід члена сім’ї першого менеджера — 500 грн, другого — 2000 грн. Чи можна стверджувати, що ці дві особи, які мають схожу освіту, професійний статус та умови праці, належать до різних суспільних прошарків, до того ж перебувають (за Марксом) у стані класового антагонізму? Навряд. Швидше в них загальне коло знайомств та інтересів, схожі життєві цілі й установки.

Крім того, не слід забувати, що 500 грн доходу на душу — це все-таки умовна нижня межа. Значна частина з виділених нами 11,8% мають дохід, що перевищує 700 грн (таких 4,1% населення України). До цієї самої категорії (від 500 грн) затесалися і представники економічної еліти — люди з великими доходами, які володіють власністю (зокрема, й на засоби виробництва) і часом офіційно декларують мільйонні доходи. Еліта в Україні становить приблизно 1% населення. Отже, безпосередньо середнього класу в нас 10-11% (до речі, невелика погрішність наших підрахунків непрямо підтверджується тим, що українців, які мають доступ до інтернету, в країні також 12%). Таким чином, середній клас України становить 4,7-5 млн осіб.

Хто ми?

За словами російського політолога Сергія Кара-Мурзи, в Росії сьогодні ніхто не згадує про інтелігенцію — тепер кажуть про середній клас, який «становить 15% населення і поглинає 70% усіх доходів Росії». І якщо з кількісними характеристиками політолог явно схибив, то суть феномену вловив доволі точно. Справді, більшість «середняків» — представники інтелігентних професій, які мають вищу освіту. Це менеджери, підприємці, професіонали, представники вільних професій і навіть добре оплачувані висококваліфіковані робітники. Середній вік — 34-38 років (до речі, ці й усі інші соціально-демографічні характеристики більш-менш збігаються з портретом середньостатистичного читача Контрактів).

Особливий інтерес при вивченні середнього класу викликає його вік. З одного боку, вік суспільного прошарку — нонсенс, з іншого — реальність. Річ у тім, що специфіка українського середнього класу полягає в тому, що наш середній клас — це покоління. Можна навіть сказати, що в його представників багато в чому спільна біографія. У період затяжної економічної кризи початку — середини 90-х вони опинилися з маленькими дітьми на руках або тільки мали намір обзавестися сім’єю. Тоді як їхні батьки як стратегію виживання обрали вирощування картоплі на дачних ділянках, молодь була змушена змінити професію або займатися підприємницькою діяльністю.

Соціологи вважають, що епоха виживання закінчилася 1999 року. За даними Київського міжнародного інституту соціології, ще 1998 року частка українських сімей, яким не вистачало грошей на одяг і взуття, становила 90% населення, 1999-го їх кількість скоротилося до 82,7%, а 2004 року — до 65,5% українських сімей. Ті, хто вижив (у соціальному значенні) і становлять нинішній середній клас.

Представники середнього класу — це найпідприємливіша й соціально найактивніша частина суспільства. Деякі українські та російські дослідники навіть схильні вважати, що активна життєва позиція — основна характеристика середнього класу. Однак, найімовірніше, це тимчасова тенденція. У всьому світі представники середнього класу є доволі пасивними. А оскільки класова належність часто передається спадково, то наступна генерація середнього класу (нинішні студенти, діти забезпечених батьків) буде набагато менш пасіонарною.

Криза самоідентифікації

Людям подобається зараховувати себе до середнього класу. Дослідження центру ім. Разумкова дворічної давності засвідчило, що близько половини респондентів (45,6% українців) на запитання: Чи відносите ви себе до середнього класу? — відповідають «Так». Таким чином, до середняків себе зарахували навіть безробітні (11% з тих, хто відповів ствердно) і пенсіонери (14,8%). Люди просто давали зрозуміти інтерв’юерові, що живуть не гірше, ніж їхні сусіди. Найімовірніше, кількість «самозваних» представників середнього класу зростає і, можливо, сьогодні вже перевищує 50%.

Структура витрат сімей середнього класу

Парадокс у тому, що саме матеріально благополучніші громадяни вважають, що до рівня середнього класу ще не дотягують. «Багато хто вже живе на рівні середнього класу, але до таких себе не відносять», — упевнений директор Центру з вивчення Євразії, Росії та Східної Європи, доктор Джорджтаунського університету Харлі Белзер. Цей парадокс частково пояснюється тим, що ще на початку 90-х вітчизняна інтелігенція сформувала не зовсім адекватні уявлення про західний середній клас. Ці уявлення були своєрідною картинкою мрії і далекими від реальності — як тутешньої, так і західної.

Тим часом саме самоідентифікація дає класу, зокрема й середньому, можливість відбутися. А відсутність класової самосвідомості не дає змоги обстоювати класові інтереси. Заможні українці мають навчитися мислити категоріями середнього класу. А хто мислить, за Рене Декартом, той існує.

P.S. При підготовці статті використані дані компанії TNS Ukraine.

---

2003 року московські соціологи припустили, що існує

10 знакових предметів середнього класу:

• автомобіль
• комп’ютер
• телевізор з великою діагоналлю
• відеокамера
• шафа-купе
• мобільний телефон
• меблі з вбудованою побутовою технікою
• (ортопедичний матрац)
• дисконтна картка
• платіжна картка
• посудомийна машина

...а деякі київські маркетологи вважають, що сьогодні зі списку ідентифікаторів українського середнього класу можна викреслити мобільний телефон (з огляду на його доступність) і вписати ортопедичний матрац

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар