№ 46 вiд 14-11-2005
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 46 вiд 14-11-2005 |
Відплив капіталу з України продовжує зростати. Причому спроби держави обмежити вивезення капіталу призводять до появи нових нелегальних схем його відпливу
Боротьбу з відпливом капіталу чиновники і політики називають однією з першочергових задач влади. Обмежити можливості, в тому числі цілком легальні, вивезення зароблених в Україні грошей за кордон — такий лейтмотив численних засідань уряду, ради Нацбанку і РНБО, що відбулися на початку року.
До кінця року влада дещо заспокоїлася — напевно, поглянувши на платіжний баланс, що показав за підсумками першого півріччя чистий приплив капіталу в країну. На жаль, «плюс» в графах, що означають приплив капіталу, говорить лише про превалювання грошових надходжень в країну над офіційно задекларованими обсягами вивезення коштів. Тим часом ці обсяги продовжують зростати. Тому поява нових ініціатив, спрямованих на обмеження свободи грошових ресурсів, можливо, не за горами. Інше питання — а з чим, власне, боремося?
Свободу капіталу!
Міжнародна міграція фінансових ресурсів — невід’ємний атрибут сучасних економік. До того ж, розвиваючи інфраструктуру фінансових ринків, розвинені країни постійно намагаються зменшити витрати, що є супутніми руху фінансових ресурсів. Наприклад, в Європейському Союзі свобода руху капіталу є одним з наріжних каменів єдиного ринку.
Чистий приплив
капіталу в Україну залишається позитивним
Однак в країнах з фінансовими інституціями, що розвиваються, ставлення до цього процесу більш обережне. Фінансова криза 1998 року показала, що масовий відплив валюти з країни здатен спровокувати різку девальвацію національної грошової одиниці, таким чином, завдавши чимало головного болю центральному банку. Протягом 1998 року купівельна спроможність населення і підприємств України в доларовому вираженні зменшилася більш ніж удвічі. Імпорт, у тому числі, інвестиційний, став надзвичайно дорогим для українських підприємств. А плюси девальвації, наприклад підвищення цінової конкурентоспроможності товарів і послуг, виявилися занадто ефемерними порівняно з негативами кризи.
Як тікає капітал
Платіжний баланс в першому півріччі цього року показав чистий приплив валюти в країну (навіть на тлі зменшення припливу валюти за поточном рахунком). Але аналіз тенденцій цього року показує, що інтерес резидентів до валютних рахунків за кордоном анітрохи не згас.
Кіпр допоможе
Головні причини відпливу капіталу за кордон однакові для всіх економік, що розвиваються, — відсутність чітких гарантій прав власності, ризики слаборозвиненої банківської системи, нестабільність макроекономічних показників. Проте деякі з них, переважно економічні, для України вже неактуальні завдяки динамічному розвитку вітчизняної економіки протягом останніх 7 років.
Наприклад, різке зростання експорту товарів і послуг останніми роками допомогло стабілізувати валютний ринок. Динаміка розвитку комерційних банків в минулі роки більш ніж задовільна. Політична криза кінця минулого року, хоч і насторожила учасників ринку, не мала довгострокових наслідків: відплив депозитів, що спостерігався в останньому кварталі 2004 року, було компенсовано новими вкладами вже до кінця лютого 2005 року.
Крім того, прибутковість фінансових інвестицій в Україні істотно вища, ніж в розвинутих країнах. Протягом останнього року відсоткова ставка за валютними депозитами коливалася в діапазоні 6-8% річних, тоді як у країнах ЄС середня ставка не перевищувала 3,5%. А депозити у національній валюті, вкладені наприкінці 2004 року, завдяки ревальвації принесли близько 20% річних в перерахунку на долар.
Інша справа — питання гарантій прав власності, накопиченої під час президентства Леоніда Кучми. Адже нерідко вивезені за кордон кошти використовуються власниками з України для того, щоб пізніше взяти участь в придбанні вітчизняних компаній — вже в почесному статусі іноземного інвестора. Це, своєю чергою, дає можливість перераховувати за кордон виручку підконтрольних підприємств, але вже на цілком легальних підставах.
Наприклад, за результатами 9 місяців 2005 року на перше місце серед країн за обсягами запасу прямих іноземних інвестицій в Україну вийшов Кіпр — $1,3 млрд. Разом з компаніями з Британських Віргинських островів «кіпріоти» забезпечили більш ніж 21,5% запасу всіх ПІІ в Україну. Простіше кажучи, українському великому бізнесу набагато вигідніше тримати кошти за кордоном, ніж у нас в країні.
Виводячи капітал з країни, власники переслідують головну мету — диверсифікацію своїх активів між фінансовими інструментами і країнами, що логічно з погляду оптимізації портфеля активів і мінімізації ризиків. Також цілком зрозумілим є бажання власників вітчизняного капіталу мати ліквідні активи, які можна досить швидко використати для спекуляцій фінансовими інструментами, не будучи обтяженими адміністративними обмеженнями, діючими в Україні, і зазнавши при цьому суттєво менших транзакційних витрат. Саме тому навіть за найсприятливішого інвестиційного клімату український капітал не втратить інтересу до зарубіжних активів і валют.
Легалізація. net
Останнім часом українські компанії помалу почали привчати громадськість до думки, що українські долари за кордоном — це, загалом, непогано для економіки. А остання купівля ІСД акцій польського меткомбінату «Huta Czestochowa» за $334 млн стала ледь не предметом національної гордості. Українська влада анітрохи не обурилися нехай і легальним, але вивезенням капіталу за кордон, натякнувши, що саме так — красиво — капітал і має покидати країну.
Проблема в тому, що такий спосіб вивезення вітчизняних коштів — швидше виняток, ніж правило. Адже офіційна статистика платіжного балансу засвідчує майже нульовий інтерес резидентів до іноземних активів. За останні три роки зафіксовано лише близько $30 млн прямих інвестицій з України за кордон (Huta Czestochowa була придбана у вересні, і гроші, заплачені за неї, будуть враховані в платіжному балансі за третій квартал).
Зокрема, в першому кварталі 2005 року близько $16 млн було спрямовано на внески до статутних фондів банків країн Балтії і Росії. Загалом, за даними Держкомстату, на 1 липня 2005 року запас українських прямих іноземних інвестицій за кордоном становив близько $211 млн. Однак аналіз закордонних активів українських компаній (див. Контракти, № 42, стор. 24) свідчить про величезний розрив між їхньою вартістю і офіційними даними.
Подібна ситуація спостерігається в сегменті портфельних інвестицій — минулого року лише $6 млн було витрачено на купівлю акцій і боргових цінних паперів нерезидентів. Але в першому півріччі 2005 року близько 7 млн раніше інвестованих доларів повернулося в Україну. Схоже, така статистика свідчить про небажання українських фінансових гігантів працювати за легальними схемами.
Та й нелегальне вивезення капіталу за кордон набагато більш привабливе, ніж офіційні трансферти на купівлю фінансових активів за межами України. Адже гроші, які легально пішли за кордон, мають обов’язково з’явиться на рахунках в українських банках. Те саме стосується і доходів, зароблених на іноземних інвестиціях. Легальні схеми роботи з грошима не надають головної переваги — зміни прописки капіталу.
Знизити й мінімізувати
Останніми роками було відпрацьовано кілька методів, які широко використовувалися для нелегального вивезення капіталу з України. Перший шлях — оплата (або часткова передоплата) непоставлених товарів і послуг, а також неотримання виручки за експорт товарів. За кордоном тимчасово створюється фірма, що готова продати українським споживачам товари або послуги (зазвичай за ціною, що суттєво перевищує вартість продукції і на вітчизняному, і на зарубіжному ринках).
Своєю чергою, українська компанія, незважаючи на короткотермінову бізнес-історію іноземного партнера, перераховує на його закордонний рахунок максимально можливу суму. Іноземний партнер, вочевидь, товари не постачає, а через деякий час і зовсім зникає з ринку, так і не виконавши зобов’язань.
Тут, до речі, можливі варіації — наприклад, дружній партнер за кордоном не перераховує гроші на рахунок підприємства в Україні, а йде з ринку і розраховується з постачальником за межами України. З іншого боку, для резидентів України цей канал має свої обмеження — ним можуть скористатися тільки суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності. Щоправда, систематичне використання таких напівлегальних методів можливо лише за умови задіяння в схемі чиновників — оскільки після першої ж такої операції компанія стає предметом моніторингу контролюючих органів.
Відплив капіталу за допомогою фіктивних експортно-імпортних операцій набув останніми роками такого розмаху, що НБУ, починаючи з 2004 року, для статистичного відображення процесу ввів окремий рядок у платіжному балансі. Він відразу ж висвітлив величезні обсяги вивезеного капіталу: недоотримана виручка за експорт товарів і послуг і оплата непоставленого імпорту минулого року перевищили $4,5 млрд. Але вже в першому півріччі 2005 року відплив капіталу за цією статтею зовсім припинено — через посилення порядку розрахунків за експортно-імпортними операціями і контролю над їхнім проведенням.
Другий популярний шлях відпливу капіталу — перекуповування акцій українських емітентів у нерезидентів за завищеними цінами. На першому етапі за участю іноземних інвесторів створюється нове підприємство, або ж закордонний інвестор купує папери українських резидентів.
Через деякий час капіталізація підприємства штучно збільшується, і українська компанія виявляє бажання перекупити акції підприємства у нерезидента (звісно ж, за максимально можливу суму). На початку 2003 року НБУ видав постанову, намагаючись посилити процедуру зворотного викупу акцій і стримати бажання сторін штучно завищувати ціну цінних паперів. Відповідно до цього документа резиденти зобов’язані отримати індивідуальну ліцензію на купівлю валюти, яка використовується на придбання цінних паперів українських емітентів.
Однак бажаного результату постанова не дала. Довести, що ціна акцій, що купуються і які не включені в лістинг фондових бірж, завищена, досить складно: навести формальні докази того, що акції коштують визначену суму, не становить особливих труднощів.
Протягом 2004 року більше ніж $2,2 млрд пішли на закордонні рахунки саме у такий спосіб. А нинішнього року ця схема стала основним механізмом відпливу капіталу. Показник другого кварталу цього року — $1,04 млрд — взагалі став найбільш вражаючим за останні чотири роки. У результаті за січень-червень 2005 року виконано більш ніж 65% «плану» року попереднього. Частково збільшення відпливу коштів за цією статтею можна пояснити посиленням контролю над іншими каналами вивезення капіталу.
Останніми роками популярними стали і досить цинічні методи вивезення грошей. Наприклад, шляхом продажу продукції за кордоном, переважно в офшорних зонах і за заниженими цінами. Окрім мінімізації податкових відрахувань, власники підприємств автоматично вирішують питання виведення валютної виручки за кордон.
Формально ніякого відпливу капіталу не відбувається, валюта не залишає території України, платіжний баланс мовчить про негативні тенденції. Наприклад, деякі металургійні підприємства за рік могли непомітно для фінансової системи вивезти в інші країни кілька сотень мільйонів доларів.
Посилення податкового контролю з початку року, в тому числі шляхом використання порівняльних методів контролю доходів, дало змогу перекрити цей канал виведення капіталу. Уже в третьому кварталі фіскальне навантаження хронічно збиткових підприємств-експортерів підвищилося до рівня, характерного для зразкових підприємств.
Проте треба пам’ятати, що будь-які адміністративні обмеження — досить потужний негативний сигнал. Адже це суттєво знижує мобільність фінансових ресурсів, а отже стимулює їхніх власників шукати шляхи подолання обмежень.
Чинники, що перешкоджають відпливу капіталу з країни:
Що вважати відпливом капіталу
Найбільш повну інформацію про тенденції і обсяги відпливу капіталу дає платіжний баланс. Для розрахунків приблизних розмірів відпливу капіталу потрібно скласти між собою такі статті платіжного балансу:
Однак цей перелік дуже приблизний. По-перше, не всі суми, що проходять за цими статтями, можна однозначно кваліфікувати як нелегальне вивезення капіталу за кордон. По-друге, в платіжному балансі відображені тільки офіційно зафіксовані операції. Існує чимало напівлегальних способів виведення капіталу, обсяги якого неможливо визначити, використовуючи лише агрегійовані дані платіжного балансу.
Однак навіть така статистика дає змогу непрямо визначити обсяги відпливу капіталу. Наприклад, великий розрив між показниками зовнішньоекономічних операцій реального і фінансового сектора вказує на використання напівлегальних схем. У період азійської кризи експерти МВФ навіть запропонували свій алгоритм підрахунку обсягів нелегально вивезених з країни капіталів на основі даних платіжного балансу. Для оцінок масштабу відпливу пропонувалося скласти помилки і упущення ПБ і чистий відтік інвестицій, які не належали до категорії прямих або портфельних.
|