Український дiловий тижневик "Контракти" / № 46 вiд 14-11-2005

Що ви продали б?

Ставлення респондентів "Контрактів" до проблеми приватизації в Україні.

Сергій ОКСАНИЧ, президент інвестиційної компанії «Кінто»

— Думаю, не варто поспішати з продажем контрольних пакетів об’єктів. Фонду держмайна варто починати з портфельних пакетів обсягом 20-30% акцій. Важливо виробити новий підхід до управління власністю держави і оцінювати менеджерів не за доходами і прибутками, а за капіталізацією об’єктів.

Роман КУЗЬМІН, генеральний менеджер департаменту продажу «Тойота Україна»

— Моя б воля — продав би українські дороги й дурнів.

Віталій ВАВРИЩУК, економіст-аналітик Українського центру міжнародної інтеграції

— Треба продати всі підприємства, на яких центральна або місцева влада не може забезпечити якісний менеджмент і динамічний розвиток. Насамперед це стосується підприємств житлово-комунального господарства. З одного боку, це дало б потужний стимул розвитку приватного бізнесу в цьому секторі, а з іншого — очевидно, що держава абсолютно не може забезпечити нормальне функціонування цих структур.

В’ячеслав САЛЕНКО, заступник директора з продажу кондитерської компанії «АВК»

— А навіщо щось продавати? Треба намагатися залучати гроші іншим шляхом, наприклад довгостроковою орендою, низькими податками, додатковими пільгами для інвесторів.

Володимир ФЕСЕНКО, політолог Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

— До виборів я б нічого не продавав. У передвиборчий період через політичні ризики і невизначеність знижуватиметься ціна потенційних об’єктів приватизації. Крім цього, перш ніж продавати, треба сформулювати стратегію приватизації і реприватизації. Вона повинна мати юридичну основу, особливо щодо об’єктів реприватизації. Треба визначитися з порядком продажу підприємств. Не треба продавати разом за принципом «що більше — то краще». Такий підхід призведе лише до того, що інвестори просто гратимуть на пониження ціни.

Серйозною проблемою є акумулювання коштів від продажу об’єктів — яким чином використати ці гроші, щоб отримати максимальний ефект для суспільства і держави, але при цьому не спровокувати інфляційних процесів. Після Криворіжсталі всі побачили, що ні в уряду, ні в президента немає чіткої стратегії, що робити з грішми. Ще один важливий фактор — це урахування національних стратегічних інтересів. Той самий Укртелеком пов’язаний з інформаційною безпекою країни і тут необхідна чітко оцінити, які ризики може спровокувати його продаж.

Вадим ЙОВИЧ, кінорежисер

— Продав би хороший сценарій. У Голівуді давно зрозуміли, що кіно — це дуже вигідний бізнес. У Росії до цієї думки дійшли років зо два тому. Зараз бізнесменам варто вкладати в українську кіноіндустрію, хоч вона поки що не така гарна, як, наприклад, в Росії. Так, у нас не вистачає хороших режисерів і кінотехніків, зараз їх практично одиниці. Але я вважаю, що цей ринок стрімко розвиватиметься.

Олег ВЕРНИК, координатор Всеукраїнського об’єднання «Ліва ініціатива»

— Я не тільки нічого не продавав би, а навіть почав би повертати приватизовані об’єкти до державної власності. Насправді бюджет не відчуває різниці — в приватній власності перебуває підприємство чи в державній. Відбувається це тому, що менеджмент не виконує роль агента держави з управління майном, а стурбований винятково проблемами власної кишені. Тому я вважаю, що треба не просто повертати в державну власність усі стратегічні об’єкти, а й навести лад в призначенні керівництва підприємства і контролю з боку трудового колективу, профспілок і відповідних держорганів. У такому випадку буде помітно, що ефективність такої форми власності анітрохи не менша за приватну.

Також варто пам’ятати, що деякі об’єкти стратегічного значення іноземні інвестори купують не для того, щоб поліпшити виробництво, а щоб зупинити його. Іноді така корпорація може придбати демпінгуюче підприємство і протягом двох-трьох років приховано зупинити його, щоб інші підприємства корпорації могли стати монополістами в певному регіоні.