Український дiловий тижневик "Контракти" / № 45 вiд 07-11-2005

З ким ви були рік тому?

Фото Наталії БОРЗОВОЇ

Ілько КУЧЕРІВ, директор фонду «Демократичні ініціативи»

— Організовував екзит-пол, який став одним з аргументів помаранчевої революції, доказом масових фальсифікацій під час виборів. На мою думку, це був успішний проект, хоча й важко нам давався, з великою кількістю скандалів, коли наші колеги навмисне фальсифікували результати опитування.

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ, лідер гурту «Тартак»

— Перед першим туром виборів я разом зі своїм гуртом їздив у концертний тур на підтримку Ющенка. Між першим і другим турами продовжували виступати з тими концертами. 21 листопада співали на Майдані, а паралельно відбувався всенародний підрахунок голосів, організований «Нашою Україною» разом із союзниками. І фактично з того вечора я не залишав Майдан майже десять днів.

Потім знову почали виїжджати на концерти в регіони, щоб хоч трохи підтримати там народ морально. Не шкодую, що так вчинив, оскільки і тоді, і зараз Ющенко був єдиним кандидатом, за кого я міг віддати свій голос, позаяк цей кандидат стояв на найбільш проукраїнських позиціях. Звичайно, я людина, яка звикла тверезо дивитися на речі, і не мав особливих ілюзій, що як тільки Ющенко стане президентом, все одразу буде добре. А ось дух піднесення, єднання, патріотизму, мабуть, залишиться яскравим, якщо не найяскравішим, спогадом мого життя. Після тих подій я радикально змінив своє ставлення і до українців, і до України.

Харес ЮССЕФ, президент холдинга Hares Group

— Як і більшість українців, жив самими переживаннями. Маршрут був такий: офіс, телевізор, налаштований на 5-й канал, — Майдан — штаб-квартира «Нашої України». Наш офіс, звісно ж, не працював, бізнес стояв. У ті дні я був на Майдані і душею, й тілом — до холоду я звик, адже мешкаю в Україні з 1982 року. Своє майбутнє тут я пов’язував лише з приходом Віктора Ющенка, хоча для мого бізнесу особливого значення вибори президента не мали. На Майдан ходила вся моя сім’я. Дітей я й не намагався втримати, адже це був їхній вибір.

У натовпі зовсім не було страшно, це була єдина надія і прагнення справедливості. Лише одного разу мені стало страшно — коли Юлія Тимошенко повела людей на штурм Адміністрації президента. В той момент мені здавалося, що ми можемо все втратити.

Максим МОСТОВИЙ, комерсант

— За тиждень до другого туру президентських виборів з друзями поїхав до Африки — підкоряти Кіліманджаро. Заздалегідь взяли із собою помаранчевий прапор, щоб підняти його на висоті 5895 м 21 листопада, у ніч голосування. І нам це вдалося. То було не політичне замовлення, а наша добра воля. На базі рятівників ми побачили сюжет ВВС про події в Україні.

Зрідка отримували SMS-повідомлення від друзів з України — вони були такими різними й емоційними, що важко було навіть уявити, що насправді відбувається в Україні. Те, що ми побачили, коли повернулися до Києва, перевершило всі наші сподівання. Знали, що до столиці з’їхалися українці, котрі повстали проти фальсифікації результатів виборів. Але навіть приблизно не уявляли справжнього масштабу народного повстання.

Богдан ВАХНЕНКО, іконописець

— Рік тому я спостерігав за українськими виборами з Росії — у місті Ростов Великий я навчаюся іконопису. Якби була нагода, то проголосував би за Віктора Януковича. Для мене непросто було визначитися з кандидатом. Я переконаний монархіст і вважаю, що єдиним правильним органом влади може бути православний цар, про що написано в Біблії і говорять святі отці православної церкви.

Проте, поміркувавши, зробив для себе висновок, що православна монархія не може відродитись якимось силовим чи іншими методами, а тільки духовністю народу. Сприяє цьому відродженню православна церква, яка також допомагає владі. Віктор Янукович спирався саме на церкву, тому я підтримав цього кандидата. І що ми бачимо тепер, після року правління Ющенка? Секти, які розбещують народ, стали ще зухвалішими, розкольники за підтримки влади силою захоплюють православні храми. Бандерівці стали героями. ВВП впав. Далі буде.