Український дiловий тижневик "Контракти" / № 40 вiд 03-10-2005

Ви забороняєте курити?

Сергій МАКАРЕНКО, менеджер з корпоративних питань компанії British American Tоbacco Україна

— Курю близько 15 років. Були випадки, коли у зв’язку з хворобою я відмовлявся від сигарет приблизно на півроку. Вважаю, що вибір, курити чи ні, має бути свідомим і добровільним для кожної людини. Водночас вона повинна бути поінформована про ризики, пов’язані з вживанням тютюнових виробів. Щодо можливої заборони куріння в громадських місцях, то я не думаю, що цю норму буде виконано у повному обсязі, оскільки не кожен власник ресторану, кафе чи невеликого бару може собі дозволити облаштувати зали для тих, хто не курить. Перед тим як щось забороняти, необхідно продумати механізми реалізації цих заборон.

Іветта ДЕЛІКАТНА, виконавчий директор агенції Talan Proximity

— Не курю і навіть ніколи не пробувала. Вважаю, що курити чи не курити — вільний вибір кожної особистості, а будь-яке обмеження свободи — це насильство над людиною. Мій чоловік, наприклад, викурює по пачці на день вже протягом 15 років, але я жодного разу не примушувала його позбутися цієї шкідливої звички. Хоча я позитивно ставлюся до того, що держава на законодавчому рівні захищає інтереси людей, які не курять.

Олександр АВАЗІШВІЛІ, координатор з корпоративних питань компанії JT International в Україні

— Я не курю. І ніколи не робив цього раніше. Спробував лише кілька сигарет у своєму житті, але це було ще до того, як я почав працювати у JT International. Існує міф, що менеджерів тютюнових компаній буквально примушують курити. Це неправда. Хоча, звісно, мої колеги-курці віддають перевагу продукції нашої компанії. Я визнаю і вітаю ініціативи держави щодо регулювання тютюнового ринку. Однак в Україні нерідко європейська традиція боротьби з курінням втілюється азіатськими методами.

Володимир ДЕМЧАК, президент асоціації СОВАТ

— Курив у студентські роки. Одного дня взяв і кинув, особливо не розмірковуючи над тим, чому так сталося. Певною мірою це було пов’язано з моїми заняттями спортом. Зараз приймаються нові закони щодо обмеження куріння у громадських місцях. Хоча й у чинному законодавстві є норми, які встановлюють такі обмеження. Але влада нічого не робить для того, щоб ці вимоги виконувалися. Міністерство охорони здоров’я і народні депутати постійно висувають якісь нові ініціативи щодо обмеження куріння, хоча я жодного разу не чув, щоб в Україні проводилося вивчення громадської думки щодо тютюну.

Артем БІДЕНКО, виконавчий директор Асоціації зовнішньої реклами

— Мені неприємно заходити у прокурені приміщення або зустрічати у підземних переходах людей, які курять. Сам я не курю і ніколи цього не робив. Можливо, позбавлення права курити в підземних переходах — це й обмеження прав курців, але ж вони не лише порушують мої права, а й завдають шкоди моєму здоров’ю. Я не вірю, що якісь закони змінять ситуацію, адже мета антитютюнових законів — передвиборчий PR, а не справжня боротьба з курінням у громадських місцях.

Олександра КУЖЕЛЬ, заступник голови партії «Трудова Україна»

— Я публічний політик, і тому не маю права пропагувати те, з чим борюся в сесійній залі. Не курю вже 10 років. Куріння — це така сама проблема, як і наркоманія. Я вважаю, що необхідно проводити широку роз’яснювальну роботу на радіо і телебаченні. Щодо можливих штрафів за куріння в недозволених місцях, то треба буде ще довго роз’яснювати, де ці місця, і скрізь поставити таблички з попередженням. На моє переконання, для країни і для держави краще, коли більше пояснюють, а не карають.

Максим ЛАВРИНОВИЧ, керуючий партнер юрфірми «Лавринович і Партнери»

— Інколи люблю посмакувати гарну сигару за кавою, хоча водночас мені неприємно, коли хтось курить поруч зі мною. Вітаю ініціативу виділення у громадський місцях 50% площі для некурців. Це світова практика, коли в будь-якому ресторані чи кафе можна знайти спеціально відведений простір для тих, хто не курить, і вільно йти туди з дітьми. Часто, коли я знаходжуся в ресторані, бачу, як люди відмовляються сідати за столик саме тому, що в приміщенні накурено. Щоправда, мене трохи дивують заборони щодо куріння на робочому місці. Я не зможу дозволити своїм гостям курити у моєму кабінеті, оскільки до мене часто заходять працівники. Виходом з цієї ситуації може стати табличка «Місця для куріння», яку необхідно буде повісити на дверях мого офісу.

Ксенія ЛЯПІНА, народний депутат, Наша Україна

— Я прибічниця здорового способу життя. Мене дуже обурюють люди, котрі починають курити поряд без мого дозволу. Завжди підтримую соціальну рекламу, спрямовану на обмеження куріння в країні, оскільки людині необхідно пояснювати наслідки згубних звичок.

Олександр ЄВТУШЕНКО, керівник відділу компанії «Київ-Донбас»

— Інколи курю, кілька сигарет на день, оскільки отримую задоволення від самого процесу вдихання диму. На мій погляд, усі проблеми з курінням стосуються внутрішньої культури. Люди, яким відоме це поняття, думають про оточуючих і не курять у місцях, де це недоречно робити.

Андрій МАНЧУК, голова київського молодіжного об’єднання «Че Гевара»

— Куріння — це вбивство. Саме вбивство, а не самогубство. Бо хоча людина й сама труїть себе цигарками, її активно підштовхує до цього агресивна реклама тютюнових монополій. Реклама, яка може бути як відвертою, на білбордах, так і прихованою, до якої часто вдаються хитрі корпорації. Бізнес на тютюнових виробах — це злочин. Своєрідний геноцид проти людства. Єдиний реальний спосіб обмежити куріння — це боротьба з виробниками сигарет і рекламою тютюнових виробів. Власне, цю рекламу треба заборонити, а замість неї ввести агресивну антирекламу тютюну.

Потрібно заборонити імпорт тютюнових виробів світових монополій і націоналізувати їхні заводи в Україні. Після чого суттєво зменшити обсяги виробництва. Гадаєте, це надто радикально? Ні, радикально — коли в нашій країні, не без допомоги тютюну, радикальними темпами вимирають люди.