№ 32 вiд 08-08-2005
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 32 вiд 08-08-2005 |
Півтора століття тому пасажі — криті вулиці магазинів — стали цивілізованою альтернативою ринковій торгівлі у великих містах. У нових торговельних центрах ледве вистачало місця купцям-орендарям.
 |
| Ідея пасажу як вулиці магазинів, навіяна образом східного базару, поширилася в Європі з кінця ХVIII ст. Щось східне вгадується і в одному з перших пасажів Берліна |
Погляд з-за вітрин
На початку ХХ ст. Київ був найкращим торговим містом великої Російської імперії — рівню організованої торгівлі могли позаздрити Лодзь, Москва, Рига, Одеса. Як розповідає києвознавець Олександр Анісімов, від киян та гостей міста за 1902 рік до найвищих інстанцій було подано лише 11 скарг на некоректне обслуговування прикажчиками, тоді як в Одесі таких скарг було понад 80. Виставити свій товар у вітринах київських магазинів прагнули і російські, і європейські комерсанти.
Віддавна центром торгівлі у Києві був Поділ, а саме — Дніпровська набережна, куди купці привозили свій товар. Однак наприкінці ХІХ ст. торгівля з набережної і ринків перебирається під дахи крамниць. Поділ і на початку ХХ ст. залишався «самой оживленной в торговом отношении частью города. Сравнительная дешевизна предметов Подольской торговли привлекает сюда горожан и из других частей Киева, а потому в иные дни, преимущественно в праздничные, стечение на Подоле покупателей бывает громадное», — писав сучасник. Путівник Ящевського називав вул. Сагайдачного «самой бойкой и оживленной улицей Подола», а у виданні С. Богуславського зазначається, що вулиця Олександрівська являє собою «сплошную торговую вывеску». Ще у другій половині ХІХ ст. найкращі магазини галантерейних і модних товарів, як згадує у мемуарах киянин Олександр Паталєєв, були на Печерську.
 |
| Алеї купецьких крамниць, як і пасажі, були повні красного товару |
Але після того, як аптекар Ейсман вибудував нові кам’яні торгові ряди на Хрещатику, торгівці з Печерська поступово перебралися на нову вулицю. К. Шероцький, розповідаючи у своєму путівнику про Хрещатик, згадує: «До XVIII века это место было совершенно пусто, а с этого времени здесь стали селиться монастырские люди, шинкари и пивовары, в XIX веке рядом с шинками возникли торговые заведения, а потом банки, конторы, гостиницы. Прежняя винокуренная слобода превратилась в блестящую Европейскую улицу. Собственно нынешний свой облик Крещатик начал приобретать после 1835г.; до половины прошлого века на нем стояли мазаные хаты и покосившиеся грязные «заезды».
Респектабельні крамниці на Хрещатику містились на перших поверхах нових кам’яних будинків, власники яких ще у проекті передбачали великі торгові площі, іноді й на два поверхи, які б можна було здавати в оренду. «Величезні будівлі, зайняті під магазини, влаштовані на кшталт петербурзьких — із дзеркальним суцільним склом, де для перехожих виставлено все, що є в магазині: різні вишукані дрібнички, модні речі, золото, срібло; кожен чоботар, найжалюгідніший лампівник має свій магазин, і нема такого куточка будинку, який би не приносив хазяїну добрі гроші.
Незважаючи на цей надмір магазинів і неймовірні ціни за їх оренду, нові з’являлись весь час», — писав у «Київському літописі» О. Юнк 1861 року. З великих скляних вітрин вздовж вулиці виглядали парові котли, мотори і станки контори братів Вюрглерів, дзеркала і меблі фабрики Кімаєра, ювелірні шедеври Маршака, водонепроникні плащі, пальта і накидки, складані драбини, бритви «Жіллетт», підзорні труби і галоші від Септер...
Тут же купували новий цивільний чи форменний одяг — у Людмера, цукерки — у Бормана, вино — у барона Штейнгейля, піаніно — у Індржишека, фарби для живопису — у Міллера... Продовженням центральної торгової магістралі Києва у перше десятиріччя ХХ ст. стала вулиця Велика Васильківська, де можна було знайти «все, що можна знайти на Хрещатику, але за цінами нижчими». Крамниці з іменем мали високу конкуренцію. Аби витримати її, кожен торгівець намагався представити якомога ширшу лінійку товарів і набір послуг покупцю — торгівля ж бо мала бути, як в Європі.
А в Європі наймоднішими на той час були пасажі магазинів, де прогулянка торговими рядами неодмінно завершувалася у кав’ярні. Ексклюзив купували у Парижі, де пасажів було з півтори сотні. На всю Європу славились галерея де Бос (1788 р.), Фейдо (1791 р.) та Каір (1799 р.), і нові Панорами (1824 р.), Жофрей і Вердо (1835 р.) загальною довжиною 400 метрів, які проходили крізь три квартали і навіть перетинали широкий бульвар Монмартр. Чимало пасажів було в Гамбурзі, Лондоні, Брюсселі. Брюссельський пасаж Сент-Юбер (1846 р.) завдовжки 212 метрів називають першою критою торговою вулицею в Європі.
Гра у вулицю
Моду на пасажі в Києві, сам того не очікуючи, започаткував швейцарець Мартін Штіфлер, що прийняв російське підданство і 1869 року розпочав власну кондитерську справу у Києві. Він купив садибу з садом площею 2843 кв. сажені, яка своєю вузькою частиною виходила на Хрещатик, розгорнув на ділянці будівництво — забудовував двір одно- й двоповерховими будинками. На Хрещатик виходив лише двоповерховий будинок, де містилися одна квартира і два магазини, що здавалися в оренду. У 1875 році три різноповерхові будинки Штіфлера за проектом архітектора О. Я.Шилле переросли у триповерхову споруду з двома дворовими крилами, які через дев’ять років продовжились до межей саду вглиб садиби.
Ще через тринадцять років над рядами арочних вікон, розділених пілястрами, піднявся четвертий поверх. На 1890 рік київський швейцарець забудував вже третину своєї садиби. Різнофункціональні споруди П-подібної конфігурації, витягнуті вглиб двору, за кілька років мали перетворитися на торговий центр нового типу — пасаж. Так, принаймні, бачили володіння кондитера Штіфлера автори проекту перепланування садиби Мерінга (див. Контракти, 2005, № 17). Через утворений двір садиби Штіфлера і суміжну садибу будівельного підрядника Л. Б. Гінзбурга планувалося прокласти вулицю, яка виходила б на новоутворену вулицю Мерингівську (сучасна вул. М. Заньковецької, 4), а частину двору мали перекрити скляним дахом.
Однак проект архітектора О. С. Кривошеєва реконструкції двору за участі будівельної контори Л. Б. Гінзбурга реалізовано не було. 1900 року садиби А. Штіфлера і Л. Гінзбурга придбало за 1 мільйон 375 тисяч рублів відоме страхове товариство «Росія». В його планах було збудувати на центральній київській вулиці торговий дім, проект якого замовили відомому петербурзькому зодчому Павлу Андреєву (1869-1939). Вузька садиба між паралельними вулицями, в якій на початку століття мешкало близько 700 осіб, зумовила вибір планувального рішення — ідею було реалізовано цього разу у формі будинку-пасажу з наскрізним проходом. Перед будівництвом всі дворові споруди в садибах Штіфлера та Гінзбурга знесли, а влітку 1913 року розпочали будівництво.
Газета «Киевская мысль» повідомляла: «Работы начаты с Меринговской улицы, и здесь уже воздвигнуто вчерне фронтовое здание с большой аркой в центре. От здания пройдут в глубь усадьбы два длинных боковых корпуса, в виде двух параллельных рядов, образующих улицу. Эти угловые корпуса у границы усадьбы по Крещатику будут замыкаться фасадным большим зданием с огромной аркой, высотою в 5 этажей, через которую, стоя на Крещатике, можно будет обозревать весь пассаж. Фасадные дома и боковые корпуса, примыкающие к ним, будут построены в 6 этажей, причем нижние этажи будут отведены под магазины и торговые помещения, а верхние — под квартиры. Всего в зданиях пассажа будет устроено до 100 магазинов. Общая стоимость пассажа исчислена в 3 млн рублей».
З 1915 року завирувало життя у Великому пасажі. На нижніх поверхах пасажних корпусів та у дворівневому підвалі, що займав усю площу двору-вулиці, містилися переважно адміністративні заклади: власне Київського відділення страхового товариства «Росія» з лазаретом, київських товариств сільського господарства та промисловості, заводчиків та фабрикантів, взаємного кредиту, Санкт-Петербурзького облікового і позикового та Азово-Донського комерційного банків, Британського інженерно-акціонерного товариства, також різноманітні дрібні контори, курси, типографії, майстерні, склади тощо.
Тут же були і відомий кінотеатр «Експресс» та однойменна кіностудія А. Шанцера, магазини братів Коген, Ющинського, Балабух, Шабардіна, Київської артілі ювелірів. Сучасники зазначали, що «население этой усадьбы могло бы образовать целый поселок». Модель вулиці-дому втілена у Пасажі, створювала іллюзію окремого міста, активного і водночас затишного простору. Про те, що це все-таки вулиця, нагадували дерева обабіч проїзду, крони яких сягали третіх поверхів. З арок вигнутого внутрішнього двору Пасажу відкривався вид на протилежні вулиці, створюючи просторову інтригу, «гру у вулицю», ілюзію парадного коридору-галереї, на стінах якої розвішано картини великих майстрів, — Венера і Марс, Амур і Психея, Нептун з німфою Амфітрітою і дельфіном, маленький Діоніс на леві, купідони, амури та сови, роги достатку... Цей простір передбачав неспішну ходу, прогулянку без особливої мети, з обов’язковим відвідуванням магазинів та кав’ярень, милуванням настінними рельєфами, приємною бесідою та насолодою містом.
Торгові лабіринти
Окрім Великого пасажу на початку ХХ ст. у Києві було споруджено ще два: пасаж Ждановського на Хрещатику, 34 поблизу Прорізної (зруйнований у 1941 р.) та Малий пасаж групи пайщиків по вулиці Великій Васильківській, 18 (1910-1911, архітектори В. Максимов, А. Д. Трахтенберг, А. К. Краусс). Проте пасажами їх тільки називали — це були прості П-подібні дохідні будинки з розвиненими курдонерами (парадний двір). У 1888-1890 роках активне листування з приводу спорудження торгових пасажних рядів на Хрещатику, в районі сучасного Головпоштамту, велося між Думою та гласним Думи інженер-полковником М. Фабриціусом. Але відкриття ринку на кшталт пасажу в цьому місці було визнано небезпечним у пожежному відношенні. Окрім того, категорично проти виступили співвласники садиби на Думській площі, 3.
Київські купці, які прагнули розширення торгівельних площ на Хрещатику і водночас — зменшення орендних ставок на головній торговій магістралі міста, 1910 року ініціювали утворення пасажної вулиці у садибі Київського Поштово-телеграфного відомства на вузькій ділянці, що простягалась від Хрещатика до Михайлівського провулку. Купець Котляров навіть пропонував 1911 року викупити сусідню садибу Російського відділення Музичного товариства в глибині кварталу і обміняти її на фасадну ділянку Поштової контори, що була майже вдвічі менша за площею. Після цього він збирався розпочати будівництво пасажу зі зручним і просторим виходом з поштової контори крізь пасаж на Хрещатик. Другий вихід планувався з боку Музичного провулку і вулиці Прорізної.
У жовтні 1911 — лютому 1912 року, перед відкриттям Всеросійської виставки 1913 року на Черепановій горі і Троїцькій площі, міська Дума розглядала питання щодо влаштування тут критої галереї довжиною 75 сажнів, яка мала проходити від Великої Васильківської, вздовж Совської (нині Фізкультурної) вулиці, або ж з протилежного боку площі — вздовж вулиці Жилянської. До цієї галереї планувалось перевести 47 базарних крамниць, а площу перетворити на парк.
Один з павільйонів, що проектувався для виставки по фронту Великої Васильківської, пропонували після закриття виставки залишити в якості Гостинного двору. Перша світова війна (1914 р.) відклала проект у довгий ящик. Та затяті підприємливі купці не зупинялися перед гарматними пострілами. Деякі недалекоглядні підприємці, власники київської нерухомості, ще у 1918-1919 роках, напередодні масової еміграції, складали плани забудови та впорядкування міських територій. Ідея спорудження пасажу на «бойкому місці» між вулицями Спаською та Межигірською, вздовж стіни подольської пожежної команди привела А. С. Бродського із заявою до будівельного відділення Київської міської управи.
У двоповерховому із заскленим верхом пасажі, розкритому на три вулиці, який міг би, на думку забудовника, «представлять красивое зрелище», Абрам Бродський планував розмістити 30 магазинів, театр, ресторани та кав’ярні, а пізніше передати весь будинок місту. Можна тепер лише уявляти ймовірне майбутнє архітектурного середовища Києва, якби його стрімкі урбаністичні перетворення не були перервані спочатку в 1914-му, а потім — нескінченною чередою революцій, війн, розрух наступних десятиліть.
Shop-прогулянка
Часто кияни любили просто прогулятися пасажем. Наприклад, відомий композитор та диригент, а у 1890-х — студент київської Духовної Академії Олександр Кошиць у мемуарах згадував про пасаж на Хрещатику, 34: «В нашому щоденному житті грали роль ресторан Летецького на Подолі і Пасаж на Хрещатику. Обидва були скромні за цінами, якраз до нашої студентської кишені, але водночас дуже пристойні. Не було години, коли б не можна було застати кого-небудь в цих ресторанах, і вони вважались академічними. Академісти не п’янствували, як це було раніш, а просто любили розважитись. Любив і я з моїми друзями зайти в одно з цих місць та з’їсти гарні пожарські або одбивні котлети, випити пляшку-другу пива та побалакати досхочу».
На перспективу
1908 року в Єлисаветграді (нині Кіровоград) на вулиці Великій Перспективній відкрили оригінальний магазин. Триповерхова споруда вражала великими вікнами-вітринами. У перших двох поверхах розмістилися просторі торгові зали, два бокових крила приносили прибутки як дохідні будинки — тут здавалися внайм двосекційні квартири.
Пасаж. З великої літери
Один з перших універсальних магазинів-пасажів з’явився в Одесі на розі центральних вулиць Дерибасівської і Преображенської. У дворі під скляним ліхтарем на металевих фермах і сьогодні повно народу. 1899 року за проектом архітектора Л. Л. Влодека за участі скульпторів С. Мільмана і Т. Фішера на місці будинку славнозвісного купця Михайла Крамарева постала галерея під склом, з колонами, арочними вікнами, ажурною ліпниною і балконами, скульптурами. І хоч це не Греція, та тут було все: ризькі грамофони і французькі платівки, музичні інструменти у «Полякіна і сина», чай, кава, шоколад у мадам Бельсинської, срібло, золото, діаманти у Поліщука й Кохріхта, дитячі іграшки у мадам Шилової, наймодніший одяг у Гальперіна і взуття у Георгі, парфуми у Аудерського. Крім того, посуд і меблі — для дому, розкішні рами до картин чи скульптури — для подарунків, і понад те — найновіший медичний інструмент для лікаря-практика.
Гостинний двір другої торгової столиці
Торговий Харків не відставав від Києва. Тут з’явився і перший пасаж в Україні. Його збудував за проектом архітектора Д. С. Черненка купець В. І. Пащенко-Тряпкін, а пізніше заповідав великий торгівельний центр місту (його зруйновано під час Великої Вітчизняної війни). У 1910-ті почали будувати на Миколаївській площі Новий пасаж, закінчивши будівництво аж у 1925-му (нині «Дитячий світ»). Ще наприкінці XVII ст. вздовж південної стіни давньої фортеці вимурували одноповерхові кам’яні крамниці — Шубний ряд. Наприкінці ХІХ ст. у місті виникають численні магазини, склади, торгові ряди. Місцями для торгівлі слугували усі майдани навколо давньої фортеці. Де колись вирували базарні торжища, з’являються респектабельні магазини купців, фірм і т. д. До сьогодні зберігся магазин товарів для жінок «Люкс», облаштований в магазині скобяних виробів купців Пономарьова і Рижова, під сучасною назвою «Ведмедик» працює колишній магазин кондитерської фабрики «Жорж Борман». Вперше «без запроса» — за фіксованими цінами — стали торгувати у магазині купця Павлова, на честь якого і площу назвали — Павловською.
На честь губернатора Харкова Сергія Кокошкіна, що опікувався благоустроєм міста, назвали новозбудований Сергіївський ряд. Після пожежі його відбудували, влаштувавши на другому поверсі Міський художньо-промисловий музей. 1890 Ново-Сергіївський ряд продовжив Миколаївський, а на заході площі вирувала торгівля у Московському і Фруктовому рядах. У 1920-1930 роках після реконструкції площі з’явився перший у Харкові універмаг «Харторг» (нині ЦУМ).
|