Український дiловий тижневик "Контракти" / № 29 вiд 18-07-2005

Внутрішні хвороби

Сергій ДАЦЮК, Костянтин МАТВІЄНКО

Якість столичної влади має бути прямо пропорційна ступеню розвитку громадянського суспільства.

Бюджет і місто

Якщо спробувати визначити формулу хвороби Києва, то вона міститиме чотири складові: розбазарювання бюджету, розбазарювання землі та нерухомості, дерибан муніципальних підприємств, що приватизуються, і розбазарювання інфраструктури.

Бюджет є найпоказовішою частиною цієї формули. Маючи прибутковий бюджет у розмірі близько $1 млрд, місто ухитряється витрачати ці гроші вельми нераціонально. Всім відомі плитка (не призначена для тротуарів), «новодєли» (вчора відкрили Метроград, а вже сьогодні латаємо стелю), нескінченні свята на Майдані (дешево й сердито), будівництво бюветів (замість інвестування в очищення води використовуємо питні запаси майбутніх поколінь) і т. ін.

При цьому місто, приміром, майже не фінансує громадський транспорт. У більшості столиць на міський транспорт витрачається від 10 до 70% бюджету, в Києві — 5%. Розібратися в бюджеті міста вельми складно, тим більше що на кожній сесії Київрада вносить до нього зміни. Розбазарювання землі та нерухомості — найскандальніший аспект діяльності місцевої влади. Оскільки ринок землі фактично відсутній, зловживання в цій сфері неминучі.

Муніципальні підприємства є системоутворюючими. Київгаз, Київводоканал, Київенерго фактично створюють єдність міста. У кожному такому підприємстві зазвичай є частка, що належить місцевій громаді, часто це контрольний пакет. Процеси управління корпоративними правами громад є непрозорими.

Буває так, що міський депутат є водночас заступником міського голови і він же представляє громаду в спостережній раді того чи іншого підприємства. Головна проблема тут навіть не в банальному розкраданні, а в тому, що в результаті у цих системоутворюючих підприємств відсутня бодай якась стратегія розвитку. Адже невідомо, яким буде місто завтра, тому й підприємства такі розвивати важко.

А щодо інфраструктури, то її розвиток серйозно відстає від темпів розвитку міста. Ситуацію можна порівняти з організмом дитини, який у певний момент починає рости швидше, ніж судини і внутрішні органи. Зрозуміло, в такій ситуації виникнуть проблеми. До речі, існують прості способи поліпшення становища. Наприклад, упровадження «картки киянина». Існують послуги, на які деякі городяни мають пільги, — проїзд у транспорті, оплата ліків тощо.

Ці послуги не обліковуються, підприємства, зокрема приватні, не отримують компенсації за їх надання. На «картку киянина» просто перераховуються гроші, які може використати пільговик, і він вже сам вирішує, куди їх витратити — чи то купити ліки, чи то проїхати у транспорті. Поки що така програма не надто цікавить чиновників.

Відсутність стратегії має свою ціну. Досі в місто надходили разові інвестиції у розмірі десятків мільйонів доларів. Випадків інвестування в обсягах сотень мільйонів не траплялося. Були лише нездійснені наміри. Тому що кожен, хто говорить про такі суми, має на увазі період у кілька років. А коли немає стратегії розвитку, говорити про те, що буде за кілька років, просто неможливо. Зрозуміло, наприклад, чому в нас немає автоматів для паркування.

Навіщо автомати, коли можна «збивати» з водіїв і «відстібати» нагору. А чому в місті немає нормальних готелів? Тому що готельний бізнес — це системний бізнес. Людина, яка має намір відкрити готель, хоче знати все — від того, як виглядатиме район забудови через десять і двадцять років, до роботи кабельного телебачення цього району.

Місто і політики

Поки що серед киян панують утриманські настрої — опитування свідчать, що вони хочуть бачити мером не політика, а чиновника, не управлінця, а господарника, лояльного до влади. Тим часом на крісло мера претендують люди, які, на жаль, не довели вміння розглядати місто як цілісність, які не мають ні теоретичної підготовки, ні експертних знань.

Раніше такі люди приходили з виробництва, зараз приходять і бізнесмени. Вочевидь, ми матимемо місто, що будується як корпорація. Це краще, ніж місто-господарство, але гірше, ніж місто-інфраструктура. Головна небезпека від такого мера полягає в тому, що інвестиційні цикли домінуватимуть над стратегією розвитку міста і неконтрольовані інвестиції можуть просто роздавити Київ.

Врятувати місто можуть лише самі кияни. Візантійський історик Нікіта Хоніат говорив, що місто — це не стіни і вежі, а збори достойних мужів. Громадянське суспільство, яке хоче контролювати дії влади, — не міф, а реально працюючий у цивілізованих країнах механізм. Достойні мужі мають зібратися і чітко сформулювати свої потреби — лише за таких умов можлива якісна зміна влади у столиці.