№ 29 вiд 21-07-2008
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 29 вiд 21-07-2008 |
Секрет фірми
Каан Терзіоглу, віце-президент компанії Cisco у Центральній та Східній Європі, вважає: що більше у працівників свободи, то краще вони працюють
В інтерв’ю Контрактам Каан Терзіоглу, віце-президент компанії Cisco у Центральній та Східній Європі, розповів про те, що:
1) пішов працювати в іноземну
компанію, щоб скоротити термін служби в армії
2) заслужив прихильність шефа
через свою звичку приходити на роботу рано
3) у великих міжнародних
компаніях найкращі посади дістаються тим, хто має наступника
4) в Cisco майже немає
службової ієрархії
Ви здобули економічну освіту. Чим був викликаний ваш інтерес до фінансів та
економіки?
— Я народився в Туреччині, країні, яка завжди переживала серйозні економічні зміни.
І знав, що успіхи або невдачі багатьох компаній залежали від уміння їхнього керівництва вирішувати фінансові та економічні проблеми. Подумав, що в цих галузях я зможу знайти себе і зробити те, чого ніхто до мене ще не робив.
У вашій родині були бізнесмени або керівники?
— Усі члени моєї родини були так чи інакше пов’язані з бізнесом. Зокрема, батько був генеральним директором великої транспортної компанії, яка здійснювала пасажирські перевезення. Коли я був дитиною, він практично щотижня їздив у відрядження. Тому в дитинстві я мріяв: ось стану дорослим, піду на роботу, пов’язану з подорожами. У результаті тепер я щодня в роз’їздах.
— У мене сформувалася Cisco-залежність
Ви почали працювати ще студентом?
— По суті, я став до роботи відразу після закінчення школи. Влаштувався в компанію, якою керував мій батько: супроводжував пасажирів в автобусних поїздках за маршрутами Стамбул — Париж і Стамбул — Мюнхен. Ця подорож, яку сьогодні можна здійснити за 3 години на літаку, тривала 55 годин.
Чому ви, мріючи про кар’єру в царині фінансів або економіки, не набували профільного практичного досвіду?
— Умови роботи в транспортній компанії здалися мені привабливими, бо давали можливість спілкуватися з великою кількістю різних людей. Крім того, у той час закордонні вояжі були для громадян Туреччини забороненим плодом, не всім їм удавалося потрапити за кордон. При цьому можна було здійснити лише одну поїздку протягом трьох років.
А ставши працівником цієї компанії, я міг їздити скільки завгодно.
Ця робота багато чого мені дала. Було дуже цікаво і пізнавально.
Що було пізнавального?
— Я вчився під час цих поїздок перетинати кордони різних держав, оскільки на шляху від Туреччини до Франції ми проїжджали Югославію, Болгарію, Італію. Тоді активно використовували принципи бартерної економіки, і я вчився, наприклад, заливати бак бензину за пляшку горілки. Вибивав гроші для екіпажу, резервував номери в готелі, контролював якість обслуговування пасажирів. Щодня доводилося працювати в нових умовах. Я людина допитлива, завжди любив спілкуватися, а пасажири були дуже різні: від представників вищого товариства, які їхали до Парижа прогулятися, до робітників, які вирушали до Франції в пошуках кращого життя. Будь-який досвід спілкування з людьми розвиває, особливо коли ви проводите разом в одному автобусі 55 годин. За цей час можна було почути величезну кількість різних історій, які чогось навчають і надалі можуть допомогти.
Яка інформація, почута в автобусі, допомогла вам у майбутньому?
— Увесь цей досвід загалом дозволив мені краще пізнати природу людини, зрозуміти,
кому варто довіряти, а кому ні. Крім того, я любив заглиблюватися в питання
бізнесу, економіки, тому часто цікавився в попутників, 
як у них справи з
бізнесом. Багато хто розповідав, з якими проблемами стикається і як їх вирішує,
наприклад, під час будівництва нової фабрики десь у Туреччині, ділилися ідеями
про те, як вести бізнес у Казахстані чи Росії. Усі ці знання я всотував і через
деякий час став розуміти, що бізнес — це добре. Сьогодні мої друзі й колеги
часто мене запитують, звідки я знаю про перспективи роботи в тій чи іншій
країні. А це результат здобутих під час моїх автобусних вояжів знань.
Як довго ви їздили до Парижа?
— Три-чотири роки. Взимку менше, а влітку майже постійно. Але весь цей час я не припиняв мріяти про роботу в міжнародній компанії.
Чому саме там?
— По-перше, мені подобалося обертатися в міжкультурному середовищі. По-друге, ринок у Туреччині тоді лише формувався, і робота в міжнародній компанії давала низку переваг. І, нарешті, мені хотілося, щоб кар’єра розвивалася швидше. Крім того, у той час кожен громадянин Туреччини мав відслужити півтора року в армії. І був єдиний спосіб пройти військову службу за один місяць — три роки відпрацювати за межами Туреччини. Оскільки в мене були хороші випускні оцінки в університеті, я надіслав свої резюме у багато міжнародних компаній, претендуючи на посаду фінансиста. У резюме просив, щоб у разі успішної роботи мене відправили працювати за кордон.
Я проходив співбесіди у PricewaterhouseCoopers, Ernst & Young та Arthur Andersen. Представники перших двох пообіцяли мені працевлаштування і роботу за кордоном через рік. В останній також запропонували посаду аудитора, але нічого не обіцяли щодо роботи за кордоном. Але я вибрав саме її.
Чому?
— Тому що мені здалося нелогічним обіцяти щось темній конячці.
У перші ж тижні роботи в Arthur Andersen я дійшов висновку, що майбутнє фінансів — за комп’ютерними та інформаційними технологіями, і почав поглиблено цікавитися IT.
Що змусило вас дійти такого висновку?
— Випадок. Мій керівник доручив мені виконати перше завдання. Він дав мені комп’ютерну роздруківку фінансових документів дуже великої виробничої компанії на 200 сторінок із суцільними рядами цифр і попросив перевірити, чи правильно в цьому звіті була виконана дія додавання. Задумайтеся: 200 сторінок, на кожній з яких 40 багатозначних чисел!
А їх потрібно додати. Я це зробив чотири рази, і всі чотири рази результат був різним. А той, із роздруківки, жодного разу не збігся з цифрами, які виходили в мене. Я перебував у стані стресу, бо не знав, якою буде реакція мого шефа, коли прийду до нього і розповім про цю ситуацію, не знав, чи повірить він мені на слово.
Я завжди починав роботу дуже рано. Якось прибув в офіс компанії, документи
якої мені було доручено перевіряти, о 6.30 ранку і натрапив на одного з її
працівників. Поговоривши з ним, з’ясував, що він із департаменту
інформатизації. І поцікавився, чи можу отримати електронну версію звіту, з
перевіркою якого в мене виникли проблеми. Він хоча й був рядовим
співробітником, але моє прохання виконав. Я став вивчати електронний документ і
виявив, що в паперовому варіанті бракувало одного рядка, який був у звіті в
електронному вигляді. Тобто хтось свідомо його видалив, роздруковуючи документ.
Розмір «нестиковочки» становив $8 млн. Я подався до свого начальника і сказав,
що знайшов у роздруківці помилку. Він мені не повірив. Тоді я показав йому
дискету зі звітом. Після цього він визнав мою правоту. Виходило, що в компанії
хтось украв $8 млн. Завдяки цій ситуації я усвідомив, наскільки впливовим може бути
департамент інформатизації в компанії.
Після того інциденту я здобув у компанії репутацію знавця інформаційних технологій. Насправді це був простий збіг, але люди стали чогось очікувати від мене. І я скористався цим — став фахівцем у галузі IT.
Ідучи на роботу в Arthur Andersen, я знав, що працюватиму напружено й обов’язково досягну успіху. Так і вийшло.
І через півтора року мене відправили на роботу до Чикаго.
Аби тільки ви вирішили питання військової повинності?
— Не тільки. Переді мною поставили завдання розібратися в питаннях менеджменту і консалтингу в галузі інформаційних технологій, щоб після повернення до Туреччини я зміг надавати консультації клієнтам Arthur Andersen з цих питань.
Через півтора року роботи в Чикаго я практично повністю зосередився на консультуванні керівників — клієнтів Arthur Andersen щодо впровадження масштабних систем на великих підприємствах. Зокрема, допомагав у вирішенні таких завдань, як стратегічне планування в галузі інформаційних технологій. Цією роботою я займався кілька років, аж до 1999-го, доки не пішов у Cisco, і став одним із небагатьох у світі фахівців, що спеціалізуються на управлінні знаннями, інформаційними ресурсами та розробкою, впровадженням і реалізацією стратегій.
У той час, у 1993-1995 роках, інтернет лише починав розвиватися, компанії тільки-тільки починали розуміти, яку користь вони можуть із нього мати. Мені пощастило працювати в одному з колективів, який першим усвідомив роль інтернету в управлінні знаннями. Ми першими стали використовувати браузери, які тільки-но з’явилися, першими ознайомилися з концепцією класифікації інформації, і це дозволило мені одному з перших у світі зрозуміти, в якому напрямку розвиватиметься інтернет-галузь.
У Чикаго я пропрацював три роки, зробивши кар’єру від молодшого помічника до старшого консультанта, пройшовши близько десяти кар’єрних щаблів. Організаційна структура Arthur Andersen дуже ієрархічна, і спосіб побудови кар’єри тут досить структурований. Потрібно п’ять-шість років, щоб стати менеджером, і 11-12 — щоб здобути статус партнера. Працівників аудиторських компаній підвищують щороку. Якщо цього не відбувається, вони залишають компанію.
Завдяки яким рисам ви зробили кар’єру в Arthur Andersen?
— Завдяки неухильному дотриманню деяких принципів. Зокрема, бути дисциплінованим і обов’язковим. Людям подобається працювати з тими, кому вони довіряють і хто виконує свої обіцянки. Щоразу, коли я брав на себе ті чи інші зобов’язання, завжди їх виконував вчасно або достроково.
І на певних етапах своєї кар’єри виходило так, що був незамінним фахівцем. Тож рецепт дуже простий.
Також, працюючи в чиказькому офісі Arthur Andersen, я раніше за інших приходив на роботу, і це помітив генеральний директор компанії. Ми з ним дуже часто зустрічалися зранку біля кавового апарата. Через кілька місяців таких випадкових зустрічей він уже знав, як мене звати, і якось при всіх назвав мене на ім’я. Усі в компанії тоді дуже здивувалися. Але нічого героїчного я не робив, це була рутинна діяльність.
Тобто дисциплінованості й ранніх приходів на роботу в таких компаніях, як Arthur Andersen, достатньо, щоб зробити кар’єру?
— Ну не треба ще забувати і про комунікацію, оскільки є люди, які багато й завзято працюють, але забувають при цьому спілкуватися. Потрібно все-таки розмовляти з людьми, давати їм почуватися невід’ємною частиною процесу. Інакше вами ніхто не зацікавиться.
До моїх обов’язків, зокрема, входили зустрічі із замовниками. Я мав
заглиблюватися в особливості їхньої роботи, добирати технічні рішення завдань,
які вони перед собою ставили. По суті, повідомляти їм їхні власні думки й
переконувати вкладати в рішення, які я пропонував. Коли вирішуєш такі завдання
практично щодня, починаєш учитися задавати правильний тон розмови, безпомилково
формувати очікування клієнтів і доносити до них правильні повідомлення. Тому
мені здається, що для молодих людей, які починають свій шлях у бізнесі, робота
в компанії, що вимагає від них постійного спілкування з представниками різних
галузей, дуже корисна для кар’єри.
Із Чикаго ви так і не повернулися до Стамбула?
— Пропрацювавши три роки у США, я поїхав працювати на Arthur Andersen до Брюсселя. Компанія відкрила там консалтингове підприємство Arthur Andersen Business Consulting, що спеціалізувалося на питаннях, у яких я був фахівцем. Організував роботу цієї компанії й очолив її.
Чим ви заслужили таку довіру?
— Коли вас вважають людиною, яка знається на якій-небудь галузі, просять вирішувати схожі завдання у різних проектах по всьому світу. Крім того, я часто їздив у відрядження у справах Arthur Andersen до Бельгії, оскільки там розташовані штаб-квартири дуже багатьох великих міжнародних компаній, і добре знав цю країну. Займатися консалтинговим бізнесом там вигідно, особливо результативно це було в той час. Якщо ви хотіли продати якийсь проект великій корпорації, вам була пряма дорога до Бельгії. Був іще один чинник — тоді мені хотілося жити ближче до Стамбула, щоб мати можливість частіше їздити на батьківщину й не витрачати на переліт 10-12 годин.
Із чого почалася ваша діяльність у Брюсселі?
— По суті, моїм обов’язком був продаж проектів. Продавши проект, наприклад, з упровадження нової системи ERP, я формував колектив, який його виконував. У моєму підпорядкуванні було близько 20 осіб.
До моїх обов’язків також входила підготовка наступника. У великих міжнародних компаніях найкращі посади, на жаль, не завжди дістаються найкращим працівникам, а тим, хто підготував собі зміну. Якщо ви знаєте, хто може змінити вас на вашій посаді, або підготували таку людину, вам можуть запропонувати підвищення. І навіть сьогодні майбутнє моєї кар’єри залежить від тих людей, які зможуть прийти мені на зміну.
Ви так само комфортно почувалися керівником, як і рядовим аудитором?
— Звичайно, керівникові потрібні інші характеристики й підходи до вирішення завдань. Але, працюючи у сфері консультування й аудиту, найчастіше відповідаєш не лише за результати своєї роботи, навіть якщо в тебе немає підлеглих. Доводиться керувати замовниками. Причому робити це потрібно, використовуючи не якісь адміністративні ресурси, а інші чинники впливу. І коли, навчившись керувати через вплив, знаходиш підлеглих, управління колективом здається квіточками.
Які чинники впливу використовували ви?
— Усе починається з уміння вислухати людей і здатності адекватно розмовляти з ними. Це допомагає сформувати довіру до себе й донести свої ідеї. При цьому важливо дати відчути людям, що це і їхні думки.
А далі — братися до спільного втілення цих ідей у життя. Тоді успіх не змусить на себе чекати. При цьому важливо славу від отриманого результату не привласнити собі, а розділити разом з усіма. Коли люди бачать, що ви разом із ними берете на себе всі турботи й при цьому не крадете в них лаври успіху, навколо збирається ще більше людей, готових із вами працювати, — вони тягнуться до вас. А якщо ви ніколи не забуваєте казати «дякую», до вас тягнеться ще більше людей. Адже працівники виконують свої службові обов’язки не тому, що бояться своїх начальників. Вони починають по-справжньому працювати, коли натхненні. Це те, що мене змушувало працювати, коли я був підлеглим, і те, що я намагаюся робити зараз, керуючи великим колективом. Я вірю не в наказовий стиль керівництва, а в той, що ґрунтується на делегуванні повноважень, натхненні й мотивації працівників. Коли люди відчувають, що над ними ніхто не стоїть із батогом, вони знаходять у собі більше сил і почуваються здібнішими. Особливо якщо є певна єдність поглядів у колективі.
Чи були ситуації, які змусили вас думати, що керувати людьми — це не таке вже й просте заняття?
— Мушу зізнатися, я не є менеджером у традиційному розумінні. Для мене
робота з іншими людьми — це найбільше задоволення на світі. Особливо коли бачу,
що люди ростуть і досягають успіху. Це одна з найбільших радощів, які може
давати робота. Сьогодні під моїм началом працює велика кількість керівників. І
найбільше я не терплю, коли начальники не знають, що відбувається з їхніми
підлеглими. Домогтися успіху в кар’єрі можна тоді, коли високого результату
досягаєте не лише ви, а й ваші підлеглі й при цьому вони цілковито вас
підтримують. Це зовсім не означає, що потрібно бути м’якотілим, добреньким
начальником. Навпаки. Підлеглі зазвичай очікують від своїх начальників
строгості, але при цьому хочуть, щоб вони були справедливими.
Наскільки успішною була діяльність компанії Arthur Andersen Business Consulting?
— Це була одна з найуспішніших консалтингових практик Arthur Andersen. Почасти нам пощастило, бо ми мали справу з надзвичайно динамічною сферою діяльності — інтернетом. Вимірювали успіх двома критеріями: рентабельністю бізнесу й задоволеністю клієнтів. І за обома в нас виходили найвищі показники.
Кожен працівник Arthur Andersen мріє стати партнером. Коли я, пропрацювавши три з половиною роки в Брюсселі, нарешті отримав пропозицію про партнерство, до мене звернулися представники Cisco.
І зробили вам вигіднішу пропозицію?
— Так, вона була привабливішою для мене, але не тільки фінансово.
Чим іще?
— Я знав, що Cisco хоче створити групу фахівців високого рівня зі стратегічного консультування компаній зі списку Fortune-500, яким допомагали б упроваджувати процеси в електронному бізнесі. І кожен фахівець міг вибирати собі клієнтів. На той момент я вже досягнув усіх цілей, які поставив перед собою в Arthur Andersen, — мені потрібні були нові.
Але ж ви мріяли стати партнером.
— Я хотів уже чогось більшого, і партнерство для мене було вже тупцюванням на місці. Насправді про таку роботу, як в Arthur Andersen, можна було тільки мріяти, але я бажав займатися справою, яка дозволила б розвиватися далі, навчатися прискореними темпами.
Я постав перед вибором: зробити ставку на новий вид діяльності в Cisco, але при цьому дуже ризикнути або залишитись у сфері, на якій я дуже добре розумівся, і виконувати роботу, якою займався з року в рік. Я вибрав перше. Бо до того знав, що Cisco вважається одним із найкращих роботодавців у світі. Представники компанії, з якими я вів переговори, мене дуже надихали, доводячи, що, прийшовши в Cisco, я можу навчитися багато чого.
Чому люди з Cisco звернулися до вас?
— Я вже був відомою людиною на ринку IТ. І такі пропозиції про роботу надходили щомісяця. Щоразу я казав «ні», навіть не цікавлячись, з якої компанії мені телефонували. Того разу я збирався зробити те саме, але мій співрозмовник випередив мене, сказавши, що представляє Cisco і хоче поговорити саме зі мною. Коли я почув назву компанії, вперше відповів, що готовий зустрітися.
Як ви зробили кар’єру в Cisco?
— Коли я прийшов у компанію, мені доручили створити новий консалтинговий підрозділ. З одного боку, тепер я працював у високотехнологічній компанії, а з іншого — міг використовувати свій досвід у консалтингу. У перші місяці діяльності в Cisco я навіть уявити не міг, що колись стану одним із її топ-менеджерів. А через 3,5 року закохався в цю компанію і сказав собі, що хочу посісти місце у її ядрі — мати справу безпосередньо з технологіями. І коли вивів консалтинговий підрозділ на певну пікову висоту, взяв на себе обов’язки з управління Cisco у сфері продажу новітніх технологічних рішень у регіоні «Європа, Близький Схід, Африка». Мені хотілося більше дізнатися про рішення, які пропонує Cisco. Обіймав цю посаду три роки, після чого очолив компанію у Центральній та Східній Європі як віце-президент, відповідальний за всі ділові операції Cisco у цьому регіоні.
У моєму віданні перебувають 19 країн. І завдання, які я ставлю перед директорами представництв у цих державах, — формувати імідж Cisco не просто як американської компанії, що торгує своїми продуктами на території цієї країни, а як найвпливовішої хай-тек-компанії на ії теренах. Зробити так, щоб Cisco розглядали як найкращого роботодавця у країні. І, нарешті, щонайменше вдвічі швидше, ніж конкуренти, збільшувати обороти компанії. На досягнення цих цілей я дав директорам п’ять років. І в 2008-му нашу компанію назвали найкращим роботодавцем у Польщі, номер 3 — у Чехії і 4 — в Угорщині. Для мене це одне з головних досягнень, тому що я знаю: якщо наші працівники будуть задоволені, успіх не змусить на себе чекати. Дуже засмучуюся, коли з компанії йдуть талановиті працівники. Вважаю, що кожен, хто не задоволений роботою і в результаті йде із Cisco, потенційно завдає колосальної шкоди компанії. Коли таке стається, розумію, що треба щось змінити. Мені починає здаватися, що комусь вдалося краще за мене надихнути цю людину.
Ви казали, що робити кар’єру в аудиторській компанії вам допомагали дисциплінованість, завзята праця, вміння спілкуватися з людьми. Що сприяло розвитку кар’єри в Cisco?
— Ті самі якості плюс іще одна — вміння приносити собі та іншим задоволення в процесі виконання своїх службових обов’язків. Cisco дуже несхожа на інші компанії. Тут практично немає ієрархії, всі комунікації здійснюються напряму. Кожен працівник може надіслати мені sms або повідомлення електронною поштою, як і я — генеральному директорові. У будь-який момент третина наших співробітників у відрядженнях, третина працює вдома, а решту ви, можливо, знайдете на робочих місцях в офісі. Це ставить працівників Cisco у певну залежність від компанії: така гнучкість стає невід’ємною характеристикою якості їхнього життя. Ми вирішили: що більше свободи даємо своїм працівникам, то краще, але за умови, що забезпечуємо їх інструментарієм, який дозволяє працювати продуктивніше.
Персона
Каан Терзіоглу народився 1 серпня 1968 р. у Стамбулі
У 1990 р. закінчив Босфорський університет за спеціальністю «управління бізнесом»
Кар’єра
1986 р. — транспортна компанія Bosfor Tourism
1990 р. — Arthur Andersen, Стамбул, Туреччина
1992 р. — Аrthur Andersen, Чикаго, США
1995 р. — Аrthur Andersen, Брюссель, Бельгія
У 1999 р. перейшов у Cisco, де керував роботою консультаційного відділу Cisco IBSG (Internet Business Solutions Group) у регіоні «Європа, Близький Схід, Африка», потім очолював відділ продажу новітніх технологічних рішень (Advanced Technology Sales) і технічного маркетингу в цьому регіоні. Зараз є віце-президентом Cisco у Центральній та Східній Європі
Чим пишається: тим, що Cisco сприймається в кожній із країн, де вона працює, як місцева компанія
За що соромно: за те, що з Cisco іноді йдуть талановиті працівники
Життєве кредо: викликати довіру до всього, що я роблю
Хобі: кулінарія
Остання прочитана книжка: Гіларі Клінтон «Жива історія»
5 правил успішного менеджера: слухати, виконувати обіцянки, дбати про людей, бути нетерпимим до тих, хто не дбає про інших, постійно надихати й мотивувати працівників
Компанія
Cisco Systems, Inc. — одна з найбільших у світі компаній у галузі мережевих інтернет-технологій. Заснована у 1984 р.
Кількість працівників: 63 тис.
Обсяг продажу за 2007 фінансовий рік (завершився 28 липня 2007-го): $34,9 млрд, чистий прибуток — $7,3 млрд
|