№ 18 вiд 05-05-2008
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 18 вiд 05-05-2008 |
Сфера впливу
Голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Анатолій Балюк радить не довіряти супердохідності ПІФів
В інтерв’ю Контрактам Анатолій Балюк розповів про те, що:
1) не хоче безпосередньо підпорядковуватися Кабміну
2) директори багатьох компаній не знають, що таке капіталізація
3) компанії вийдуть на фондовий ринок, коли стане небезпечним ухиляння від податків
4) вкладати в інвестфонди ризиковано
Індекс ПФТС з початку року обвалився майже на 28,8% (на 24 квітня 2008-го).
Це вплив світової фінансової кризи?
— Індикатор українського фондового ринку знижується, попри позитивні темпи зростання промисловості. Світова фінансова криза змушує інвесторів виводити гроші з цінних паперів і вкладати в нафту, золото... Однак наші компанії постраждали значно менше, ніж в інших країнах: в Україні немає реального обороту біржової торгівлі, а отже, не варто говорити про шалені збитки. Ми поки що на периферії світових фондових ринків. Інша річ, що фінансова криза істотно вплинула на економіку України. Прогнозовані 17% інфляції у 2008 році приблизно на 70% привнесені ззовні. Ніхто не передбачав, що перенаселені Індія, Індонезія та Китай відмовляться від традиційного для них рису і перейдуть на зерно: підвищення попиту на продукти харчування з боку країн, що розвиваються, призвело до глобального дефіциту продовольства. Ніхто не прогнозував, що настільки подорожчають енергоресурси.
16 січня, коли обвалилися світові фондові індекси, на ПФТС зникло світло, торги призупинили. Деякі брокери вважають, що НП спланували. То що ж трапилося?
— Не знаю. Ми зараз розслідуємо цю подію. Можливо, були проблеми зі світлом, можливо, це якісь махінації.
Керівництво багатьох українських компаній, на відміну від західних колег, досить спокійно сприймає зниження котирувань своїх підприємств. Чому?
— Це все наша ментальність. Багатьом червоним директорам подобається проводити планерки, розпікати відділи збуту та комплектації, а що таке капіталізація компанії, вони не знають. З іншого боку, байдужість до котирувань акцій рідної компанії зумовлена непрозорістю оподаткування — фондовий ринок не працюватиме, доки підприємства ухиляються від сплати податків. У Росії, наприклад, після того як менеджмент ЮКОСу посадили за ухиляння від сплати податків, великий бізнес масово вийшов на біржі й почав заробляти на зростанні вартості своїх акцій. Українські компанії почнуть боротися за котирування, коли ухилятися від податків стане небезпечно. У цьому випадку інвестори оперуватимуть реальною, а не оціненою журналістами вартістю компанії, почнуться масові виходи на IPO. Уже відомо, хто володіє українськими банками. Думаю, невдовзі фондовий ринок стане таким самим відкритим. На біржовому майданчику котируватимуться 300 емітентів, які реально боротимуться за свою капіталізацію.
У нас ось такий ринок!
Але зараз у нашій країні немає навіть законодавчої бази, необхідної для розвитку фондового ринку, багато інвестиційних інструментів не працюють. Українці одержують на руки великі суми, обсяги депозитів у банках невдовзі сягнуть 200 млрд грн, а вкладення фізосіб у небанківські інструменти мізерні. Нинішня ситуація на фондовому ринку робить інвестиції в акції, облігації дуже ризикованими. Немає нормальної депозитарної системи, біржової системи, ринку заявок. Вступ до СОТ — великий успіх для України, але при цьому соромно зізнатися світовому співтовариству, який у нас механізм регуляції фондового ринку. Замість закону про акціонерні товариства є закон про господарські товариства в редакції 1991 року: без профільного закону, де мають бути визначені умови створення, функціонування, ліквідації АТ, дуже складно створити акціонерне товариство. За всіма роз’ясненнями щодо їх функціонування звертаються до нас. Відсталість несе великі ризики для фінансового сектору України. На вимогу СОТ ми відкриваємо ринок для іноземних гравців — торгівців, страхових компаній. Але українські компанії, не захищені законодавчо, не зможуть з ними конкурувати. Зараз начебто уряд заметушився, підготовлено близько 18 законопроектів, що регулюють ринок.
Коли ці законопроекти стануть законами?
— Не знаю. Парламент починає роботу, і через три хвилини спікер закриває
засідання Ради. Усі закони щодо компаній з управління активами, цінних паперів
та інститутів спільного інвестування проходять через безліч інстанцій і дуже
повільно розглядаються. Але, з іншого боку, може, й добре, що інвестиції у
фондові 
інструменти в Україні наразі непопулярні — світова фондова криза
торкнулася української економіки не так сильно, як могла б. Але це лише
відмовка — треба звикати до того, що ми вже інтегровані у світове
співтовариство. У зв’язку зі вступом до СОТ і проведенням в Україні Євро-2012
багато західних компаній зацікавлені в нашій країні: високий внутрішній попит,
ліберальна економічна система. На ринку зараз метушня: прийшли представники
світових бірж — російських, Франкфуртської, Варшавської, представники
Лондонської біржі придивляються. Інтерес іноземних гравців до нашого фондового
ринку стане каталізатором для його об’єднання в якусь консолідовану систему. В
України є всі підстави стати хоча б регіональним фондовим центром. Але для
цього потрібні єдина біржова система і єдиний депозитарій.
Чому б емітентам не дати можливість обирати між двома депозитаріями?
— Депозитарій — це ключовий елемент фінансової системи, орган обліку прав власності. У незалежному Міжрегіональному фондовому союзі зараз зберігається 99,987% усіх цінних паперів українських емітентів, у Національному депозитарії — 0,013%. Уряд свої папери взагалі зберігає окремо — у депозитарії при Нацбанку. Виходить, що папери Мінфіну — це для дорослих, а папери приватних Азовсталі або Криворіжсталі — дитячі іграшки, які можна зберігати де завгодно. Потрібно перебудувати всю депозитарну систему: піти від реєстраторів, відмовитися від документарної форми існування паперів. Це унеможливить наявність подвійних або потрійних реєстрів, знизиться ймовірність рейдерських атак. Ринок заспокоїться, зменшиться кількість недружніх захоплень і поглинань. Центральний депозитарій має бути непублічним органом, що забезпечує перехід прав власності. Інвестор почуватиметься затишно, коли знатиме, що його цінні папери у серйозній інституції, яка забезпечить їх збереження. Весь світ прийшов до системи: одна біржа (єдина біржова система), один депозитарій. Усі йдуть до консолідації.
Тобто ви вважаєте, що крім ПФТС інші біржі країні не потрібні?
— У нас зараз 10 бірж, і навіть ПФТС складно назвати нормальною біржею. Її
засновники, які в мене були за хвилину до інтерв’ю, вкотре дивувалися постійним
збоям у роботі системи. Думаю, потрібно говорити про консолідацію наявних бірж
і прихід інвестора з новітніми біржовими технологіями.
А взагалі немає значення, одна чи дві біржі будуть в Україні. Ринок сам визначить, яка модель йому потрібна. Але, безперечно, всі угоди мають відбуватися на біржах, тому що під час біржових торгів будь-які махінації практично виключені. Наприклад, уряд має котирувати на біржах папери державних підприємств, щоб знати їхню вартість, підвищувати капіталізацію через біржу, щоб одержати максимально високу ціну за актив при продажу.
Наскільки реальним є заявлений у рекламі рівень дохідності інвестфондів?
— Так, з рекламою ПІФів на мостах і парканах треба боротися. Комісія саме збирається законодавчо обмежити її використання. А дохідність самих ПІФів ми зараз перевіряємо. Може, вони зі 100 грн заробили 72 грн і назвали це 72% дохідністю. Я не вірю в ці тисячі й сотні відсотків і застерігаю інвесторів вкладати гроші у ПІФи, які обіцяють манну небесну.
Відкриті й тим більше закриті ПІФи є поки що дуже ризиковими інвестінструментами. При цьому потенційні інвестори мають розуміти, що, вкладаючи в закриті фонди, можна одержати 1000%, а можна й 0%. Загалом закриті фонди часто використовують як інструменти для оптимізації оподаткування. Про це знаємо ми, уряд, податкова адміністрація. Усі на це закривають очі, виправдовуючись, мовляв, така оптимізація стимулює розвиток фінансового сектору.
ПІФи контролює держава?
— Жорстко. Є чіткі критерії їх реєстрації, їхнє керівництво постійно звітує перед нами. Але ми не можемо забезпечити належного рівня нагляду — бракує грошей і фахівців.
Конституційний Суд визнав неконституційним положення закону про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, відповідно до якого комісія підпорядковується президентові. Як перепідпорядкування Кабінету Міністрів вплине на роботу регулятора?
— Для мене залишається загадкою, чому Конституційний Суд, ухвалюючи таке рішення, не поговорив з жодним із членів комісії. Загалом ми ніколи безпосередньо не підпорядковувалися президентові. Для того щоб регулятор фондового ринку був максимально незалежним, процедуру призначення членів комісії свого часу зробили максимально складною: президент подає кандидатури, парламент затверджує. Звільняли за тією самою схемою. Ми регулювали фондовий ринок точно так само, як незалежний Нацбанк регулює банківський сектор, була якась захищеність. Яким буде новий порядок, поки що не знаємо. Чи то уряд вноситиме кандидатури до парламенту, чи то членів комісії призначатимуть і зніматимуть за бажанням Кабміну. Сподіваюся на мудрість розробників нового порядку. Не може комісія залежати тільки від уряду, адже тоді у ДКЦПФР як незалежному фінансовому регуляторі немає сенсу. Простіше зробити комісію департаментом Кабміну.
Кар’єра чиновника
З 24 червня 2004 р. — голова ДКЦПФР
1997 р. — перший помічник прем’єр-міністра, керівник служби Мінфіну, керівник служб Мінтрансзв’язку, радник президента України
1992 р. — експерт служби віце-прем’єр-міністра України, начальник відділу зовнішньоекономічних зв’язків Мінекономіки
1988 р. — викладач Полтавського кооперативного інституту, спеціаліст сектору зовнішньоекономічних зв’язків Головного планово-економічного управління Полтавського облвиконкому
1985 р. — закінчив КДУ ім. Т. Г. Шевченка
21 січня 1963 р. — народився в селі Радивонівка Полтавської обл.
|