№ 48 вiд 28-11-2005
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 48 вiд 28-11-2005 |
Великі гроші
Універсального методу проведення приватизаційних конкурсів не існує. Розставання з держвласністю за загальним сценарієм може призвести до чергових втрат бюджетних надходжень
 |
| Колаж Костянтина ПАЛАМАРЧУКА |
Чиновники й експерти розмірковують над новими рецептами продажу держави. Після втілення рекомендацій в життя, кожне з продаваних держпідприємств, по-перше, зацікавить великих інвесторів, а, по-друге, поповнить бюджет коштами, зіставними з виторгом від приватизації Криворіжсталі, — такий лейтмотив чиновницько-експертних висловлювань. Реформи, частина яких закладена в чергову редакцію Закону про Фонд держмайна, що його періодично відхиляє президент, покликані змінити формат приватизації.
Серед новацій, які можуть з’явитися у приватизаційній практиці недалекого майбутнього, — відмова від двозначного визначення «промисловий інвестор», поява можливості віддавати об’єкти покупцям лише за інвестиційні зобов’язання, а також розширення нинішньої системи проведення аукціонів. Зокрема, в новій редакції закону до двох існуючих форм приватизаційних аукціонів — британської й закритого першої ціни — додано голландський аукціон, тобто торги зі зниженням початкової ціни.
Не було й немає
Приватизаційних аукціонів у їх чистому вигляді в Україні не існувало до кінця жовтня цього року. За визначенням, аукціон — процес, організований продавцем з метою отримання максимально можливої суми від продажу активу. Аукціони, які проводилися до повторного продажу Криворіжсталі, не відповідали цьому визначенню ні теоретично, ні практично. Подив теоретиків викликає механізм формування стартової ціни, яку зазвичай визначали на рівні балансової вартості активів або величини статутного фонду. Що робити, наприклад, якщо держава вирішить розлучитися з Укрнафтою, статутний фонд якої налічує кілька мільйонів гривень, а ринкова капіталізація давно перевищила $2 млрд, залишається загадкою. Що стосується практики, то $20 млн за контрольний пакет Центрального ГЗК (чистий прибуток якого за 2004 рік становить більш ніж $65 млн) або $7 млн за блокпакет Запорізького алюмінієвого комбінату — факти, красномовніші за будь-які теоретичні вигадки.
Обмін люб’язностями
Проводячи будь-який приватизаційний аукціон, держава паралельно змушена вирішувати дві проблеми: корупцію (тобто формування умов конкурсу таким чином, що покупець заздалегідь відомий) і змову учасників. Цікаво, що, знижуючи імовірність виникнення однієї небезпеки, продавець-держава водночас підвищує вірогідність появи другої. Так, британський аукціон, що легко долає проблему корупції, — більш ніж благодатний грунт для змови. Навпаки, закритий аукціон, що формально знімає з порядку денного питання про змову, легкодоступний для використання корупційних схем. Ситуація ускладнюється неможливістю довести факт змови або підкупу чиновників, відповідальних за приватизацію. Наприклад, влітку минулого року Авдіївський коксохім придбав холдинг «Павлоградвугілля» за 1,4 млрд грн (стартова ціна — 893 млн грн), що перевищило пропозицію індійсько-американської «Іспат-Вугілля» на 50 млн грн. А за 4 місяці до того на холдинг, який продавали значно дешевше — за 1,2 млрд грн, просто не знайшлося покупців.
Напевно, єдина можливість позбутися цього головного болю — залучення (можливо, й відкрите заманювання) до приватизації іноземних інвесторів. Від корупції такий метод не врятує, але варіантів для змови залишається значно менше.
Десять років потому
Біда приватизаційних аукціонів (і самої приватизації) часів «передвиборчого розпродажу» зовсім не в тому, що форма проведення конкурсів була, м’яко кажучи, вкрай непрозорою. І навіть не в тому, що рішення про продаж об’єктів приймалися з міркувань економічної доцільності бізнес-груп, а не України загалом. Річ в іншому. Методи приватизації епохи Кучми — закриті аукціони з обмеженою кількістю учасників — безнадійно застаріли ще до початку їх імплементації. Одна справа — перший етап переділу власності, датований серединою — кінцем 90-х. Тоді до рук покупців переходили або напівзруйновані активи, або, в кращому разі, заводи з налагодженим виробництвом і цілковитою відсутністю систем збуту та поставок сировини.
Ринкова вартість такого заводу, простіше кажучи, прибуток, який підприємство може згенерувати за певний період діяльності, часом дорівнює нулю або навіть негативна. До речі, резонансні російські заставні аукціони (приватний інвестор дає державі кредит під заставу акцій промпідприємств, через рік кредит не повертається, а інвестор стає повноправним власником заводу/пароплава), попри безпрецедентно низькі суми, отримані від продажу держвласності, на момент їх проведення виявилися справді корисними. Коштів на викуп компаній за їхньою балансовою ціною в олігархів тодішнього розливу не було.
Продати працюючий актив, акції якого до того ж активно торгуються на фондовому ринку, — завдання зовсім іншого рівня. Тут на перший план виходить ціна підприємства. А закритий аукціон, та ще й з додатковими умовами (наприклад, «покупець Нікопольського заводу феросплавів має бути акціонером банку зі статутним капіталом не менш ніж 1 млрд грн»), зазвичай дає істотно менший виторг, ніж ринкова вартість. До того ж, як показав досвід великої приватизації, на закритому конкурсі, як правило, з’являються два дружні покупці, один з яких стає переможцем, заплативши близько 110-115% стартової ціни. Так було, під час першого продажу Криворіжсталі та приватизації Краснодонвугілля — тоді злагоджено спрацювали ІСД та SCM.
Дискредитувала себе і біржова приватизація міноритарних пакетів великих підприємств, що колись здавалася панацеєю. Метод, привабливий у теорії (нібито ці пакети миттєво опиняться на фондовому ринку, що дасть можливість чітко визначити ринкову капіталізацію підприємств, та й від портфельних інвесторів відбою не буде), на практиці зробився крахом надій на зростання приватизаційних надходжень. Зазвичай на біржових торгах з’являвся єдиний невідомий претендент, який викуповував акції за номіналом, а пізніше пакет опинявся у власності великих ФПГ. Показовий приклад — продаж 25% Алчевського меткомбінату
(з капіталізацією понад $300 млн) на Донецькій фондовій біржі за $1 млн. А виставлення на біржу єдиного 40% пакета холдинга Краснодонвугілля зі стартовою ціною близько 400 млн грн, як пояснювали чиновники ФДМ, «для розвитку фондового ринку» в учасників цього самого ринку не викликало нічого, крім гомеричного сміху.
Панацея не пройде
Універсальних рецептів продажу держвласності немає й не може бути. Навіть найуспішніший продаж одного активу не гарантує високих доходів від продажу іншого за тією самою схемою. Вище йшлося про неефективність біржового продажу і закритих аукціонів у нинішньому форматі. Певні нюанси має й голландський аукціон, де проблеми починаються вже з визначення початкової ціни об’єкта.
Дуже привабливим видається британський аукціон: абсолютна прозорість, ціна формується в реальному часі, той, хто програв, за поодинокими винятками, не має можливості оскаржити угоду в судовому порядку. Основна складність — щоб виключити змову потенційних покупців, продавець (у цьому випадку Фонд держмайна) має забезпечити інформаційну прозорість конкурсу, а це нереально щодо більшості об’єктів держвласності. Мільйонна армія телеглядачів, яка посеред робочого дня спостерігала за приватизацією Криворіжсталі, неминуче втратить у чисельності під час трансляції продажу, наприклад, шосткінської «Свеми». Та й президент, який 24 жовтня відвідав Фонд держмайна, навряд чи стане постійним гостем на таких заходах.
З огляду на зазначене вище доцільною виглядає схема приватизації, за якої метод проведення конкурсу (відповідно й стартова ціна об’єкта, що продається) визначається після подання претендентами заявок на участь. Простіше кажучи, якщо реальним, а не формальним завданням ФДМ є збільшення виторгу від приватизаційних надходжень, Фонду доведеться ухвалювати рішення стосовно форми продажу в кожному конкретному випадку.
Закритий аукціон першої ціни (the first-price auction, with sealed bids)(+) За відсутності змови і наявності інтересу до об’єкта дає можливість отримати суму, що перевищує ринкову вартість об’єкта
(-) Непрозорість формування цінових заявок
(-) Висока ймовірність корупції (коли претенденти платять за інформацію про цінову пропозицію конкурента)
За відсутності публічних торгів кожний покупець один раз анонімно (як варіант — у запечатаному конверті) пропонує свою ціну. Переможцем визнають учасника з максимальною заявкою. За такою схемою в 2002-2004 роках було продано контрольні пакети акцій більшості промислових підприємств України.
Доцільний при продажу об’єктів держвласності, заявки на купівлю яких подали тільки два потенційні покупці, афільовані один з одним
Британський (звичайний) аукціон.
(+) В умовах інформаційної прозорості та наявності щонайменше двох претендентів виручка від продажу порівняно з іншими типами аукціонів максимальна
(-) Вимагає цілковитої інформаційної прозорості торгів
В умовах відкритого оприлюднення цін торги припиняються, коли ніхто з покупців вже не бажає збільшувати ціну за товар. Як варіант можливий аукціон зі стоп-ціною: якщо претендент пропонує цю ціну, торги автоматично припиняються. Найпоширеніший метод проведення — двохетапний. На першому претенденти в закритій формі визначають стартову ціну (найвища із запропонованих), потім проводяться відкриті торги.
Доцільний при продажу контрольних пакетів великої промислової держвласності за умови зацікавленості великих інвесторів
Закритий аукціон другої ціни (the sealed-bid second-price auction)
(+) У разі відсутності змови і наявності інтересу до об’єкта дає можливість отримати суму, що перевищує ринкову вартість об’єкта
(-) Висока ймовірність корупції (коли претенденти платять за інформацію про цінову пропозицію конкурента)
(-) Непрозорість формування цінових заявок
(-) Висока ймовірність участі в конкурсі двох афільованих один з одним претендентів. Як результат — ціна об’єкта виявляється заниженою порівняно з ринковою вартістю
Заявки, як і під час закритого аукціону першої ціни, подаються учасниками анонімно або в запечатаному вигляді. Переможцем на такому аукціоні визнається той, хто запропонував найвищу ціну. Однак він має сплатити суму, за величиною рівну другій ціновій пропозиції. У приватизаційній практиці країн СНД не застосовувався.
Доцільний при продажу великих і середніх об’єктів держвласності, де учасниками торгів виступають конкуруючі структури
Голландський аукціон
(+) Дає можливість отримати високу виручку від продажу об’єктів, на які відсутній ажіотажний попит
(-) Непрозорість формування стартової ціни (може бути визначена на рівні, нижчому за ринкову вартість активу)
Торги починаються з максимально можливої ціни, що визначається продавцем, а закінчуються після першої пропозиції претендента або після виставлення мінімальної з прийнятних для продавця ціни. Як варіант — комбіноване проведення голландського і британського аукціонів: спочатку ціна знижується, після першої цінової пропозиції продавець пропонує її підвищити. Активно використовується під час торгів банківськими депозитами в багатьох країнах: потенційні вкладники поступово знижують відсоткову ставку доти, доки не залишається один вкладник з найменшою запропонованою ставкою
Доцільний при продажу (зокрема, біржовому):
1) контрольних пакетів середніх і дрібних об’єктів держвласності за відсутності значного інтересу з боку інвесторів
2) міноритарних пакетів великих промислових об’єктів
3) об’єктів незавершеного будівництва
|