Український дiловий тижневик "Контракти" / № 16 вiд 21-04-2008

Еміграція холодильників

Віталій ПОРТНИКОВ

Великі українські бізнесмени, що інтегруються в дедалі ширший ринок РФ, стають заручниками своїх російських підприємств і діалогу з Кремлем

Уже наприкінці цього року в Ростовській області здадуть перший заводський корпус групи «Норд», що випускатиме торговельні, а потім і побутові холодильники. Цей завод стане другим холодильним українським підприємством у Росії — перше працює у підмосковному Подольську. Але ростовський Норд буде потужнішим — тут збираються випускати у два з половиною рази більше холодильників, ніж у Підмосков’ї. Таким чином група Валентина Ландика має намір долучитися до реальної боротьби за динамічний російський ринок холодильників. На півдні РФ Норд взагалі може стати монополістом — тут він зможе брати простою доставкою до населених пунктів Ростовської та сусідніх областей. Аналітики вже сьогодні оцінюють майбутню частку українців на російському ринку в чверть, тоді як зараз Норд виробляє близько 10% російських холодильників.

Ми взагалі не звикли помічати української експансії в російську економіку. Російська експансія в українську набагато цікавіша і яскравіша. В Україну приходять «олігархи» зі складними біографіями, непростими відносинами з російською владою — іноді відверто ворожими, іноді відверто лобістськими. І кожен російський крок в українській економіці розглядається як політичний — не випадково сьогодні провідні бізнесмени сусідньої країни розмірковують про перспективи вступу України до СОТ або НАТО як справжні дипломати. Українська присутність у російській економіці не така помітна хоча б тому, що наші бізнесмени не здатні впливати на російський політичний процес. Вони роблять те, що й мають робити підприємці, — заробляють гроші. Але їхній заробіток — це і наповнюваність ринку, і робочі місця, і зарплати російських громадян. Причому все це в Матвіївсько-Курганському районі Ростовської області (саме там буде новий завод), де в людей аж ніяк не такі можливості пошуку роботи, як у Москві чи навіть тому самому Ростові.

Російський ринок стрімко зростає не лише в сегменті холодильників. Це раніше основні українські капітали робилися виключно на перепродажу російських енергоносіїв, бо жодних інших можливостей заробити на ринку сусідньої країни просто не було. Якщо високі ціни на нафту і не змогли структурно змінити російську економіку, то вони принаймні створили — нехай і на обмежений час — верству споживачів, які до того ж не надто довіряють банківській системі й прагнуть якнайшвидше витратити зароблене. Саме тому в такій країні вигідно будувати і продавати. Для виробників холодильників це, між іншим, взагалі золоті часи, і не лише тому, що люди закуповують продукти, які потрібно десь зберігати, а нові торговельні комплекси з тими самими промисловими холодильниками ростуть як гриби. Річ ще й у тому, що фактична відсутність окультуреного середнього класу за великої кількості людей з доходами цього середнього класу призводить до специфічного споживання напоїв. Простіше кажучи, росіяни п’ють дуже багато пива. А для пива, між іншим, теж холодильники потрібні і теж у величезних кількостях.

Але тут постає питання: якщо провідні українські бізнесмени стрімко інтегруватимуться в російський ринок, чи зможуть вони бути вільними від реалій цього ринку? Адже російська економіка залишається регульованою: без політичного взаєморозуміння з владою — федеральною, регіональною, місцевою — неможливо зробити жодного серйозного кроку. Навіть керівники найбільших світових компаній, справжні гранди, що звикли на рівних розмовляти з главами держав та урядів, не гребували походами на килим у Кремль. А нещодавні дії російських правоохоронців проти British Petroleum продемонстрували, що жодних авторитетів для цього самого Кремля не існує і навіть транснаціональна корпорація може стати заручником політичного конфлікту — в цьому випадку серйозного охолодження відносин між Москвою і Лондоном.

Відносини між Москвою і Києвом також навряд чи будуть безхмарними. Але водночас ми маємо розуміти, що вже сьогодні у підприємницькій спільноті країни формується група природних лобістів. У цих людей не буде залежності від електоральних уподобань виборців, що орієнтуються на Схід. І політично вони цілком можуть виявитися прихильниками вступу до НАТО і ЄС. Але з погляду заробітку вони рано чи пізно стануть заручниками своїх російських підприємств і свого діалогу з російською владою. Вони розумітимуть, що будь-яка необачна заява президента і компанії — це закрите виробництво і прихід податкової інспекції. Вони точно знатимуть, що з Росією треба домовлятися просто тому, що вона їх годує. І буде дуже добре, якщо в цих людей виявиться ще й бізнес на Заході, щоб якось балансувати інтереси. З іншого боку, ми добре розуміємо, що в Євросоюзі конкуренція значно жорсткіша й український завод холодильників навряд чи найближчим часом з’явиться в Німеччині чи Словенії, навпаки, це в Росії доведеться конкурувати з німецькими і словенськими виробниками. Тож міграція українського підприємця на Схід — тенденція окреслена і незворотна. З усіма можливими наслідками.