Український дiловий тижневик "Контракти" / № 15 вiд 14-04-2008

Леді інфляція

Віталій ПОРТНИКОВ

Чому неможливо бути політиком із високим рейтингом, коли керуєш країною з високими цінами

Юлія Тимошенко не обіцяла виборцеві зниження рівня інфляції. Передвиборча кампанія досвідченого політика взагалі не повинна будуватися на макроекономічних показниках, принаймні на пострадянському терені, де її часто плутають із популізмом. Тимошенко обіцяла виборцеві виплатити заощадження, які залишилися в Ощадбанку, і почала виконувати свою обіцянку з космічною швидкістю. А ще вона обіцяла відмовитися від призову в армію — рано чи пізно станеться й це.

Але ціни зростають щодня — це бачать і прихильники, і противники прем’єр-міністра. Багато хто навіть не знає слова «інфляція», але розуміє, що тепер у магазинах доводиться платити більше. Мало хто здатний пов’язати зростання інфляції у країні з отриманням тисячі гривень, але ощасливлений урядом пенсіонер несподівано розуміє, що на цю суму він учора міг купити набагато більше. І те, що вчора цієї тисячі в його гаманці могло не бути, просто не спадає на думку невдоволеному споживачеві.

Ще менше людей розуміють, що зростання інфляції було неминучим: світова економіка тільки виходить із недавньої кризи, а економіки пострадянських країн, пов’язані з навколишнім світом дивними закономірностями, тільки зараз починають відгукуватися на те, що сталося. Інфляція все одно зростала б, навіть якби човен не розгойдували навмисно. Але де ми і де світ?

Як в Україні планують боротися з інфляцією? Здебільшого заклинаннями — заявами про те, що її зростання припинилося. Дуже хороша заява, і вона, безумовно, посилює позиції глави уряду. Якби тільки людям не довелося йти до магазинів після перегляду телевізійних новин. Адже будь-який грамотний піар, будь-яка підбадьорлива усмішка, вміння зрізати співрозмовника доречні до того моменту, доки ти не оплачуєш все це задоволення з власної кишені. Звісно, у запасі є ще один чудовий засіб, випробуваний на радянських людях, — заморожування цін. Добре б узагалі націоналізувати торговельні мережі, зафіксувати ціни на товари, а перед новим роком знижувати їх на цукор та олію. Ні, краще не перед новим роком, а перед виборами — так надійніше. Але ж попереду ще одне задоволення — неминуче підвищення цін на газ. Жодної реальної угоди між Україною і постачальниками блакитного палива досі не досягнуто, усе, що ми маємо, — це декларація про наміри, і, поза будь-яким сумнівом, Газпром ще покаже нам, де українці зимують. Треба просто дочекатися холодів. Але ще до холодів зростатимуть ціни на нафту і відповідно на бензин, а отже, на всю номенклатуру товарів. Хай там скільки говоритимуть про те, що інфляції більше немає, вона є. І є інфляційні очікування населення, які аж ніяк не сприятливо впливають на економічний клімат у країні.

Що ж робити? Мабуть, проводити економічні реформи. Але нікому. Тоді говорити, що з інфляцією покінчено, і боротися за приватизацію стратегічних підприємств, щоб роздати електорату пайки перед виборами. Але виборець схопить тисячу і замість того, щоб покласти її на рахунок в Ощадбанку, піде до магазину. А там такі ціни! Ага, та ми заморозили ціни! А там дефіцит! Два кіло цукру в одні руки. А виборцю не лише голосувати, а ще й варення варити треба. Звісно, він дуже любить Україну і дуже не любить Януковича, але з якого дива він голосуватиме за тих, хто не дає йому варити варення?

Коротше кажучи, у нашій країні найвигідніше бути в опозиції й нічого не робити. Бо в ситуації, коли ти керуєш країною з цінами, що зашкалюють, зовсім неможливо бути політиком з відповідним рейтингом. Цим двом дивовижним жінкам — пані прем’єру та леді інфляції — в одному уряді робити нічого. І я зовсім не впевнений, що інфляція піде першою. Тим більше що прем’єр не може не розуміти: час уже кидати цей потопаючий корабель і, вивіреними рухами розмазавши по обличчю тіні, плисти у вутлому опозиційному човнику назустріч президентському кабінету.

Хоча, з іншого боку, численним опонентам Юлії Тимошенко — і з президентського оточення, і з Партії регіонів — зараз надзвичайно вигідно, щоб вона правила країною якомога довше. Вкотре ми переконуємося: прем’єр — чудовий тактик, але слабкий стратег. Вона зрозуміла, що пообіцяти виплатити заощадження й зупинити призов означає залишити далеко позаду блок Віктора Ющенка. Вона точно розрахувала, що виплата заощаджень зробить її популярною не лише в середовищі традиційного електорату, а й серед тих, хто голосує за регіоналів і комуністів. Але навряд чи могла уявити себе главою уряду зростаючих цін і навряд чи могла знати, що леді інфляція — набагато сильніший супротивник за Раїсу Богатирьову чи Інну Богословську і навіть за Віктора Балогу та Віктора Януковича. Тому що проти політичних діячів України потрібні відпрацьовані телевізійні прийоми — ними Тимошенко володіє досконало. А з інфляцією треба боротися за допомогою грамотних і високопрофесійних рішень, які нерідко суперечать заявленим обіцянкам влади. Але змінити закони економіки не під силу навіть прем’єру.