Український дiловий тижневик "Контракти" / № 14 вiд 07-04-2008

На північ від Санта Клауса

Сергій ІВАНОВ, Фото автора

Пригоди Дефа, Ренджа і Фріла у напів-Європі, не-Європі та північній-Європі. Вирушайте на всі чотири сторони, і за відповідних побажань співслужбовців обов’язково дістанетеся кінця

Винайдені нещодавно сторони світу стали в нагоді: разом з ними з’явилася альтернатива щоденному маршруту «дім— офіс—дім». Вирушайте на всі чотири сторони, і за відповідних побажань співслужбовців обов’язково дістанетеся кінця.

Можливо, не всім відомо, але північний край нашого континенту, на переконання географів, розташований у Норвегії, власне, на її північному острові. А острів той у Північному Льодовитому океані. Ця точка має назву Нордкап. Віднедавна під океаном норвежці збудували тунель, і до Нордкапу можна доїхати автомобілем.

Люди, яким спало на думку поїхати на Нордкап у січні, працюють у компанії «Віннер Імпортс Україна» і продають британські позашляховики.

Маршрут був прокладений через Росію (Смоленськ, Петербург), Фінляндію — уздовж західного узбережжя (Гельсінкі, Рованіємі, Сааріселька), Норвегію (Хоннінгсваг, Нордкап) і назад до Фінляндії вздовж східного кордону з Росією (Сааріселька, Куусамо, Гельсінкі), знову Петербург і Білорусь. Кінцевим пунктом подорожі, звичайно ж, був Київ.

Забігаючи наперед, зазначу, що від Києва й до Києва ми проїхали 7300 км.

Утрьох

Попри повний привід, за розмірами, призначенням, зрештою, ціною автомобілі належали до трьох різних класів. Defender і Freelander 2 були з дизелями, Range Rover їхав на бензині. Defender компанії «Автолайф», що забезпечувала технічну підтримку, був завантажений по самі вуха запчастинами і ремонтним обладнанням. Найповільніший Defender очолив колону і відтепер обмежував спритність інших. На ньому було додатково встановлено навігаційну систему, замикав колону теж споряджений штатною навігацією Range Rover, а обділений навігатором (у цій комплектації) Freelander їхав посередині, щоб не загубитися.

Машинолюди

З десяти осіб було утворено три екіпажі. Дев’ятеро чоловіків і одна дівчина. Половина — автомобільні журналісти. Жорсткий графік передбачав максимальний денний пробіг, коротку ночівлю і знову дорогу від самого ранку. Щоб випробувати позашляхові можливості автомобілів, маршрут проклали другорядними шляхами. Коли поїхали, з’ясувалося, що дороги істотно більше, ніж зупинок. Великі монотонні перегони, дисциплінований рух колоною несамохіть робили нас залежними один від одного, наприклад, у таких простих речах, як стиль водіння. Та й самі автомобілі, хоча й не завдавали жодного клопоту, стали здаватися живими істотами з яскравими характерами, що зазнавали, своєю чергою, при зміні водіїв раптових перетворень. Тож незабаром до десяти осіб можна було додати ще трьох учасників: Дефа, Ренджа і Фріла.

Віннер Імпортс Україна. Ні, ми не з Англії, ми з України

Для брутального егоїста Дефа вести за собою караван було невластивою роботою, яку він виконував мовчки і не непокоїв тих, хто позаду, зайвими підказками. Деф похмуро обмірковував шлях, рухався нестерпно повільно для молодих і швидких супутників, іноді спохоплювався і невлад миготів поворотниками, причому миготіння правим ліхтарем найчастіше чомусь позначало поворот ліворуч, а лівим — праворуч. До цих дивацтв звикли і посміювалися. Тисячі кілометрів Freelander вдивлявся крізь пітьму і сніг у хитку кремезну фігуру Дефа. Здавалося, на спині цій крім рекламних слоганів читалася зневага до легковажних колег, але Деф стримався і не вимовив за всю дорогу жодного недоброго слова.

Поведінка двох інших британців була набагато різноманітнішою — залежно від того, хто був за кермом.

Рендж — шляхетний, толерантний в одних руках, зненацька ставав нахабним в інших... «Я потужніший, швидший, дорожчий за вас усіх разом узятих! — гарчав він позаду. — Я маю бути попереду!» Наскакував на маленького рудого Фріла, демонстрував, як йому набридло плентатися з жалюгідною швидкістю 100 км на годину, люто ксенонив у дзеркала слабакам, що стирчали попереду.

Фріл — явно молодшенький, якого поблажливо взяли за компанію, нерівня своїм великим братам — їхав собі посередині, завжди контрольований, немов у лещатах: його обмежили попереду, тиснули позаду. Він терпів глузування, майже не їв, не дозволяв собі зайвого. Чемно тримав швидкість, дистанцію, не ліз поперед батька. Попри це, жодного разу не спасував, пройшов усюди, де пройшли його старші брати, жодного разу нізвідки не довелося його витягати (а Дефа одного разу довелося!), але, як це буває, ніхто його особливо не відзначив.

Росія російська

На прикордонному пункті, де три країни сходяться, щоб разом закидати нейтральну смугу національним сміттям, ви, як перед казковим каменем, напевно, замислитеся, а чи не краще повертати додому.

Дорога до Росії не буде значно відрізнятися від української. Просто все трохи жорсткіше, нахабніше, неохайніше.

Ось вам «глибокі» міркування з дрібного приводу.

Маємо дві країни з обмеженнями швидкості. У Фінляндії за всю подорож ми не зустріли жодного поліцейського на дорозі, швидкість за містом найчастіше обмежена 80 км на годину, населених пунктів по дорозі майже немає. Поширена форма контролю — фотокамери. Росія — це легіони даїшників у засідках — жадібних та підлих, здатних заради тисячі рублів вигадати неіснуюче порушення. Величезна кількість (як і в нас) невмотивованих обмежень швидкості.

Наша середня швидкість у Фінляндії при добровільному й сумлінному дотриманні правил виявилася вищою, ніж у Росії, де правила ми порушували. Чому? Тому що обмеження швидкості на чудових фінських дорогах були розумними, раціональними і дозволяли їхати рівномірно. Безглузді російські знаки, погані дороги, велика кількість населених пунктів, де доводилося різко сповільнювати рух, — усе це змушувало правдами й неправдами шукати компенсації згаяного часу. Результат: у Росії 5 штрафів, у Фінляндії — без порушень.

Під Смоленськом -20 градусів вдень, -25 уночі

Завелися без проблем. Поїхали навпростець. Бачили вовка. Заблукали в чистому полі. Позашляховики — поза шляхом!

Немов собаки, випущені в поле після жалюгідного життя у міській квартирі! Граються, летять, сп’янілі від простору й волі.

Дивлячись, як Дефендер іде крізь незачесане сніжне поле, стає соромно за тих, хто змушує його мешкати на асфальті. Його стихія тут. Так само, як комічні у місті коротенькі ніжки хорта в полюванні на лисицю стають ідеальним мисливським пристосуванням, майже зброєю, так і ця машина перетворюється на ідеальну, брутальну зброю проти бездоріжжя. Боки, які не шкода розбити, правильна підвіска, що приймає удари з непохитністю професійного боксера. Той, хто це розуміє, відчуває чудове єднання з чесною, «неелектричною» машиною, з останнім представником зникаючої автомобільної культури. Брудолам.

Пошук межі між автомобілем і танком, відпочинком і самокатуванням, егоїзмом і бешкетуванням — ось нормальне існування для власника Defender.

Фріл смоленський

У сніжному полі дав собі раду!

Шматок англійської свободи, що застряг у його назві, означає не лише свободу вибору місця перебування, а й свободу від бензозаправок.

З повним баком він показує максимальний запас ходу, на який здатен 3-значний датчик, — 999 км. Його мовою це означає нескінченність. Допоки на датчику показчик зміниться на 998, ви можете проїхати понад 100 км, а відтак реальний запас явно перевищує 1000 км.

Отож, коли Рендж і Деф заїжджають на заправку, ви гоноровито стаєте осторонь колонки, немов член партії зелених на відпочинку.

Звісно, це не Discovery, але його реальна прохідність перевершує сподівання скептиків (а скептики — це я). Там, де в смоленському снігу я очікував на роботу з викопування й виштовхування помаранчевої автівки, вона спокійно, бадьоро торувала шлях, не потребуючи жодної сторонньої допомоги. Повна протилежність Дефу: сучасні електроніка й програмне забезпечення, підміна водійських зусиль правильними алгоритмами — і ви отримуєте машину для сучасного міського мешканця.

Вперше за кермом Дефа (через 10 днів, на шляху додому, десь посеред Росії)

Ніколи, чуєте, ніколи не сідайте вперше керувати Дефом вночі на незнайомій дорозі. Якщо тільки ви не вирішили повернутися на 25 років у минуле. Це справжня машина часу — востаннє я відчував подібне за кермом радянської військової вантажівки. Мінус 25 років — і ти вже салага; чи ні — людина-павук; ні — кінозлодій, який винайшов машину для знищення прогресивного людства.

Малорегульоване крісло; розчепірені ноги, що високо піднесені на педалях; руки, розкинуті в сторони: ліва бореться з люфтом кермового колеса, права тягнеться у пошуках потрібної передачі. П’ята передача — як стрибок воротаря у правий верхній кут...

Уявляю, як позаду з Freelander’a блюзнірськи спостерігають за машиною, що хитається під моїм нечутливим керуванням.

— А дарма ми зняли стабілізатори поперечної стійкості... — меланхолійно зауважують господарі.

— .....

— Хлопці, а як увімкнути ближнє світло?

— Воно ж увімкнене, там значок горить.

— Де? Я його не бачу!

— Я теж не бачу, але він горить, повірте...

Текст Стругацьких, крізь тріск і гуркіт, так, «Пікнік на узбіччі»... Там у сталкера теж Лендровер!.. Водій, набитий дитячим жахом... Вітаю тебе, молодість, ти повернулася! Однак за годину звикаєш і в скреготінні чуєш особливу важку музику...

Крепатура м’язів від Дефа, повірте, сильніша за крепатуру від гірського спуску.

Рендж. Післясмак

Ваша оцінка Ренджа визначатиметься тим, з якої машини ви пересідатимете в нього.

Якщо перед цим ви їздили на Дефі, у першу чергу ви відзначите сучасність, чудову керованість, безмежний комфорт.

Машина часу

Якщо перед цим ви вчотирьох проїхали на Freelander’і 3 тис. км, зрадієте величезному багатому салону Range Rover’а, місткому багажнику і надлишковій потужності.

В обох випадках вам не сподобається ненажерливість.

Але якщо ви хочете їхати, не помічаючи автомобіль й автомобільні незручності, ваш вибір — саме Рендж. Увага й пошана будуть забезпечені вам у будь-якій країні Європи! Перевірено. Чомусь у кожному місті обов’язково знайдеться фанат саме цього автомобіля, і вам гарантовані додаткова програма з півгодинної бесіди про переваги цього автомобіля над іншими і фотосесії на його тлі.

Сваволя

Поблизу Гельсінкі є містечко Хамеєлінн, де у наших машин був день автомобільного щастя. «Лендровер Експірієнс» називається. Тут побудовано трасу, спроектовану спеціально для демонстрації Лендроверів. Сніг, ліс, лісові стежки завширшки «автомобіль плюс 5 см»... Усе це природне бездоріжжя підсилене штучними перешкодами — крутими схилами, бетонними ямами та іншими антидорожними проблемами.

Зазвичай учасникам пропонують їхати на тутешніх, підготовлених фінськими інструкторами, позашляховиках. Нам, як виняток, дозволили випробувати ще й наші, українські, з яких, помізкувавши, Freelander’а ми залишили на стоянці. Все ж, незважаючи на його мужній характер, ці бар’єри для нього зависокі.

Самомилування

Для того, щоб упоратися з безнадійністю, навіть повноцінним позашляховикам доводиться максимально озброїтись. У нашому випадку — одягти ланцюги.

Далі атракціон небачених можливостей... Першими прокладають шлях інструктори, потім настає наша черга. Власне, рецепт успіху виявляється зовсім простим — правильно виставлені штатні налаштування трансмісії автомобіля й... уважність водія. Тут лендровери дозволяють власникові насолодитися простотою керування: поворот регулятора, кілька натискань клавіш — і автомобіль готовий до подвигів.

У моєму випадку цим автомобілем виявився місцевий Discovery 3, що дозволило вкотре переконатися, що в його особі ми маємо справу з найкращим із Лендроверів (зауважу в дужках, що, на мій погляд, саме «Диско» був би ідеальним учасником нашого автопробігу).

Рух уздовж схилу, в’їзд на гостру гірку, проїзд «слонячою стежкою» з почерговим вивішуванням коліс. У кінці траси завбачливо виставлене величезне дзеркало, що додає події певної театральності... Чудово висунути руку з фотоапаратом із чи то стоячої, чи то висячої на двох колесах машини й зупинити мить... А те, що 90% успіху належить автомобілю, на світлині не видно.

Фінляндія—Норвегія

Якщо ви непомітно перетнули кордон і побачили знак 90 — це Норвегія, а якщо 80 — Фінляндія. Це наочна відмінність двох країн. Бо у Фінляндії на шосе обмежувальні знаки парні — 80 і 100, а у Норвегії чомусь непарні — 70 і 90.

Інакше помітити кордон двох країн непросто: ані величезних флагштоків, ані людей у формі, що вискакують вам напереріз. Натомість зразкові пункти повернення ПДВ.

Бездоганні дороги. На півдні ця бездоганність тішить, а на безлюдній півночі бездоганність дорожнього полотна поєднується із зимовим малопримітним пейзажем: ялини ліворуч, ялини праворуч, ліс дедалі нижчий з наближенням до півночі — дорога настільки одноманітна, що здається, ніби проїжджаєш один і той самий кілометр у тисячний раз. Розфарбовували б вони ці кілометри у різні кольори чи що...

Краса незаселеного світу, радощі порожнечі, відокремленої від гладкої сонної дороги кілометрами мереж, що не дозволяє оленячим чередам ринути на дорогу.

Вперед і вгору, а там...

Двічі за всю подорож гурти по три-чотири тварини переходили нам дорогу. Машини зупинилися, назустріч північним красеням побіг молодий життєрадісний водій, але єднанню з природою запобіг лінивий удар по клаксону капосного старшого товариша: «Поїхали, Максе, нема коли!»

Дорога лісостепом серед другої і справжньої батьківщини мобільного зв’язку. Мимоволі згадаєш розповіді ще гордих у ті часи теленорівців — співвласників Київстару — про особливості конкурентної боротьби мобіличів Скандинавії та покриття довгих лижних трас.

Звісно, у найгарнішому — воістину неземної краси! — місці стоїть табличка: «Військовий об’єкт, не зупинятися», і ми проїхали далі разом зі спливаючими слиною фотоапаратами. Напластовані у кілька рядів гори і скелі всіх незліченних відтінків сірого, такі ж скелясті озера...

Фінляндія для відпочинку

Відпочинку було небагато. Але хоч якісь нотатки відпускникам.

Лапландія, Рованіємі. Містечко на Полярному колі було визначене фінами як батьківщина Санта Клауса. Інший світ прийняв правила гри, турбізнес закинув свої неводи, у які сотнями тисяч почали потрапляти маленькі діти зі своїми батьками. День Святого Миколая, Різдво католицьке, Різдво православне, зима, зрештою...

Утім... Можете вважати, що я впадаю в дитинство, але підземне житло Санти з милою поштою, школою ельфів, кімнатою рукоділля, де автор разом із трьома дорослими мужиками і маленькою дівчинкою клеїв і розфарбовував дерев’яного Діда Мороза, — усе це чудове місце, куди варто приїжджати з маленькими дітьми.

Віннер Імпортс Україна. Дивись, як треба

Дорослим тут або в сусідніх містечках можна захопитися гірськими спусками (на сопках є непогані траси) на звичайних лижах, перегонами на собачих запряжках або мотосанчатах.

Серед туристів багато росіян. Є курорти менші, є більші й дорожчі — з гарними готелями, чудовим сервісом і прокатом обладнання.

На жаль, однією надією стало менше: північна країна не є панацеєю від глобального потепління. Якщо дорогою до Нордкапу ще лежав сніг, то дорогою звідти температура була плюсовою, а земля безсніжною.

Нордкап

А ви знаєте, Нордкап — таки вельми на Півночі. Санта Клаус виявився півтисячею кілометрів південніше. За скелями і тунелями. Останні сотні кілометрів за Полярним колом ми проїхали в темряві й заметілі. Наприкінці далекої дороги очікуєш чогось надзвичайного, ну хоча б північного сяйва.... Норвежці пояснюють, що несезон: інтенсивне світіння починається місяцем пізніше. Шкода, але обійдемося...

Значно гіршою новиною виявляється заборона на автомобільний в’їзд до Нордкапу. Десь чи то за 12, чи то за 13 км до омріяної точки дорога перекрита шлагбаумом.

На сміливі вигуки на кшталт: «Та ми пішки дійдемо!» — норвежці посміхаються. Ввечері хлопці роблять розвідку боєм і повертаються з поганими новинами: попереду обмерзла гірська дорога, на верхньому плато сильний вітер, пройти пішки 25 км — справа нереальна.

Зранку поновлюються переговори з місцевою владою, які після обіду закінчуються відносною перемогою: нас пускають до Нордкапу в супроводі місцевих рятувальників.

Нарешті, накручуючи кола від океану нагору, вирушаємо на Нордкап. Проміжна зупинка біля злощасного шлагбаума, під’їжджають рятувальники, вишиковуємо колону на чолі з норвезьким бульдозером, що раптом з несподіваною швидкістю зривається з місця й чіпко несеться знайомим йому серпантином нагору. Ми — за ним.

Фотофініш

За 20 хвилин ми біля цілі. Звичай здійснення географічної мрії — це потрапляння всередину листівки. Ось розтиражований у тисячах зображень знак, ось краєвид зі скелі на океан, ось туристичний центр, схожий на марсіанську станцію. А ось ми й наші машини поруч з усім цим. Ми, вони спромоглися!

Годину крутимося на вершині — і назад, до океану, потім до норвезько-фінського кордону, до Гельсінкі, Пітера, Вітебська — додому!

Білорусь

Махнувши рукою на заплановану ночівлю в Росії, від Пітера до Києва їдемо без зупинки.

Селянська, небагата на корисні копалини Білорусь, у яку в’їжджаєш із почуттям переваги. (Чому? Хтозна — телевізором навіяло.) Дрібнодержавну пиху залишаєш на чудових білоруських дорогах. Не гірші за фінські. З північного сходу на південь пролітаємо сусідню країну за чотири нічні години. Що, соціаліста А. Лукашенка — у міністри транспорту України?

Південний кінець

Ось і все. Можна прощатися-обійматися й вирушати у своїх справах і нам, і машинам: Ренджу — надувати чиїсь щоки, Дефу — накачувати когось адреналіном, Фрілу — радіти молодості.

Якщо ви мрієте про одну з таких машин, поставтеся до покупки так само відповідально, як до придбання собаки: середовище має бути для них природним. Не знущайтеся з чудових тварин.

P.S. І купіть собі компас. Крім півночі є ще як мінімум три прекрасні напрямки та їхні комбінації.