Український дiловий тижневик "Контракти" / № 13 вiд 31-03-2008

Український Транскаспій

Віталій ПОРТНИКОВ

Через Транскаспійський газопровід туркменський газ може піти новими маршрутами і продаватися за новими цінами — і все це без участі Газпрому

Туркменський президент Гурбангули Бердимухаммедов відвідав турецьку столицю. Ця поїздка, яка відбулася слідом за приїздами до Ашгабата прем’єр-міністра Туреччини Тайїпа Ердогана та президента країни Абдулли Гюля, продемонструвала, що новий лідер Туркменістану аж ніяк не збирається задовольнятися готовністю Газпрому купувати туркменський газ за новою ціною. В Ашгабаті традиційно не вірять у російські обіцянки, але поки що альтернативи їм не існує, тож Туркменістан змушений відігравати роль флюгера у непростих російсько-українських енергетичних відносинах.

Сапармурата Ніязова, попередника Бердимухаммедова, така роль не дуже влаштовувала. Але він був занадто вбудований у систему пострадянських корпоративних відносин, аби щось змінювати всерйоз. До того ж вибудуваний Туркменбаші режим лякав Захід. І хоча турецький бізнес давно зміцнився в Туркменії, про серйозну співпрацю з цією країною Сполучених Штатів та інших західних країн без шкоди для іміджу говорити зарано. Але Бердимухаммедов почав перші кроки із зовнішнього облагороджування режиму, зробивши його більш договороприйнятним. Крім того, за нового президента інтенсифікувався процес пошуку нових варіантів продажу газу. Бердимухаммедов явно задумався про зміни.

Домовленості з Туреччиною справді можуть усе докорінно змінити. Йдеться про будівництво багатостраждального Транскаспійського газопроводу, через який туркменський газ, як, утім, і газ з інших країн Центральної Азії та Азербайджану, піде зовсім новими маршрутами, продаватиметься за зовсім новими цінами, і все це без участі Газпрому. На нещодавній зустрічі з керівниками туркменської нафтогазової промисловості Бердимухаммедов підкреслив важливість реалізації цього плану для його країни. Відомо, що проект Транскаспія напередодні приїзду туркменського президента до турецької столиці обговорювався керівниками цієї країни і представниками американської адміністрації. Турецькі енергетичні плани було схвалено й підтримано.

Розрахунок Анкари простий — перетворити країну на найбільший транзитний вузол поставок сировини, транспортуючи її з країн Центральної Азії та Азербайджану. Туреччина хоче будувати і газопровід, і підземні сховища, нові виробництва, тобто стати не лише транзитером, а й важливою частиною світового газохімічного комплексу. В Сполучених Штатах ці амбітні плани підтримують хоча б тому, що вони значно підривають газпромівську монополію. Москва більше не зможе диктувати країнам Центральної Азії свої умови гри, та й її можливості продажу газу будуть уже іншими. У перспективі це дозволить змінити співвідношення сил на світовому газовому ринку: хоч як дивно, Транскаспій (якщо, звісно, виявиться, що Туркменія справді має у своєму розпорядженні значні обсяги газу) сприятиме змінам у самій Росії, якій доведеться повільно, але безповоротно сповзати з нафтогазової «голки» путінських часів. Ця «ломка» піде їй тільки на користь: з нерозвиненої авторитарної олігархії, що занурюється в минуле, вона спробує стати сучасною, упевненою в майбутньому країною.

Але для кого Транскаспій справді створить проблеми, то це для України. Наша країна вступить у зовсім новий енергетичний період, коли у партнерів з продажу газу альтернативи будуть, а в неї ні. Халява скінчиться. Дешевого туркменського газу не буде ніколи. А дорогий російський буде завжди. Можна буде домовлятися з Газпромом і лаятися з російським газовим монополістом, можна буде спекулювати на термінах виведення іржавих посудин із Севастополя або обіцяти залишити їх там довіку, можна буде купувати газ із посередниками й ні, але газ дешевим не буде, хоч дві коси заплети! Примітно, що це світле майбутнє, цілковито залежне від Росії, Україні допомогли наблизити ті самі Сполучені Штати.

Хоча, з іншого боку, американці справді допомагають Україні стати нормальною країною, що може розраховувати не на пострадянське, а на європейське майбутнє. Адже газова залежність від Росії за всієї її болючості триватиме недовго. Кілька років високих цін на газ допоможуть створити зовсім іншу економіку, очистять політичну сцену від пройдисвітів і змусять населення не вірити марним обіцянкам. Ми нарешті побачимо підприємців, які вміють заробляти, а не наживатися на перепродажу чужого, політиків, що цікавляться майбутнім країни, а не власною кишенею. І навіть маємо шанс побачити населення, що прочитає бодай кілька рядків у програмі кандидата, а не віритиме тій нісенітниці, яку підносять у телевізійному шоу. Будівництвом саме такої України, можливо, навіть не підозрюючи цього, і займався в Анкарі Гурбангули Бердимухаммедов. І в цьому сенсі його візит до турецької столиці може виявитися для України важливішим за десяток бухарестських самітів.