№ 11 вiд 17-03-2008
|
|
Український дiловий тижневик
"Контракти" / № 11 вiд 17-03-2008 |
Ірина Хакамада, в минулому один із лідерів російської опозиції, вважає, що
президентство Дмитра Медведєва для України — це добре і погано
В інтерв’ю Контрактам екс-опозиціонерка Ірина Хакамада розповіла про те, що:
1) Медведєв — це надовго, як і Путін
2) істерики навколо поставок газу в Україну періодично повторюватимуться
3) на місці українських політиків говорила б про вступ до ЄС, а не до НАТО — так спокійніше
4) пішла з політики, бо росіянам не потрібні зміни
Пішовши з політики, ви тепер можете без емоцій оцінити внутрішню і зовнішню політику Росії, зокрема й щодо України. Як ви вважаєте, чому Газпром час від часу роздмухує істерію навколо поставок газу в Україну?
— Росія не довіряє Україні, вважаючи, що українські компанії постійно крадуть газ, — про це Олександр Привалов (російський журналіст. — Прим. Контрактів) постійно кричить на «Эхо Москвы». Україна, своєю чергою, не довіряє Росії, припускаючи, що Газпром у будь-який момент може настільки підвищити ціни, що вона просто захлинеться і не зможе оплатити це підвищення. Доки відносини не стабілізуються, істерія періодично повторюватиметься. І Київ, і Москва кличуть у посередники ЄС, але Європа поки що не поспішає втручатися.
— Мій час у політиці минув. Пішла писати книжки
У вашої країни немає газу, але є транзит, який РФ зараз обійти не може. На боці України грає Європа, яка нібито її захищає: злякавшись енергетичної експансії Росії, ЄС усіляко перешкоджатиме будівництву обхідних шляхів. А Європа — сильніший гравець, ніж Україна, з нею потрібно рахуватися. Тому і стільки нервів — Росія розуміє, що через Україну має справи з Європою. Як на мене, РФ даремно різко підвищила ціни, намагаючись наприкінці 2005 року вплинути на результати виборів в Україні. Сьогодні Тимошенко має слушність, хоч як радикально звучать її слова: продавати газ через посередників погано, на рівні державних поставок це створює поле для безлічі спекуляцій. Але Україні теж варто було б допускати росіян і представників ЄС до своєї труби, щоб росіяни могли перевірити: чи краде Україна газ, призначений для Європи. Інакше довіри ніколи не буде.
Як можна охарактеризувати нинішні відносини України і Росії?
— Нинішній етап можна назвати холодною співпрацею: Україна не може без Росії, а Росія без України. Це насамперед пов’язано з поставками і видобутком газу — Росія видобуває газ, Україна забезпечує його транзит. Якби вона забезпечувала поставки газу до другорядних країн, усе було б інакше. Проте позаяк через вашу країну газ надходить до ЄС, довгострокові контакти мають для РФ величезне значення. Раніше наша держава ставилася до України з погляду геополітики — колишню братську республіку можна повернути у своє лоно. Зараз уже зрозуміло, що це неможливо. Тому Росія ставиться до України відчужено холодно, менше втручається у внутрішні справи, але не прощає жодної політичної кризи, жодної помилки і коментує всі події досить жорстко. А Україна заграє з Росією, коли їй потрібно отримати відповідні преференції або забезпечити стабільну й меншу ціну на газ. Але при цьому ставиться до РФ як до держави толерантно-ворожої, тобто, це не ворог, але політичний курс Росії потенційно ворожий українському політичному курсу. Це два протиборчі сусіди, пов’язані певними економічними інтересами.
Чому Росію так турбує тема Україна—НАТО? Адже всі розуміють, що країна приєднається до альянсу не через рік і не через два?
— Для Росії це дуже принципове питання, бо вона досі живе в умовах і з
психологією оборонної політики. Кремль скрізь шукає ворогів і традиційно
розглядає НАТО як ворожий блок. Росія насилу пережила просування НАТО до
кордонів балтійських республік, але країни Балтії, навіть у межах СРСР, завжди
були 
самостійними. З Україною все інакше: багато росіян досі не можуть
пробачити втрату Криму і прийняти незалежність України. Звісно, ніхто всерйоз
не очікує, що Блок, використавши кордони України, нападе на Росію. Такі промови
можуть виголошувати заради політичної кон’юнктури різні журналісти й публічні
політики в парламенті. Але всі чудово розуміють, що ніхто з членів НАТО Росії
не загрожує і не загрожуватиме надалі, бо РФ володіє ядерною зброєю. Нікому від
Росії нічого, крім ресурсів, не треба, ніхто не збирається її завойовувати.
Демократичні держави взагалі заперечують геополітику, захоплення нових
територій їх не цікавить. Виняток — Штати, які роблять це під виглядом експорту
демократії. Хоча, зазначу, дуже вдало. Тому Росія вібрує, коли починають
говорити про вступ України до НАТО, а політики пропонують після приєднання
Києва до Альянсу переглянути всі міждержавні угоди й договори. Але, як на мене,
вступ до НАТО розламає і саму Україну — Захід і Схід відреагують по-різному. Не
так навіть населення, як політики, які почнуть, якщо вже не почали, розігрувати
цю карту. Поки перехідний період в Україні не дуже стабільний, я на місці
українських політиків з помаранчевого табору говорила б про вступ до ЄС. Це
спокійніше, престижніше і, головне, ефективніше. А з НАТО можна зробити
партнерську структуру, яка забезпечувала б тісну співпрацю.
Що змушує російських політиків, зокрема мера Москви Юрія Лужкова і депутата Костянтина Затуліна, брати участь в українських політичних конфліктах?
— Це їхня особиста ініціатива, що збігається з нашою національною політикою. Дух політики такий: думати одне, мати на увазі інше, робити третє. Більшість російських політиків живуть із постімперським комплексом — ми втратили Україну, але вона повинна бути з нами. Вони не можуть змиритися з вашою фактичною незалежністю. Вони просто не можуть дивитися в майбутнє, а майбутнє всього світу деглобалізоване — з’являються нові держави. Дуже скоро, сподіваюся, російські політики викинуть з голови всі геополітичні ігри. Адже Росія не претендує на Китай, а Китай на Росію, тому що це абсолютно незалежні одна від одної країни. Понад те, РФ погодилася розділити спірні території на кордоні двох держав. Але до пострадянських країн у російських громадян і політиків поки що ставлення а-ля Затулін.
Світова тенденція деглобалізації торкнеться й Росії — країни з безліччю автономних, етнічно однорідних територій?
— У нас не виникне свого Косова. Влада залізна, стабільна, нікого не відпустить — показано на прикладі Чечні. А жити стало цікавіше й веселіше. Скринька Пандори якщо й відкриється, то нескоро. Косово загрожує Грузії, де є Південна Осетія й Абхазія. Росія при цьому підступно посміхатиметься.
У Росії економіка тісно зав’язана на політиці. Для економіки це добре чи погано?
— У РФ політика домінує в усьому, зокрема й в економіці. Створюють державні
корпорації, ініціюють злиття великого бізнесу з державними підприємствами під
тиском держави, а не за бажанням бізнесу — йому, щоб вижити, треба йти під цей
дах. Тому наші бізнесмени абсолютно толерантні, кланяються владі, у жодному
разі не фінансують опозицію. Російська економіка розвивається — у неї величезні
темпи внутрішнього зростання, але вона набагато менш адаптована до потрясінь,
ніж, приміром, українська. Наприклад, незрозуміло, за рахунок чого
розвиватиметься російська економіка, якщо зникнуть нафта і газ. Українська
економіка мобільніша, європеїзованіша. Дедалі більшу роль відіграють не ресурси,
а люди, інтелект, малий бізнес. Коли немає ресурсів, людей виштовхують уперед.
У нас їх заштовхують назад.
В Україні олігархи керують політиками. У Росії політики керують олігархами?
— У нас великий бізнес зараз цілковито контролюється державним політичним істеблішментом. Хоча ще зовсім недавно було навпаки: російські політики фінансувалися і керувалися олігархами.
Тобто історія з Михайлом Ходорковським і Платоном Лебедєвим може повторитися?
— Може. За бажання в будь-який момент і з ким завгодно.
Нерухома вертикаль
Що зміниться в Росії після зміни президента?
— Протягом перших двох років зміниться державна риторика і буде створено всі умови для розвитку малого та середнього бізнесу — керівництво країни почало розуміти, що структура економіки дуже деформована. Тож Володимир Путін, будучи прем’єром, намагатиметься демонополізувати економіку: великі підприємства залишаться під жорстким контролем держави, а дрібним життя трохи полегшать. Перші два роки Путін розставлятиме своїх людей і разом з новим президентом Дмитром Медведєвим встановлюватиме новий баланс сил. З політичного погляду нічого не зміниться і може навіть погіршитися — нові думки й опозиція нікому не потрібні. Необхідно зробити все, щоб не почалася війна всередині влади. У геополітиці протягом найближчих чотирьох-п’яти років також нічого не зміниться: покусуватимуть пострадянські країни, які прагнуть до ЄС або вже там, і водночас посилено співпрацюватимуть з Китаєм і намагатимуться не сваритися з Америкою та ЄС. При цьому Кремль не приєднуватиметься до якогось табору чи альянсу — Росія хоче довести, що вона абсолютно самостійний гравець першого рангу.
Перші два-три роки внутрішня і зовнішня політика визначатиметься не
Медведєвим, а командою, яка не змінилася. Що буде потім, невідомо. Можливо,
Путін стане олігархом або очолить Газпром, можливо, повернеться на посаду
президента.
Зараз ніхто і ніщо не може змінити політичну ситуацію в Росії. Немає жодних ні зовнішніх, ні внутрішніх, ні економічних, ні політичних, ні соціальних, ні настроєвих, ні протестних причин — людей усе влаштовує. На Росію звалилися нафто- і газодолари. За Єльцина люди виголодалися, тоді вони жили погано, а зараз починають активно споживати. Якщо єльцинські роки — період початкового накопичення капіталу, то путінські — період початкового ажіотажного споживання. Споживчий бум охопив усю країну. Нічого нікого не хвилює.
Деякі російські політологи передбачали, що Дмитро Медведєв, пропрацювавши кілька місяців, складе повноваження і Володимир Путін де-факто знову стане главою держави.
— Ні. Вважаю, що Медведєв — це надовго. Так само, як і Путін.
Тобто ви вважаєте малоймовірним сценарій, що Медведєв витисне Путіна і його команду з влади, як свого часу Путін витиснув команду Єльцина?
— Усе може бути в авторитарній вертикалі влади, не контрольованій суспільством або громадянськими інститутами. З одного боку, авторитарна влада встановлює контроль над суспільством, з іншого — вона дуже піддається вибухам зсередини. Але боронь Боже, якщо між ними виникне іскра — у нашій системі конфлікти між двома особистостями можуть потрясти всю країну.
Чому Путін призначив своїм наступником саме Медведєва?
— По-перше, це близька людина Путіна. Він із пітерських, вони закінчили один університет, Медведєв, напевно, працював з Путіним. Крім того, на Заході Медведєв вважається прийнятною кандидатурою. Він влаштовує німецького канцлера Ангелу Меркель — недарма вона перша привітала Медведєва, приїхавши до Москви вже 8 березня і, до речі, недарма днями висловилася проти вступу до НАТО Грузії та України. Думаю, Медведєва схвалили американський президент Джордж Буш і республіканці.
Чому?
— Його публічний образ ліберальний. Медведєв, що важливо для Заходу, не працював у спецслужбах. Європа й Америка ставляться до нього формально: головне, щоб не був силовиком, щоб говорив правильні слова. Медведєв відповідає цим критеріям.
На президентських виборах лідер комуністів Геннадій Зюганов посів друге місце. Росіянам ближчі ідеї комунізму, ніж так званих демократичних сил?
— Росія — правонаступниця не лише пострадянських боргів, а й комуністичного менталітету еліти. Нам підходить або авторитаризм у білих рукавичках, або авторитаризм у червоних рукавичках.
Чому ви пішли з політики?
— Немає перспектив. Населення нічого не хоче й усім задоволене, опозиція діє незлагоджено, а у влади достатньо ресурсів задавити всіх. Народ не вийде на вулицю, тому що якусь там партію не зареєструють. Я зрозуміла, що це не мій час — мій минув. Зараз пишу книжки, читаю майстер-класи, викладаю у ВНЗ. Написала два сценарії.
Кар’єра екс-опозиціонерки
2006 р. — президент Міжрегіонального громадського фонду соціальної солідарності «Наш вибір»
2004 р. — голова Російської демократичної партії «Наш вибір»
2004 р. — вийшла із СПС
2004 р. — балотувалася на посаду президента РФ
2000 р. — співголова політичної партії «Союз правих сил»
2000 р. — заступник голови Держдуми Федеральних зборів РФ
1993 р. — депутат Державної думи Федеральних зборів РФ
1989 р. — керівник кооперативу «Системи + програми», директор Інформаційно-аналітичного центру, головний експерт і член біржової ради Російської товарно-сировинної біржі (РТСБ)
1984 р. — старший викладач, доцент, заступник завідувача кафедри у ВТНЗ при заводі ім. Лихачова
1980 р. — молодший науковий співробітник НДІ Держплана РРФСР
1978 р. — закінчила економічний факультет Університету дружби народів імені Патріса Лумумби
13 квітня 1955 р. — народилася в Москві
|