Панянка на горошині

Марія ПОЛЯКОВА

Барбара Брильска любить гроші, але не любить вкалувати

10 секунд на читання:

В інтерв’ю Контрактам польська акторка Барбара Брильска розповіла про те, що

1) найкраща любов до грошей — взаємна

2) робота — це лише робота

3) здобувши популярність Папи Римського, мріяти більше ні про що

Театр жахів

Чи входять гроші до вашого рецепта щастя?

— Не можу сказати, що маю таємницю такого рецепта. Думаю, треба бути собою, не зраджувати собі. Я так і намагалася жити, але при цьому, правду кажучи, завжди залишалася одна віч-на-віч зі своїми проблемами. Сподівалася на допомогу представників сильної статі, але мені зустрічалися чоловіки, які чекали, щоб їм давали. Я давала, вони брали. Я була згодна на це, отже, така моя доля. Зате в результаті можу заявляти без удаваної скромності: всім своїм досягненням зобов’язана тільки одній людині — собі самій. Це стосується і кар’єри, і фінансів. Не приховуватиму: люблю гроші. На щастя, наша любов взаємна. Мені не доводилося виснажливо працювати, щоб їх мати.

На що волієте витрачати?

— На своїх близьких, дітей. Подобається вибирати гарні подарунки, я на цьому розуміюся. Люблю і вмію приймати гостей. Частіше візити роблять мені, а не навпаки. І доки грошей вистачає, не переймаюся роботою.

У вас її зараз достатньо?

— Останнім часом занадто багато: у Польщі, Україні, Росії, Чехії та в інших країнах.

Знімальний майданчик — це втілення дівочої мрії?

— Знаєте, мої батьки — прості люди, робітники, які не мали до мистецтва жодного стосунку. Утім, коли я ходила до школи, за мене все вирішували старші. Я хотіла одного, а мені казали: «Ні, ти маєш робити це». У середній школі в мене добре виходило малювати, і мені сказали: «Ти підеш у художній технікум», хоча я мріяла про звичайний ліцей. Але була покірною, пішла, куди веліли, і закінчила факультет, на якому вчили створювати візерунки на тканині. Це моя перша професія. Зараз рідко користуюся олівцем, але коли діти були маленькими, звісно, перемалювала їм усіх звірят і казкових героїв.

Чесно кажучи, мені не подобалося навчатися в технікумі, я хотіла вступити до інституту, але директор сказала: «Не квапся, ти підеш до театральної школи». Вона бачила, як я у 18 років грала в «Матері» Горького у шкільному театрі, їй дуже сподобалося, і після цього все вирішилося. До речі, і досі їй дуже вдячна: я тоді була така дурна, що не могла вирішувати свою долю самостійно, а директриса допомогла визначитися з професією, у якій я не розчарувалася.

Відтоді театральні підмостки не любите?

— Колись я ще один раз вийшла на сцену на випускному іспиті в дипломному спектаклі. Забула текст, це була катастрофа! Грала Мері Н. у п’єсі «Трамвай «Бажання» Теннесі Вільямса. Звісно, мої батьки сиділи в залі, і батько сказав мені потім: «Щось ти довго не говорила текст, невже забула?». Я гордо відповіла: «Ні, що ти, це було психологічним мовчанням». А сама ледве не провалилася крізь землю, поки мій партнер нарешті не здогадався, що я забула слова, і продовжив за мене. Відтоді боюся сцени. Власне, пішла до театральної школи, тому що акторської кіношколи тоді не було, а мені хотілося здобути вищу освіту. Тоді в кіно брали і театральних акторів, і людей з вулиці. Але я не хотіла покладатися на випадок і бути дівчиною «з вулиці», тому прагнула оволодіти професією. До речі, мене запрошували в театр і відразу після школи, і пізніше, але я, як бачите, не поспішала.

Що ж вас змусило вийти недавно на московську театральну сцену?

— Можна сказати, мій дебют у спектаклі «Квартет» — приклад того, що ніколи не пізно почати. Хоча попервах дуже хвилювалася. Чому погодилася, сама не знаю. Це була не перша пропозиція, зокрема й з Москви. Тепер навіть прикро, що раніше відхиляла пропозиції режисерів, які кликали мене у театральні постановки. Скільки роботи було б! Напевно, я тоді ще не дозріла до такого рішення, хоча друзі мене вмовляли спробувати. Мені сто разів телефонували різні режисери, але я відповідала, що мене це не стосується, що сцена — взагалі інша професія. У театрі зовсім не ті умови, до яких я звикла на зйомках фільму. Але позаяк підписала контракт і «продала душу» режисерові, то впряглася й працювала як віл. Дуже втомлювалася, тому що було дуже спекотно на сцені й темно за лаштунками.

Тобто, як і раніше, віддаєте перевагу глядацькій залі?

— Недолюблюю театр. Мені ліньки, зрештою, я боюся! Боялася передусім тяжкої праці, і мала рацію: можу сказати, що важче, ніж у цьому спектаклі, в житті не працювала. Я тільки хвилин двадцять сиділа за лаштунками спочатку, а потім уже півтори години не сходила зі сцени, а якщо і залишала її, то тільки для того, щоб перевдягтися. Для мене все це виявилося дуже важко фізично. Але все одно я всіх «зробила» — найстарша дебютантка. (Сміється.) Багато хто впевнений, що я виступаю на сцені, часто запитують, у якому театрі граю. Люди думають, що я колись сяяла на підмостках.

Барбара-мандрівниця

Вашого знання російської мови вистачає, щоб грати в Росії?

— Російську вже призабула. Але тримісячна репетиційна практика дуже допомогла. До того ж я займалася з вчителькою російської мови. Це ж треба, колись сама грала в «Іронії долі» вчительку російської, а тепер читала всю свою роль з учителькою! Через три місяці вона сказала, що більше її допомога мені не потрібна. Утім, все одно я іноді помилялася з вимовою. Але мені й глядачам це, думаю, не заважало.

Чи можна порівняти вашу популярність у Польщі з популярністю у колишньому СРСР?

— Мені гріх скаржитися. Два роки поспіль одержувала в Польщі премію як найпопулярніша акторка, потім була премія за внесок у розвиток і поширення польської культури за кордоном та багато інших нагород. А у вас я отримала Державну премію за «Іронію долі». І, звісно, було приємно, коли мене прийшли вітати мої сусіди, які почули, що, згідно з результатами соціологічного опитування, покійний Папа Римський і я — найпопулярніші поляки в Росії. Для мене це найбільша честь.

Які ролі вам дістаються сьогодні?

— Нещодавно грала в польському серіалі матір головного героя: за сценарієм вона виїхала до Америки і не знає, коли повернеться. Все ж таки найбільше творче задоволення я отримала від ролі Ками у «Фараоні», тому що вона там існує в коханні.

А нинішньою роботою задоволені?

— Робота — це лише робота. У мене було багато хорошого в професії, хоча не менше мене цікавило, що її супроводжувало: нові знайомства і, звісно, хороші гроші. Зараз акторам у Польщі платять набагато більше, ніж раніше. Я, на жаль, занадто рано народилася. Ще люблю подорожувати. Моє улюблене місце відпочинку — Іспанія, там така благодатна природа і стабільний клімат, який мені підходить. Те саме можу сказати про Італію, подобається Франція. Ніколи не мріяла про Америку і не була там. Майже всі мої подорожі пов’язані з професією, представляла Польщу на кінофестивалях. Об’їздила чимало країн і бачила багато гарних місць. Коли говорять, що Польща гарна і Варшава також, мені хочеться сміятися.

Чоловік її життя

У вашого партнера по сцені Кахі Кавсадзе, у якого на рахунку свій легендарний фільм «Біле сонце пустелі», теж акцент, ви його помітили. Він вам не заважав?

— Грузинський акцент чую завжди! У Грузії бувала і знаю, як розмовляють грузини по-російськи. У мене колись навіть був роман на Кавказі. Утім, і там з чоловіками складалося так, як зазвичай буває. Чоловіки — це інший сорт людей, зовсім інші «тварини», зовсім інший світ. Нас, жінок, погано виховують щодо цього, ми мало про них знаємо. Дівчат треба так розумно вчити, щоб у них було більше уявлень про стосунки статей та особливості чоловічої психології, аби вони потім могли правильно обрати чоловіка, батька своїх дітей, доброго, надійного партнера для життя. А ми користуємося для вибору лише поглядом, керуємося почуттям, яке швидко холоне і минає. Хоча насправді вибір супутника — серйозне питання, студія на 10 років навчання. Наприклад, я нічого в цьому не розуміла. Поводилася, як у магазині: подивилася, подобається і все — «брала». Керувалася переважно емоціями і зовнішнім враженням. Зате це було кохання. А для кохання я могла всім пожертвувати і всю себе йому присвятити.

Багато жінок вважають кохання до чоловіка головною справою свого життя.

— Ні, так тільки здається. Була здивована, коли в школі одна мудра вчителька сказала: «Дорогі мої дівчатка, любов до чоловіка — це нуль порівняно з любов’ю до дітей». Я тоді подумала: «Ідіотка!». Ми ще що є сили мріяли про принца на білому коні, романтичні стосунки, яка тут любов до дітей? Була цілком упевнена, що кохання до чоловіка — найсильніше почуття на світі. Виявилося, неправда. Народження дитини змінює в тобі все. Звісно, не можна втрачати почуття до чоловіка, але материнська любов переважує на емоційних вагах, і це нормально.

Син — тепер ваш єдиний чоловік?

— Я не будую жодних особистих планів і думаю тільки про сина. А що стосується мене, то аби тільки була здоровою і сильною, щоб допомагати Людвігу. Він закінчив Вищу школу туризму. Коли був ще маленьким, мені ворожка сказала (а хто раніше до них не ходив?), що мій син багато подорожуватиме. Зараз пророцтво збувається. У цьому ми з ним схожі. Але головне те, що в мене з сином дружні стосунки. Я знайома з його першою і другою подружками. Він не соромився мені їх представити, тому що знає: у цьому сенсі мене не потрібно боятися, скажу правду і не зроблю нічого такого, за що йому довелося б червоніти. Просто я знаю: навіть якщо син робить помилки, він повинен усе це пережити.

Барбаро, у вашій зовнішності є щось арійське.

— Про коріння мені розповідали мало. Знаю тільки, що бабусю, матір мого батька, звали Марією фон Штройберг — це німецьке дворянське прізвище. У Штройбергів у Польщі був маєток, дуже багатий будинок. Але бабуся закохалася замолоду і втекла з дому. Ніколи не хотіла розповідати про те, що трапилося далі, чому вона порвала стосунки з рідними. Це була її велика таємниця. Вона мала братів, але, уявіть, нам нічого не було відомо про своїх родичів, знали тільки, в якій частині Польщі вони жили. Перед смертю бабусі ми з сестрою доглядали за нею. Вона жила сама, уже не вставала з ліжка. І якось сказала мені тихо: «Стривай, доню, я тобі щось покажу». І дістала паспорт, де було написано: «Марія Брильска-фон Штройберг». Я не знала її справжнього ім’я, мій батько ніколи не говорив мені про це. Але я тоді нічого не розуміла і не розпитала її.

У вас багато друзів?

— Є одна щира подруга. Раніше було більше людей, яких я називала друзями, але коли довідалася, що дехто з тих, хто ходить до мене в дім, бреше, розігнала всіх. Я відверта людина і не терплю брехні. І коли стикаюся з таким, то розумію, що ця людина для мене не партнер, тим більше не друг. Я тісно спілкуюся з родиною — мені вистачає.

Заливна риба

Кажуть, вас неможливо застати у Варшаві?

— Півроку — з весни до осені — живу на дачі в Гульчево, що за 70 км від Варшави. Там у мене маленький дерев’яний будинок, у якому є електрика, вода і все що хочете. Поруч тільки одна дача, але сусіди рідко бувають, і я блаженствую на природі на самоті, насолоджуюся спокоєм, тишею, щебетом птахів, шелестом дерев. Син уже дорослий, він сам собі хазяїн і може залишитися у Варшаві або поїхати кудись відпочивати. А я майже весь тиждень сиджу на дачі, в уїк-енд приймаю гостей, потім знову залишаюся одна. Усі дивуються: як ти можеш бути сама? А мені це подобається. Працюю на землі — допомагають місцеві селяни, яким я плачу, щоб вони скопали город. Обожнюю доглядати за квітами. Книжки читаю рідко і мало, зараз чомусь не хочеться. Принаймні телевізор дивлюся частіше. Ще подобається водити машини, з якими в мене панібратські відносини: було багато різних автомобілів. Люблю прибирати, маніяк порядку, і куховарити. Вважаю, якщо жінка не вміє смачно готувати, це вже не жінка.

Тобто до вас знаменита фраза: «Ну и гадость эта ваша заливная рыба» — не має стосунку?

— У жодному разі! До речі, моя остання улюблена фірмова страва — рибна, називається тріска по-нельсонівськи. Адмірал Нельсон прославився не тільки як військовий, а й як гурман. Це фантастично смачна запіканка з рибою, картоплею і грибами. Мій «Нельсон» завжди має успіх у гостей.

І подаєте його на свята?

— На Різдво і Великдень я завжди з родиною, їду до сестри у Лодзь або до мами у Скотники. І це найкращий час мого життя. На Великдень ідемо з сином до костьолу, потім сідаємо за стіл. У цей день на ньому має бути дванадцять виключно рибних страв. І обов’язково запечений короп — головна святкова страва у Польщі.

Вимальовується образ затятої домогосподарки. Тим часом виглядаєте ви вишукано.

— Чесно кажучи, я дуже мало стежу за собою. Лише двічі чи тричі в житті була в косметички. Навіщо мені потрібна вся ця хімія? Можу сама собі купити всі креми. Раніше не курила, не пила. Але задиміла, коли вийшла заміж вдруге — чоловік привчив. Не звертаю особливої уваги на моду, ненавиджу перевдягатися й ходити по магазинах. Мене це просто мучить. Якщо йду і бачу повні магазини речей, а того, що шукаю, немає, мені це діє на нерви. Навіщо витрачати безліч часу на шопінг? Я ж не манекен і не лялька, щоб нескінченно перевдягатися. Вдягаюся, як мені зручно, навіть зачіску роблю таку, щоб волосся не заважало. Настав час відпочивати, дорога Барбаро.

Боротися більше ні за що?

— Усе здійснилося. Навіть те, чого не хотіла.

---

Досьє

Барбара Брильска народилася в містечку Скотники (Польща) 5 червня 1941 р.

Освіта: Художній ліцей, акторський факультет Лодзинської театральної школи, Вища школа театру, кіно і ТБ у Варшаві

Досягнення: Знялася більш ніж у 60 фільмах, найвідоміші з них: «Фараон» (1966), серіал «Ставка більша за життя» (1966-1968), «Звільнення» (1968), «Анатомія кохання» (1972), «Іронія долі, або з легкою парою!» (1975), «Даун Хаус» (2001), «Іронія Долі. Продовження» (2007). Лауреат Державної премії СРСР (1977)

за участь у фільмі «Іронія долі...»

Ким би могла стати: філологом

Життєве кредо: «Дозволь собі розкіш бути собою»

Хобі: землеробство, подорожі

Головна подія в житті: народження дитини

Найбільше розчарування: чоловіки

Остання велика грошова витрата: відпочинок на Середземномор’ї

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар