Спецпроект «Невидома Україна». Президент Карпат

Наталія ГУЗЕНКО, фото Світлани СКРЯБІНОЇ

Петро Димінський пішов з великого бізнесу заради великого футболу

Про західноукраїнського бізнесмена Петра Димінського нині згадують рідко. Минули часи, коли почесного президента ФК «Карпати», екс-співвласника НПК «Галичина», народного депутата від «Нашої України» називали найвпливовішою людиною Львівської області. Димінський продав свої активи, пішов з політики — і розгубив своє колишнє значення на Західній Україні. Утім, Петро Димінський залишається одним із найбагатших людей регіону: інвестиційні аналітики оцінюють статки бізнесмена у $400 млн. Сам Димінський стверджує, що його капітали набагато менші.

Головний бізнес-проект Петра Димінського сьогодні — футбольний клуб «Карпати», при цьому, за словами львівських чиновників, він намагається знову стати впливовою людиною в регіоні. Але до Верховної Ради, де пропрацював чотири роки, Димінський наразі повертатися не збирається: «Рада — це закрите акціонерне товариство з необмеженими можливостями й обмеженою відповідальністю, де немає понять про мораль і порядність, і жодна акція не належить народу».

Однак про колишніх колег по парламенту, які представляють різні політичні сили, Димінський згадує добре. Юлію Тимошенко називає «одним з небагатьох чоловіків парламенту», розповідає, що товаришував із сім’єю Віктора Януковича і комуністами. «У мене завжди була власна думка з усіх питань. Я був незалежним політиком, відтак мені вдавалося підтримувати гарні стосунки з депутатами з різних фракцій», — пишається Димінський. Розповідаючи про дружбу з політиками, бізнесмен умовчує, що в різні часи побував у кількох фракціях ВР і не зміг потрапити до списку жодної з партій-лідерів на парламентських виборах-2006. Пасивність на останніх виборах до Верховної Ради Димінський пояснює «незгодою з лініями і складом партій», тому навіть не намагався потрапити до їхніх списків. Під вибори-2006 Димінський разом з ІСД створив партію «ЕКО+25%», яка не подолала прохідний бар’єр.

У спілкуванні Петро Петрович простий, прямолінійний і різко говорить про своїх опонентів. Але при цьому уникає прямих відповідей на запитання про власність: «Зараз я не володію акціями будь-яких підприємств».

Допоміг Донбасу

Кар’єра Петра Димінського — готовий сценарій для радянського фільму. Народився в Кривому Розі у багатодітній родині, після школи вступив до Гірничого інституту, паралельно з навчанням працював на шахті. Після закінчення інституту Петра Димінського направили працювати до Червонограда (Львівська область). Учорашній студент був готовий до іншого устрою життя: «Ще в інституті я їздив купувати джинси до Львова, де була найкраща барахолка в країні. Я знав, що це за регіон, які люди там живуть і як у Львові вести справи». На Заході на Димінського чекала стрімка кар’єра: менше ніж за десять років він із простого гірничого майстра став директором шахти.

Наприкінці 80-х Димінський заснував компанію СП «Галметал». Бізнесмен-початківець зайнявся бартерними поставками вугілля й доволі швидко став одним з найбільших імпортерів в Україні. Димінський-трейдер мав свої козирі: знайомих з Кривого Рогу, близькість Червонограда до Польщі, зв’язки з вугільними босами по всій Україні. Компанія «Галметал» закуповувала коксівне вугілля в Польщі, поставляла його на Криворіжсталь, в якості плати отримувала метал, який потім відправляла до Китаю. «Тоді не треба було бути надто розумним, щоб заробляти на таких операціях. За подібною схемою багато хто працював.

У той період я познайомився з Юлією Тимошенко, компанії якої поставляли газ на Криворіжсталь, працював з Валерієм Хорошковським, Олександром Абрамовим і багатьма іншими трейдерами», — згадує Димінський. У той же час львівський бізнесмен встановив зв’язки з представниками донецьких бізнес-груп, зокрема з ІСД. «Із Сергієм Тарутою та іншими донецькими бізнесменами я познайомився під час шахтарських страйків першої половини 90-х. Тоді керівництву донбаських підприємств терміново знадобилися гроші. У той час Донецьку обладміністрацію очолював Володимир Щербань, одним з його заступників був Андрій Клюєв. Щоб припинити страйк і виплатити людям зарплати, було потрібно $6 млн. Завдяки своїм зв’язкам у Західній Україні я допоміг їм отримати ці гроші протягом трьох днів», — вихваляється бізнесмен.

Батько Львова

Київський кабінет Петра Димінського знаходиться в офісі компанії «Європа-ІІ». Димінський стверджує, що компанія йому не належить: на запитання Контрактів про його зв’язок з Європа-II, бізнесмен запропонував звернутися по інформацію до податкових органів.

За даними з відкритих джерел, компанію «Європа-ІІ» створено як координуючу структуру групи «Димінський-Єремєєв-Лагур» (припускають, входили мережа АЗС під маркою WOG, трейдери, що працювали з НПК «Галичина» — Сервер, Фрагола, Імекс та ін.). Основні партнери Петра Димінського по бізнесу наприкінці 90-х — Ігор Єремєєв (нині власник групи компаній «Континіум») і Сергій Лагур (власник 33,7% акцій Надра Банку). 2000 року Європа-II придбала акції НПК «Галичина».

За словами Ігоря Єремєєва, наприкінці 90-х він намагався купити акції НПК самостійно, однак власник комбінату зволів продати папери Димінському. Єремєєв стверджує, що Димінський запропонував йому керувати НПК спільно. На відміну від свого майбутнього партнера, Єремєєв мав досвід торгівлі нафтопродуктами. Лагур, вочевидь, був потрібний Димінському та Єремєєву як фінансовий фахівець. «Свого часу я допоміг цим молодим бізнесменам. Зараз я можу віддалитися від бізнесу. Мені приємно, що в мене є такі бізнес-партнери, як Єремєєв, Лагур, Степан Івахів (співвласник Континіуму. — Прим. Контрактів)», — пояснює свій відхід від великого бізнесу Димінський.

На початку 2000-х Димінський став президентом ФК «Карпати». За його словами, очолити клуб його запросив колишній губернатор Львівської області Михайло Гладій. Спортивні ЗМІ стверджують, що власниками клубу є Димінський, Єремєєв і Лагур. Однак Димінський запевняє, що ФК йому ніколи не належав.

За словами губернатора Львівської області Петра Олійника, в 2000-2002 рр. Димінський був надзвичайно впливовою людиною в Західній Україні. За словами одного зі львівських чиновників, у Димінського були бізнес-інтереси й у Львові, і в Києві: він володів київською фармацевтичною фірмою «Укрмедторг», 6,4% акцій столичного Індекс-банку, фірмою ТОВ «Укрсім» і ТОВ «Укрпромметторг» тощо. Сам Димінський заперечує свій зв’язок із цими компаніями, крім Індекс-банку.

Проти всіх

2002 року Петро Димінський подався в політику — був обраний народним депутатом Верховної Ради IV скликання. Парламентарієм став і його бізнес-партнер Ігор Єремєєв.

Димінський-політик увійшов до опозиційної на той час фракції «Наша Україна». У НУ Димінський жодним чином себе не виявив — він рідко з’являвся на засідання і ніколи не виступав з трибуни. Свою депутатську пасивність він пояснює тим, що в парламенті «складно розв’язувати нагальні питання для країни, натомість легко вирішити особисті бізнес-проблеми» — останнє Димінського нібито не цікавить. Однак деякі політологи вважають, що одна з причин приходу Димінського у владу — прагнення захистити свій бізнес.

2001 року НПК «Галичина» зазнав серйозних податкових перевірок. Голова Комітету ВР з питань боротьби з корупцією й оргзлочинністю Юрій Кармазін звинуватив керівництво й акціонерів НПК в ухилянні від сплати податків у великих розмірах. За інформацією нардепа, за перше півріччя 2001 року підприємство заборгувало понад 300 млн грн акцизу, більш як 14 млн грн податку на прибуток і незаконно відшкодувало близько 50 млн грн ПДВ. 2003 року податкова адміністрація Львівської області порушила кримінальну справу проти посадовців НПК за підозрою в ухилянні від сплати податків на 421,650 млн грн.

Перевірки розтяглися до 2004 року. Податківці висунули компанії багатомільйонні претензії, міліція оголосила в розшук генерального директора й бухгалтера заводу, діяльність НПЗ блокували правоохоронці. Ділові ЗМІ пов’язували перевірки на «Галичині» з планами керівництва НАК «Нафтогаз України» створити вертикально інтегровану нафтову компанію. Зокрема контрольний пакет «Галичини» мав відійти Нафтогазу. Втім, Ігор Єремєєв каже, що Нафтогаз тут ні до чого, мовляв, влада переслідувала Димінського й Ко через членство бізнесмена в опозиційній «Нашій Україні». Згодом податкові перевірки припинили, а Димінський переметнувся до табору провладної фракції «Регіони України». «Пішов з Нашої України, оскільки не люблю, коли мені нав’язують чужу точку зору, незалежно від кого вона виходить. Народний депутат не може сліпо дотримуватися волі фракції», — пояснює Димінський свій вибір. Але й у Регіонах бізнесмен-політик довго не затримався — після відмови голосувати за політреформу його виключили з фракції.

Цікаво, що будучи депутатом-регіоналом, він спонсорував передвиборну кампанію кандидата в президенти України Віктора Ющенка. Перед виборами-2006 політологи були впевнені, що Димінський піде в парламент під крилом БЮТ. Не заперечував цього й сам Петро Петрович. Однак незадовго до виборів політик відмовився від 71 номера в списку БЮТ до Верховної Ради, оскільки Юлія Володимирівна, на його думку, не є самостійною політичною фігурою. Реальна причина демаршу, на думку експертів — небажання БЮТ прийняти у свої лави кількох соратників Димінського. Офіційна версія БЮТівців інша. «Ніхто не обіцяв Димінському місце в списку БЮТ. Можливо, хтось із депутатів і міг запропонувати львівському бізнесмену вступити до лав партії, але пропозиції від цілого блоку точно не було. Тож це все його фантазії. Людина з мінусовим рейтингом на Львівщині не потрапила до списку політичної сили, що спирається на Західну Україну, — це нормально», — категоричний народний депутат від БЮТ Андрій Шкіль.

Привселюдно розірвавши відносини з БЮТ, Димінський вирішив іти на вибори з новою партією «ЕКО+25%», яку співфінансували його давні приятелі з ІСД Сергій Тарута та Віталій Гайдук. Витративши 24,8 млн грн на передвиборну кампанію, партія не змогла подолати прохідний бар’єр. Димінський опинився за бортом великої політики і поза великим бізнесом. Інвестаналітики вважають, що Димінський не лукавить, стверджуючи, що зараз не володіє пакетами акцій. На їхню думку, існує певна домовленість між ним і його молодими партнерами — Єремєєвим, Івахівим і Лагуром — щодо розподілу прибутку в спільних проектах. Димінський відійшов від прямого управління.

Боротьба за владу

На думку львівських журналістів, після виборів-2006 Димінський деякий час ще мав вплив на облраду через своїх людей — голову Львівської облради Михайла Сендака, першого заступника львівського губернатора Леоніда Мельника, який курирував обласні шахти, депутата облради Віру Байсе тощо. Але незабаром губернатором області призначили Петра Олійника, з яким бізнесмен почав негласну війну. За словами Олійника, причина конфлікту — бажання Димінського «мати кишенькового губернатора». «Я не міг погодитися на таку роль, так само як і змиритися з бажанням Петра Петровича приватизувати всі найважливіші об’єкти в області», — каже губернатор. На звинувачення опонента Димінський відповідає: «Олійник не заслуговує на те, щоб я з ним конфліктував. Він виконує роль офіціанта при владі — і байдуже якій».

У боротьбі з Олійником Димінський програв: головою облради обрали протеже губернатора Олійника Мирослава Сеника. «Відтоді Димінський сильно поступився позиціями в області», — зазначає один з депутатів Львівської облради.

Нині Димінський приділяє багато часу ФК «Карпати». Президент клубу має намір створити «народну команду» без легіонерів. Блокуючий пакет акцій клубу, на думку Димінського, має належати вболівальникам. Реалізувати проект, за його словами, заважає місцева влада, якій не потрібен «Димінський з його позицією». Спортивні журналісти стверджують, що саме Димінському належить ідея створення в Україні футбольної прем’єр-ліги на базі існуючої вищої ліги, якою зараз керує Професійна футбольна ліга.

Прем’єр-ліга цілком може вивести українські футбольні клуби, більшість яких належать великим бізнесменам, на якісніший рівень, зокрема комерційний. На даний момент жоден клуб в Україні не приносить своєму власникові прибуток, на відміну від більшості клубів англійської прем’єр-ліги, створеної 1992 року. У прем’єр-лізі доленосні рішення прийматимуть самі власники клубів, а не окремий орган. Наприклад, англійська прем’єр-ліга — це своєрідне акціонерне товариство, у якому кожен клуб має один голос, а рішення приймаються простою більшістю. Ніхто не має права втручатися в розподіл фінансових потоків прем’єр-ліги, крім її членів.

15 листопада власники клубів української вищої ліги на закритому засіданні в столичному готелі «Київ» одностайно проголосували за створення прем’єр-ліги. До наглядової ради увійшли Петро Димінський (Карпати), Віталій Данилов (ФК «Харків») і Вадим Рабинович (Арсенал), протягом трьох місяців вони мають розробити регламент і процедуру запуску прем’єр-ліги. «За створення прем’єр-ліги всі президенти клубів проголосували одностайно, — прокоментував одному зі спортивних ЗМІ результати зустрічі власників клубів Петро Димінський. — Це рішення дуже важливе для розвитку всього українського футболу, бо власники клубів вкладають свої гроші, і гроші доволі великі. Саме тому ми, власники, хочемо бути активними учасниками футболу, а не спостерігачами без права голосу. Власники клубів вважають прем’єр-лігу насамперед бізнес-проектом. У нинішньому стані наш футбол існувати далі не може. Люди, які вкладають у цю справу, не отримують навіть морального задоволення. Професійна футбольна ліга себе вичерпала».

Наявність інших бізнес-інтересів на сьогодні Димінський заперечує. Хоча, за даними відкритих джерел, Петро Димінський має намір створити медіахолдинг, до якого увійдуть радіо, ТБ-канали, друковані ЗМІ. Однак бізнесмен називає ці чутки необгрунтованими: «У мене немає бажання займатися будівництвом медіахолдингу. Можливо, колись я цим займуся, а поки мені вистачає невеликого тижневика «Карпати» і телепередачі «Про Карпати».

---

Від редактора

У червні цього року в межах спецпроекту «Невідома Україна» Контракти почали знайомити читачів з другою лігою українських капіталістів.

Почесний президент ФК «Карпати» Петро Димінський відомий завдяки активній політичній і бізнес-діяльності наприкінці 90-х — на початку 2000-х. Він один з небагатьох українських бізнесменів, що пішли з великого бізнесу і політики без скандалів. При цьому Петро Петрович — особистість вельми суперечлива. Вважають, що Димінський був одним із власників НПК «Галичина», однак зараз він відхрещується від зв’язків з підприємством: мовляв, керував заводом, але ніколи ним не володів. Рік тому в інтерв’ю Контрактам бізнесмен розповів, як продав акції Галичини на зорі своєї політичної кар’єри.

Зараз Димінський цілковито поглинений футболом. Почесний президент ФК «Карпати» разом із власниками клубів вищої ліги створюють українську футбольну прем’єр-лігу. За його словами, це насамперед бізнес-проект, а не професійне об’єднання.

Чи вдасться Димінському, статки якого оцінюють у $400 млн, заробити на футболі, читайте в цьому номері.

Олена ШКАРПОВА, редактор відділу «Гроші»

---

Як працювати з Димінським

За словами екс-партнера по бізнесу Ігоря Єремєєва, з Димінським легко і цікаво працювати: «Петру Петровичу було цікаво співпрацювати з нами (групою «Континіум», яку очолює Єремєєв. — Прим. Контрактів), оскільки ми розбиралися в нафтопереробці краще за нього. А нам було легко з ним — бачення майбутнього бізнесу збігалося. Ми завжди могли домовитися».

«З Петром Димінським співпрацювати нелегко. Він складна людина. Плюралізм, консенсус — поняття йому незнайомі», — характеризує Димінського губернатор Львівської області Петро Олійник.

За словами Олійника, зараз Димінський — менш авторитетна бізнес-фігура в Західному регіоні, ніж раніше, коли він був співвласником НПК «Галичина», народним депутатом. Але й зараз, за його словами, Димінський має зв’язки у Львівській раді та місцевих правоохоронних органах, а тому доволі впливовий у регіоні.

---

Кар’єра нафтовика

1954 р. — народився У Кривому Розі

1977 р. — закінчив Криворізький гірничий інститут за фахом гірничий інженер

1987 р. — призначений директором шахти 3-тя «Великомостівська» ВО «Укрзахідвугілля»

1992 р. — технічний директор українсько-польського СП «Галметал»

2000 р. — керує НПК «Галичина», співвласник кількох підприємств

2002-2006 рр. — народний депутат України

2006 р. — разом з партією «ЕКО+25%» програв передвиборчі перегони

2007 р. — заявляє, що розпродав підприємства, які раніше йому належали

---

У попередніх випусках спецпроекту «Невідома Україна»:

Про Василя Горбаля читайте в Контрактах № 27, Наталію Королевську — № 29, Олександра Кардакова — № 31, Миколу Толмачова — № 35, Вадима Гриба — № 36, Ігоря Єремєєва — № 37 , Льва Парцхаладзе — № 39, Анатолія Гіршфельда — № 41, Юрія Косюка — №43, Володимир Колодюк — №46

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар