|
|
|||||
| 22 Листопад 2008, Субота |
|
Українською На русском | ||||
![]() |
Ділові новини | Прес релізи | Бізнес-події | Форум | Власний рахунок | Авто | Нерухомість | Робота |
| Український дiловий тижневик "Контракти" / № 42 вiд 15-10-2007 | РЕКЛАМА | ПЕРЕДПЛАТА 2009 | ||
|
Залізний філантропСталеливарний магнат Ендрю Карнегі розтратив $127 млрд на благодійні проекти
Шлях у США Ендрю Карнегі народився у 1835 році в Данфермліні (Шотландія). Його батько Вільям Карнегі був відомим у містечку ткачем і непогано заробляв, але незабаром залишився не при справах — у 1840-х з’явилися ткацькі верстати, ручне ткацтво перестало користуватися попитом. Родина ледве зводила кінці з кінцями. Сестра матері Ендрю, яка свого часу виїхала до Сполучених Штатів, кликала Карнегі до себе у Пітсбург. 1848 року, розпродавши все майно і позичивши гроші, родина вирушила у двомісячну подорож. У Пітсбургу мати Ендрю зайнялася пошиттям взуття, а батько влаштувався на текстильну фабрику. Знайшлася робота і для 13-річного Ендрю: він працював у шпульній майстерні на фабриці, куди пішов батько, й паралельно прислужував і навчався у вечірній школі. Пропрацювавши в майстерні півроку, юний Карнегі перекваліфікувався на мийника парових котлів. Через місяць Ендрю вже був клерком в офісі фабрики — хлопчик мав воістину каліграфічний почерк. Увечері він ішов допомагати знайомому бухгалтерові, у нього ж навчався математики. У 1849 році Ендрю влаштувався посильним у міську телеграфну агенцію. Він швидко опанував телеграф (азбуку Морзе), спочатку ставши підмінним, а потім постійним телеграфістом. Незабаром юного оператора запросив на роботу один з постійних клієнтів телеграфної агенції — завідувач Пітсбурзького відділення залізничної компанії Pennsylvania Railroad Томас Скотт. Менеджер запропонував Ендрю Карнегі місце особистого помічника і телеграфіста у своєму відділенні. Хлопець з легкістю виконував найскладніші завдання. На залізниці у Пенсильванії сталася аварія: вагони зійшли з рейок, паралізувавши рух. Молодий Карнегі віддав розпорядження спалити їх. Незабаром це стало стандартною процедурою на американських залізницях — у випадку аварій простіше і швидше прибрати з рейок згорілу купу металу, ніж цілі вагони. У 1859 році, коли Томаса Скотта підвищили на посаді, його місце посів Ендрю. Тоді ж за порадою Скотта Карнегі вперше інвестував у цінні папери: купив на позичені в банку $217,5 акції Woodruff Sleeping Car Company (компанії належав патент на спальні вагони, винайдені американським інженером і підприємцем Джорджем Пуллманом). Через два роки акції принесли Карнегі $5 тис. — втричі більше, ніж він щороку заробляв на залізниці. Громадянська війна у США — початок нового етапу в житті Карнегі. Йому доручили керувати військовими залізничними перевезеннями у північних штатах. Ендрю налагодив телеграф і організував залізничну службу для мешканців півночі. У 1862 році, після того як згорів один з головних мостів Пенсильванської залізниці, Карнегі вирішив створити першу приватну компанію, яка займалася будівництвом залізничних мостів. За сприяння кількох топ-менеджерів з Pennsylvania Railroad він заснував компанію Keystone Bridge Works. Тоді ж підприємець Карнегі взяв кредит у банку і купив акції кількох нафтових родовищ у Пенсильванії. Вклавши $40 тис., через рік він отримав дивіденди в розмірі $1 млн. Крім того, Ендрю купив 12,5% акцій Woodruff Sleeping Car Company і, скориставшись патентом компанії, впровадив спальні вагони на Пенсильванській залізниці.
У 33 роки Ендрю Карнегі був помітною фігурою в американському бізнесі. Підприємець переїхав до Нью-Йорка, збирався вступити до Оксфорду й організувати видавничу справу. В 35 років Карнегі планував зав’язати з бізнесом, «щоб щодня після обіду займатися читанням і самоосвітою». Світ залізниць, нафтових свердловин і фондових спекуляцій цікавив Карнегі дедалі менше. Однак відійти від справ Ендрю Карнегі зміг лише у 66 років. Під час поїздки до Британії молодий американський підприємець познайомився з кількома європейськими сталеливарними магнатами. Карнегі захопився металургійним бізнесом. Він розумів, що за сталлю велике майбутнє — матеріал був набагато міцнішим і легшим, ніж залізо. До 1868 року будівельний, нафтовий і фінансовий напрями приносили Карнегі $50 тис. доходу на рік. Однак він вирішив продати акції компаній, сконцентрувавши всі зусилля на виробництві сталі й позбувшись паперів незадовго до американської фондової кризи 1873 року. Власники акцій залізничних і нафтових компаній прогоріли, Карнегі ж зберіг свій стан — сталеливарний бізнес у ті часи тільки набирав обертів і вважався високоризиковим для фондових інвестицій. У 1875-му Ендрю Карнегі відкрив перший у США сталеливарний завод Edgar J. Thomson Works. Зв’язки з керівниками Пенсильванської залізниці, де він працював, виявилися дуже доречними для майбутнього сталеливарного магната: залізнична компанія розмістила на заводі доволі велике замовлення. Незабаром підприємець купує контрольний пакет акцій компанії Frick Coke — найбільшого виробника коксу (сировина, необхідна для виплавки сталі). Карнегі намагався не заощаджувати на виробництві, вважаючи, що чим більші обсяги випуску, тим дешевша продукція. Він був упевнений, що побудував новий бізнес правильно: не вдаючись у деталі операційних процесів, однак контролюючи зв’язки своєї компанії із замовниками та постачальниками, активно розвивав та модернізував виробництво і розпалював суперництво між своїми менеджерами. Ділове чуття Ендрю Карнегі не підвело: сталевий бізнес процвітав. До 1881-го, коли йому виповнилося 46 років, щорічний дохід бізнесмена обчислювався $1 млн. На відміну від великих підприємців того часу, які вели розкішний спосіб життя, Карнегі був дуже ощадливим і більшу частину прибутку реінвестував у бізнес. Він постійно знижував собівартість продукції, зокрема за рахунок зменшення витрат на оплату праці. Режим на його заводах був казармений. У працівників були тижневі норми, за невиконання яких звільняли. Підлеглі Карнегі працювали по 12 годин на день з одним вихідним на тиждень. Але при цьому підприємець намагався закріпити за собою репутацію прогресивного промисловця нової ери, символу демократизації робочих відносин: виступав на захист робітників і пропонував владі зміцнювати інститут профспілок. «Робота, — писав він пізніше в одній зі своїх книг, — це єдина власність робітника. І він має право за неї боротися. Заповідь праці — не побажай роботи ближнього свого». У 1888 році Карнегі купив компанію Homestead Steel Works, якій належали великий сталеливарний завод у США, 685-кілометрова залізниця і пароплавство. До цього часу бізнес-імперія Карнегі включала Edgar Thomson Steel Works, Pittsburgh Bessemer Steel Works, Lucy Furnaces, Union Iron Mills, Union Mill (Wilson, Walker & County), Keystone Bridge Works, Hartman Steel Works, Frick Coke Company і Scotia ore mines. Через рік Карнегі об’єднав усі свої активи під крилом компанії Carnegie Steel. Обсяги її випуску перевищували обсяги виробництва всієї сталеливарної промисловості у Великій Британії, компанія була найбільшою в США. До корпорації ввійшли вугільні та рудні родовища, залізниці, пароплавства, будівельники залізничних мостів і, звичайно, сталеливарні заводи. У 1892 році Америкою прокотилася хвиля страйків з вимогою 8-годинного робочого дня, підвищення зарплат, введення більшої кількості вихідних. На Carnegie Steel у Хомстеді страйк був наймасовішим. У 1889-му робітникам вдалося домовитися з Карнегі: бізнесмен пішов на поступки і ввів нові, м’якіші правила роботи на своїх заводах. Але 1892-го сплив термін дії договору між профспілкою Carnegie Steel і керівництвом компанії. Карнегі ввів нове положення про умови праці — жорсткіше, ніж до підписання договору з робітниками. Передбачаючи невдоволення, підприємець вирушив до Швейцарії. Коли почався страйк, голова правління Carnegie Steel Генрі Фрік, недовго думаючи, викликав загін приватної розшукної поліції. Протистояння тривало 14 годин, дев’ять робітників і троє поліцейських були вбиті, десятки поранені. Після приїзду зі Швейцарії, коли безладдя вляглося, Карнегі звільнив Генрі Фріка. Однак історик Девід Демарест, один з біографів Карнегі, вважає, що в ганьбі Америки, як писали тоді європейські та американські газети, винен Карнегі. «Він надав керуючому цілковиту свободу дій. Так, Карнегі перебував за кордоном, але був у курсі справи. І якби захотів, то міг би втрутитися, надіслати телеграму, заявити, що він проти застосування сили. Карнегі дозволив керуючому виконувати брудну роботу, таким чином неабияк втративши в очах американців. Він знищив профспілки сталеливарників, загальмувавши розвиток демократичних відносин в американській промисловості майже на 50 років. Підприємець допоміг створити особливий тип невеликого американського міста, все життя якого визначала одна корпорація. Тих, хто намагався створити профспілку, виганяли з роботи і просто виставляли з міста. Після придушення бунту на Carnegie Steel 1800 осіб було звільнено, вигнано з міста, а керівників страйку внесено до чорних списків.
До 1900 року виручка корпорації Carnegie Steel становила $40 млн. Більшою частиною прибутків розпоряджався він сам, оскільки володів контрольним пакетом акцій Carnegie Steel. У 1901-му 66-річний Карнегі виставив свій холдинг на продаж. Першим на пропозицію відгукнувся нафтовий магнат Джон Рокфеллер, запропонувавши за Carnegie Steel $100 млн. Карнегі хотів виручити за свій актив значно більше. Він поширив чутку, що його компанія збирається будувати власну залізницю. «Новина» була розрахована на короля залізниць Джона Моргана, з яким Карнегі воював протягом 20 років: бізнесмени ділили сфери впливу спочатку в залізничному бізнесі, а потім у металургії. «Не було жодних адвокатів, жодних документів. Оборудка століття відбулася так, начебто хлопчисько посильний пішов у бакалійну крамницю зі списком продуктів, — описує угоду історик Остін Хоут. — Карнегі передав Моргану папірець із цифрою 480 мільйонів. І Морган відповів запискою з одним словом: «Ол райт». Коли підписували купчу, Морган сказав: «Поздоровляю, містере Карнегі, ви тепер найбагатша людина у світі». Партнером Моргана в угоді з Карнегі став Елберт Гері, власник металургійної Federal Steel Company. На основі придбаної Carnegie Steel, Federal Steel Company і ще кількох сталеливарних компаній Морган заснував корпорацію US Steel. Вдосконалення людства Із заплачених Морганом $480 млн за Carnegie Steel $450 млн ($127 млрд у перерахунку на нинішні гроші) Карнегі просто роздав. Останні роки життя він присвятив доброчинній діяльності. Спадкоємцям (дружині й доньці) заповів лише $20 млн, решту капіталу пожертвував на «вдосконалення людства». Позбувшись бізнесу, почав писати статті про політику та соціальні питання. У своїх працях пропонував великим бізнесменам жити скромно, без надмірностей. Будь-який підприємець, на думку Карнегі, мав залишити невелику спадщину синам, а решту роздати «для поліпшення долі бідних побратимів». Ендрю Карнегі відкрив 3 тис. бібліотек у США та Європі, фінансував університети, надавав учителям і студентам гранти, заснував 10 доброчинних фондів з капіталом від $10 до $50 млн. $30 млн, що залишилися після смерті бізнесмена, було роздано доброчинним фондам.
|
|
|
|
|
|
Редакцiя: т/ф:(044) 391-51-75. Iнтернет-проект: |
|