|
| |
|
|||||
| 08 Вересень 2008, Понеділок |
|
Українською На русском | ||||
 |
Ділові новини | Прес релізи | Бізнес-події | Форум | Власний рахунок | Авто | Нерухомість | Робота |
| Український дiловий тижневик "Контракти" / № 41 вiд 08-10-2007 | РЕКЛАМА | ПЕРЕДПЛАТА | ||
|
Cпецпроект «Невідома Україна». Бойовий комплектСпіввласник бізнес-групи «УПЕК» Анатолій Гіршфельд збирається увійти до першого ешелону українських бізнесменів, випускаючи комплектуючі для машинобудування
У своєму бізнесі Анатолій Гіршфельд лобіст і стратег. Бізнесмен визнає, що прийшов до Верховної Ради IV скликання (2002-2006 роки), щоб лобіювати інтереси машинобудівної галузі, а заразом і належної йому групи «УПЕК». Але продовжити депутатські повноваження бізнесменові-політикові не вдалося — блок Литвина, з яким Гіршфельд збирався пройти до Ради, на парламентських виборах-2006 не подолав 3% бар’єра. Дострокові вибори до парламенту Гіршвельда не зацікавили ні як майбутнього парламентарія, ні як спонсора політичної сили. Головне завдання УПЕК, за словами бізнесмена, полягає в тому, щоб закласти основу розвитку підприємств групи на найближчі 10-15 років: «Щоб пережити всі можливі потрясіння (на кшталт вступу України до СОТ, зростання бізнесу українських і закордонних конкурентів тощо), потрібен міцний фундамент. Тому зараз усі наші підрозділи розробляють довгострокову стратегію розвитку». Ще б пак: у планах Гіршфельда продаж бізнесу стратегічному інвесторові. Бізнесмен стверджує, що його самого і його компанію ніхто ніколи не протегував. Однак харківські підприємці кажуть, що створенню групи компаній Гіршфельда сприяла місцева влада. Зокрема, колишній губернатор Харківщини Євген Кушнарьов, стосунки з яким у Гіршфельда серйозно зіпсувалися напередодні виборів-2006. Зірка Давида За словами Анатолія Гірш-фельда, якби не п’ята графа, можливо, не був би він харківським мільйонером. Студента-єврея не прийняли до медичного інституту в рідному Дніпропетровську, а потім і до Московського фізико-технічного інституту. Зате для Харківського інституту радіоелектроніки національна належність студента значення не мала, і Гіршфельд вступив. Після закінчення інституту він був упевнений, що його покликання — наука. Однак перемогла практична жилка — на початку 90-х майбутній мільйонер подався в кооператори. «У мене народився син, помер тесть, я був єдиним годувальником у родині. Зарплати у 115 карбованців не вистачало. У цей час почали відкриватися кооперативи. Я вирішив, що треба змінити долю і почати свою справу», — згадує бізнесмен. Гіршфельд зайнявся пошиттям одягу. Становленню кооперативу «Ельф», який зареєстрував підприємець-початківець, допомогла головний бухгалтер компанії Людмила Корсун. Завдяки її знайомствам у Промінвестбанку (у цій фінустанові обслуговувався НДІТ «Електромаш», де раніше вона працювала) Ельфу вдалося взяти перший кредит на мільйон купоно-карбованців. У 1995 році разом зі своїми інститутськими однокашниками бізнесмен організовує акціонерне товариство «УПЕК». «Заснував компанію в Харкові, хоча працював у Дніпропетровську. У Харкові мені дуже подобалося, там минули студентські роки. До того ж моя батьківщина — місто металургів, а Харків — місто машинобудівників», — розповідає Гіршфельд. За словами бізнесмена, йому було цікаве машинобудування (за освітою Анатолій Гіршфельд — конструктор-технолог). «Мені подобається працювати з комплектуючими для промисловості. У Харкові іншого виробництва, крім машинобудування, не було, а займатися торгівлею я не хотів», — так пояснює свій вибір на користь машинобудівного бізнесу. Зайнятися торгівлею бізнесмену все ж таки довелося: спочатку нова компанія була не виробником, а трейдером. Багато українських промпідприємств випускали продукцію для заводів, розташованих за межами країни. Компанія Гіршфельда продавала українські запчастини і металопрокат російським підприємствам. «Таким чином ми відновлювали виробничі ланцюжки заводів, які постраждали від розпаду радянської системи держпланування», — згадує бізнесмен. На російський ВАЗ група «УПЕК» постачала легований прокат Дніпроспецсталі, на підшипникові заводи — метал, а українські підшипники — на машинобудівні підприємства в Росії. «У середині 90-х директори багатьох підприємств ще не розуміли, що означає працювати в ринкових умовах, — розповідає Гіршфельд. — Управлінці не знали, кому продавати продукцію, який товар користується попитом, де купити сировину. Ми допомагали їм: налагоджували поставки сировини і збут продукції, були посередниками між заводами. Коли група зайнялася виробництвом, цей досвід дуже допоміг у просуванні нашого товару. Адже ми знали ринки збуту, перспективи заводів, конкурентні переваги промпідприємств». Порятунок банкрутів Зайнятися виробництвом УПЕК змусила перспектива залишитися без продукції одного з постачальників — Харківського підшипникового заводу (ХАРП). На ХАРП група постачала метал для виробництва підшипників. Довгий час ХАРП працював на збиток, у 1999 році завод взагалі зупинився. «Тоді багато заводів, з якими ми працювали, ще належали державі. А держава, як відомо, не завжди раціонально розпоряджається своїми активами», — розповідає Гіршфельд. Щоб знову запустити підприємство, бізнесмен викупив міноритарний пакет акцій, який належав керівництву компанії. Між УПЕК та інвестиційною групою «Сигма-Блейзер» (належить американцям українського походження Михайлу та Льву Блейзерам), що також володіла пакетом акцій ХАРП, почалася боротьба за завод. Два акціонери володіли практично однаковими частками у статутному фонді компанії, тому кожен намагався першим придбати 10% акцій ХАРП, що належали державному АТ «Держінвест Україна». Папери дісталися УПЕК. Ставши повноправним власником ХАРП, група увійшла у смак: вирішила заволодіти сусіднім Харківським верстатобудівним заводом імені С. В. Косіора (пізніше — АТ «Харверст»). УПЕК мала потребу в продукції верстатобудівника, оскільки треба було модернізувати застаріле обладнання ХАРП. «У той час точилася боротьба за контроль над підприємством. Його намагалася захопити одна з київських бізнес-груп», — каже підприємець. За словами бізнесмена, за підтримкою він звернувся до харківського губернатора Євгена Кушнарьова: «Слово губернатора в той час мало велику вагу. Розмова була непростою, але я зумів переконати Кушнарьова. У підсумку ми придбали контрольний пакет акцій у киян». Найбільше придбання групи — Лозівський ковальсько-механічний завод. «Підприємство переживало не найкращі часи: Харківський тракторний завод, основний замовник і споживач продукції ЛКМЗ, істотно знизив обсяги виробництва. Директор ЛКМЗ запропонував нам купити великий пакет акцій. Ми погодилися, хоча в той час збитки заводу сягали 70 млн грн. Зараз підприємство в Лозовій постачає на ХТЗ тільки 20% своєї продукції, решту — великим компаніям СНД та Європи», — розповів бізнесмен. Купуючи заводи, група Гірш-фельда викуповувала акції не лише в директорів підприємств, а й у населення на вторинному ринку. Більшість активів групи на етапі придбання були збитковими або зовсім банкрутами. Конкуренти УПЕК стверджують, що харківська бізнес-група штучно доводила до банкрутства потенційні об’єкти для поглинання. Компанія зазвичай зосереджувала підприємства, що зай-малися випуском компонентів для великовузлового складання в машинобудуванні. «Такі компанії — основа українського машинобудування», — з пафосом пояснює свій вибір Гірш-фельд. — Завдяки виробникам деталей для великовузлового складання розвиваються компанії — складальники сільгосптехніки. Саме виробники компонентів — фундамент економіки країни, їхній розвиток визначає розвиток промисловості». До 2002 року УПЕК належали кілька аграрних компаній, яких, за визнанням Гіршфельда, група позбулася вимушено: не впоралася з управлінням такими активами. Гіршфельд і його менеджери — міські мешканці, що звикли займатися технікою. Як розвивати агробізнес, вони просто не знали. Зараз окрім підприємств машинобудування до групи входить швейна фабрика імені Тінякова. За словами Гіршфельда, актив він купив на хвилі сентиментальних спогадів про текстильне минуле групи. УПЕК також належить Факторіал-банк. «Створивши свій банк, ми стали повноцінною фінансово-промисловою групою», — пишається бізнесмен. Банк посідає 60-те місце за обсягом активів у рейтингу НБУ і, за словами Гіршфельда, розвивається як самостійна компанія. Виходити на нині модне серед українських компаній IPO найближчими роками УПЕК наміру не має: за словами Гіршфельда, він з партнерами шукає для компаній не портфельного, а стратегічного інвестора. Причому інвестиції стратега не повинні обмежуватися капіталом: Гіршфельд сподівається, що нові співвласники компанії привнесуть ноу-хау і технології у виробництво та бізнес-процеси підприємств групи. Однак підходящого інвестора ще не знайшли. «Ми ведемо переговори із західними компаніями про поставку вузлів, компонентів. Збираємося створювати спільні підприємства», — розкриває плани Гіршфельд. Політзахист На початку 2000-х Гіршфельд вирішив податися в депутати: «Я пішов у політику, щоб захистити свої підприємства. Замало купити активи, їх потрібно ще зберегти. З цією метою на вибори-2002 йшли усі бізнесмени. Крім того, настав час створювати правила гри, які дозволили б промисловості розвиватися швидше». Анатолій Гіршфельд балотувався за мажоритарним округом від міста Лозова Харківської області. «Пройти у парламент було непросто. Спочатку тодішній харківський губернатор Євген Кушнарьов запропонував «знятися» з виборів. Потім треба було доводити в суді, що результати голосування були фальсифіковані на користь мого супротивника, кандидата від блоку «За Єдину Україну» Івана Діяка», — згадує екс-депутат. У парламенті Гіршфельд увійшов до фракції «Трудова Україна». «Я особисто знав керівника фракції Сергія Тігіпка. Він був одним з небагатьох знайомих мені депутатів. Залишив фракцію після переходу Тігіпка до Нацбанку», — розповідає Гірш-фельд. Бізнесмен спочатку переметнувся до групи «Центр», потім до фракції Народної партії Литвина. Вибір Народної партії (колишня Аграрна) Гіршфельд аргументує просто: за допомогою екс-аграрної партії можна було домогтися пільг і державної підтримки для сільськогосподарського машинобудування, що він, власне, і обіцяв своїм виборцям. Але як бізнесмен-лобіст Гіршфельд встиг зробити небагато. Через Верховну Раду йому вдалося проштовхнути лише одну значущу для його бізнесу законодавчу норму — підвищення на 15% мита на ввезення підшипникової продукції. Анатолій Гіршфельд був одним із найактивніших учасників помаранчевої революції у Харкові. За його словами, він виступав на «помаранчевих» мітингах не на підтримку Ющенка, а «на захист демократичних принципів і конституційних завоювань, проти сепаратизму». Попри свої заслуги перед помаранчевою командою, на парламентські вибори-2006 Гіршфельд ішов з блоком Литвина. Набрати більш ніж 3% голосів, необхідних для входу в парламент, блоку Литвина тоді не вдалося. Повертатися до парламентського залу Анатолій Гіршфельд більше не збирається, найімовірніше, через провал на попередніх виборах. «Я щиро переконаний, що бізнес і політика мають бути відокремлені. Країна зможе розвиватися, коли в парламенті працюватимуть професійні політики, здатні запропонувати бізнесу діалог і створення цивілізованих правил гри», — за чотири роки Гіршфельд змінив свої політичні принципи.
|
|
|
|
©Контракти, 2008. Копіювання та розміщення матеріалів на інших сайтах дозволяється тільки з гіперпосиланням: http://kontrakty.com.ua - КОНТРАКТИ. Посилання має бути: прямим, активним, нескриптовим, не закритим від індексації, не забороненим для пошукових роботів.Редакцiя: т/ф:(044) 391-51-75. Iнтернет-проект: |
|
Харківський бізнесмен Анатолій Гіршфельд, власник машинобудівної групи «Українська промислова енергетична компанія», справляє враження людини серйозної: розмовляє неквапливо, зважує кожне слово. У бізнесі він послідовний та обережний: скупивши наприкінці 90-х збанкрутілі підприємства, Гіршфельд створив групу «УПЕК», до якої входять шість харківських машинобудівних заводів. У 2006 році валова виручка УПЕК становила близько 1 млрд грн. Інвестиційні аналітики оцінюють бізнес Гіршфельда у $120-150 млн. Сам бізнесмен відмовився назвати вартість своїх активів і частку в статутному капіталі групи. За його словами, 100% акцій у компанії належать йому та кільком друзям-співзаснов-никам. 
