Вас вербували?

З’ясувавши, навіщо начальники вербують підлеглих, ми запитали: Вас вербували?

Валерій ВИЖАК, гендиректор компанії «О. Т. С.»

— Добре, коли вербуєш ти, гірше — коли тебе, зовсім погано — якщо працівників твого підприємства. Вербування з відривом від виробництва, або, інакше кажучи, head hunting, — явище вельми поширене, нічого не вдієш: ринок є ринок. Хоча я завжди розцінюю звільнення цінного кадра як тривожний дзвіночок, підтвердження того, що десь, щось я недопрацював, недомотивував... А ось вербування без відриву від виробництва, коли працівник залишається у твоєму бізнесі, але працює на чужого дядька, — це бич бізнесу. Наслідки відомі: працівник гріє руки, нахабніє, зливає клієнтів, бази даних компанії, її плани, словом, продає нишком Батьківщину. Добре, що є спеціальні інструменти і методи виявлення завербованих співробітників за допомогою IT-технологій, інакше була б біда.

Роман СТАРОСТІН, менеджер з продажу компанії «ВівАрт»

— Мене намагалися завербувати в середині 1990-х, коли я був студентом. Зателефонували нібито з деканату, запропонували зустрітися, під час зустрічі відразу ж пред’явили посвідчення, щоб у мене не виникало зай-вих запитань, і все відразу стало на свої місця... Співрозмовники завели довгу розмову про долю Батьківщини і попросили повідомляти про підозрілі речі в університеті, групі, гуртожитку... Будучи молодим, я щиро вірив у свободи, гарантовані мені Конституцією, про що не забув повідомити, і мене залишили у спокої. Аналізуючи ситуацію зараз, можу з упевненістю сказати, що ще раз відмовився б від такої пропозиції... З конкурентною розвідкою мені стикатися не доводилося. Спеціальні служби безпеки є у великих компаніях, утримання СБ — справа досить витратна. Але ці витрати часом дуже малі порівняно з потенційними збитками, яких може зазнати компанія внаслідок отримання конкурентом інформації, що є комерційною таємницею.

Олексій ЧАЙКА, директор будівельної компанії «Архітектура і Технології»

— Мене завербували ще в школі — у піонерську організацію, ініціація пройшла досить урочисто. Готуючи до найважливішої події в житті кожного радянського школяра, мене вчили правильно салютувати, зав’язувати галстук, виспівувати «Взвейтесь кострами...» і «Ленин такой молодой...». У процесі вивчення уставу я несподівано для себе усвідомив, що головна зброя вербування — правильні, вчасно втовкмачені ідеї. Зараз вербують тонше. Якщо, звісно, говорити про профі, а не про фахівців з мережевого маркетингу.

Ельвіра МАЗУР, керівник відділу кадрів компанії «Ліга-Нова»

— Мені доводилося працювати в організації — одному з найбільших видавництв, де вербування працівників було тотальним, це була невід’ємна частина політики управління персоналом. Один з основних методів вербування — банальний шантаж. Керівництво організовувало корпоративні заходи, складаючи їхню програму таким чином, щоб спровокувати персонал на фривольності. Усе це фотографували, знімали на відео, після чого грали на сімейних струнках працівників, змушуючи їх стежити за колегами, їхньою роботою, прислухатися до чужих розмов, фіксувати, хто і скільки разів зателефонував в особистих справах, тощо.

Деякі керівники структурних підрозділів спеціально робили ізгоя з обраного ними підлеглого, після чого простягали йому «руку допомоги», втиралися в довіру, пропонуючи доносити на колег. Я довго не звільнялася з цієї організації, оскільки зарплати в ній були вищі за середньоринкові, однак зрештою не витримала і розірвала з нею трудові відносини... До речі, іноді зустрічаються люди, які добровільно пропонують керівникам «стукацькі» послуги. А в деяких компаніях обов’язок інформувати начальство про службові зловживання колег прописують у корпоративних документах (йдеться, зокрема, про факти злодійства, шахрайства, некоректної поведінки тощо). У будь-якому разі керівник має знати, що відбувається в його компанії. І саме він повинен вибудувати таку систему інформування, щоб не виявитися заваленим плітками й чутками, не стати жертвою маніпуляцій з боку «завербованих» і не демотивувати нормальних підлеглих.

Дмитро ДОВНАР, керівник HR-відділу ТОВ «Цифра»

— Мене ніколи не вербували. Хоча я пройшов кілька семінарів на теми вербування і зрозумів, що це не так легко зробити. Щоб завербувати інформатора, треба знати безліч нюансів. Для початку знайти підходящого кадра: його інтереси й цінності мають зводитися до грошей, він повинен постійно скаржитися на низьку зарплату, хронічний брак грошей тощо. Це обов’язкова умова для початку переговорів. Важливо також розуміти, що ця людина гнилувата і принагідно може закласти.

Легше завербувати порушника (наприклад, людину, яка використовує майно компанії для особистих потреб) або любителя азартних ігор, який програвся вщент. Потім необхідно переломити самого себе, абстрагуватися від особистої ворожості до вербованого. Далі правильно обрати момент і розрахувати силу переконання. Якщо кадр вербується легко, він цілком може вести подвійну гру. Завербованого потрібно періодично перевіряти, стимулювати і тримати в тонусі... Словом, усе це має сенс тільки при отриманні вкрай важливої інформації, інакше не варта справа заходу.

Тетяна СОСНОВСЬКА, заступник директора компанії «Веста-Капітал»

— Уперше я зіткнулася з вербуванням на першому курсі КПІ. Нам без зайвих церемоній запропонували підписатися під зобов’язанням не розголошувати відомості, почерпнуті в процесі навчання. Це нас дуже здивувало, але вибору не було. Років п’ять ми чекали, що нам прочитають якийсь секретний курс, але так і не дочекалися. Зараз вербування — явище надзвичайно поширене в бізнес-середовищі. У великих компаніях цим займаються СБ, у деяких середніх — відділ кадрів. До речі, вербують не лише ключових працівників і топ-менеджерів, частіше — їхніх секретарів. Це і дешевше, і безпечніше, і ефективніше, оскільки іноді вони знають навіть більше, ніж їхні начальники. Методи захисту від завербованих працівників малоефективні, факт промислового шпигунства довести вкрай складно.

Див. ще по темі: "Нюх як у орла"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар