Вас звільняли?

Щоб дізнатися про найтиповіші помилки, яких припускаються менеджери, виганяючи працівників, ми запитали: Вас звільняли?

Андрій ПІСКУНОВ, директор компанії «IT-Автоматизація»

— Мене ніколи не звільняли. А от мені траплялося. За весь час роботи на керівній посаді я говорив фразу «від сьогодні ти більше не працюєш на нашу компанію» разів десять, не менше. Були ще випадки, коли люди йшли за моїм «бажанням», але це більше виглядало як звільнення за згодою сторін. Маю зізнатися, це досить болісна ситуація. Якщо у вас усе склалося в житті, ви забезпечені і до того ж є великим начальником, то найогидніше, що може з вами трапитися — це необхідність когось звільнити. Після кожного такого випадку доводитися відновлювати свою психологічну рівновагу.

Зазвичай я звільняв тих, хто не справлявся зі своїми службовими обов’язками. Ми просто скидали баласт, який заважав нам рухатися на старті. Кандидати на ті чи інші посади бачили, що в нашій компанії за невиконання обов’язків могли відправити на ринок праці. Але щоразу в такій ситуації у мене підступав клубок до горла, і я намагався відтягувати цей момент якомога довше. Потім збирався з духом, говорив ту саму фразу, відповідав на запитання і виходив з кімнати, залишаючи людину наодинці із собою.

Олександр МАРУЩАК, заступник начальника відділу збуту компанії «Дельта»

— Кілька разів я змінював місце роботи, але завжди з власної ініціативи. А взагалі, звільнення для недбайливого працівника або навпаки утримання цінного фахівця — найскладніші завдання будь-якого керівника. Ситуації бувають різні. Трапляється, що працівник чудово справляється зі своїми функціональними обов’язками, але негативно впливає на психологічний клімат у колективі. В ідеалі вирішувати такі проблеми в компанії мають HR-фахівці. Хоча іноді керівники не прислухаються до думки менеджера з управління персоналом. І фахівця, якого можна було б покарати доганою — звільняють, а людину, що є «джерелом зарази» у колективі, тримають на роботі. У підсумку, поступово гарні працівники йдуть самі, не бачачи для себе перспектив або не бажаючи працювати в нездоровій атмосфері. Запобігти багатьом кадровим проблемам допомагає взаємна лояльність керівників і підлеглих.

Євген ШАПОВАЛОВ, директор ТОВ «Фортуна»

— Мене особисто не звільняли. Досвід показує, що звільняти потрібно дуже обережно і за можливості тактовно. Зрештою, невідомо, як складеться доля звільненого працівника і за яких обставин у результаті доведеться зіткнутися з ним. Крім того, негативна інформація про фірму, яку може поширити ображений працівник, може не кращим чином позначитись на іміджі підприємства. Тому завжди краще розлучатися по-хорошому. Для цього, по-перше, варто переконати працівника самому ухвалити рішення про звільнення. По-друге, повністю розрахуватися з людиною, що звільняється. Якщо вона має потребу в рекомендаціях, є сенс дати ці рекомендації. І тоді навряд чи така людина затіватиме судовий позов, розпускатиме чутки або іншим способом мститиметься.

Олена ВЕРНАДСЬКА, менеджер туристичної агенції «Орбіталь»

— Одного разу мене змусили звільнитися. Начальник запропонував мені збирати інформацію про працівників у приватних бесідах, а потім доводити до відома керівництва зміст цих розмов. Коли я відмовилася, мені запропонували звільнитися. При цьому вважаю, що роботу свою виконувала професійно, і в моїх безпосередніх кураторів до мене претензій не було. Однак слово боса виявилося вирішальним. Я не хотіла псувати свою репутацію, побоювалася непотрібного запису в трудовій книжці, тому не стала конфліктувати, а написала заяву «за власним бажанням».

Катерина ФІЛОНЕНКО, HR-директор компанії «Сантек Україна»

— На щастя, мене ніколи не звільняли. А мені згідно зі службовими обов’язками доводилося це робити. За реакцією на звільнення людей можна умовно розділити на три категорії. Перша — непоганий фахівець, що через певні обставини не прижився на фірмі. Такі люди воліють не конфліктувати — їм невигідно псувати свою репутацію скандалами. З ними можна домовитися по-хорошому. А от інші дві категорії належать до проблемних: це люди, чия кар’єра з низки причин уже не відбудеться, і просто природжені скандалісти. Зі звільненням цих осіб зазвичай багато нервування. Вони можуть звертатися до суду, відстоюючи своє право на працю саме на вашому підприємстві, вимагати оплату змушеного прогулу, а заодно і компенсацію своїх моральних страждань. А якщо такому працівникові відома компрометуюча інформація про фірму, то можна чекати на великі неприємності. Він запросто може зателефонувати до податкової інспекції і поділитися деякою інформацією. І навіть якщо вона виявиться неправдивою, податківці все одно неабияк отруять життя компанії. Тож звільнення людей — дуже непроста справа.

Маргарита БЕРДАЛІЄВА, ріелтер

— Мене звільняли лише один раз. Я працювала у страховій компанії й іноді телефонувала з офісу за кордон, думала, можна. А коли прийшов рахунок за телефонні переговори й начальство з’ясувало, хто робив ці дзвінки, то в той же день мені сказали: «Ти в нас більше не працюєш». Натерпілася ганьби... Пропонувала керівництву вирахувати цю суму з моєї зарплати. Мені сказали, що так і зроблять, але все одно звільнять. Прикро, адже мені ніхто не сказав про заборону на міжнародні дзвінки. Думаю, у моєму випадку ситуація з дзвінками була просто приводом.

Людмила ЯКИМЕНКО, бухгалтер ТОВ «Гроно»

— Не звільняли, я свого часу зіткнулася з іншою проблемою: мене не хотіли відпускати. Коли моя незадоволеність роботою досягла межі, я вирішила звільнитися за власним бажанням. Виявилося, що це не так просто зробити. Директор не хотів мене відпускати, тому заяву про звільнення порвав і дав безліч обіцянок. Через деякий час зрозуміла, що виконувати їх начальник не має наміру, і знову пішла до нього із заявою про звільнення. Цю заяву спіткала та сама доля. Я почала думати про те, як же все-таки звільниться, і одержати на руки трудову книжку. Оскільки фірма була дрібною, то канцелярія, у якій можна було б зареєструвати заяву, була відсутня як така. Довелося відправляти заяву поштою. Причому не простим листом, а цінним, з повідомленням про вручення. Крім заяви в конверт потрібно було вкладати опис вкладень зі штемпелем пошти, щоб потім не доводити, що відправлено було саме заяву про звільнення, а не щось ще. Вочевидь, після одержання цього листа директор зрозумів, що я можу й до суду звернутися з приводу свого звільнення і, зрештою, підписав мою заяву про звільнення.

Див. ще по темі: "Звільненому вірити"

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар