ЄЕП: сперечаймося конструктивно

Микола АЗАРОВ, перший віце-прем’єр-міністр України, міністр фінансів

Сьогодні робляться спроби перевести питання створення Єдиного економічного простору з економічної площини в політичну.

Нещодавня дискусія в стінах Верховної Ради з приводу підписання президентами Росії, України, Казахстану та Білорусі Угоди про створення ЄЕП, на жаль, зайвий раз підтвердила наявність у нашому політикумі людей, які, проголошуючи себе демократами, геть відмітають можливість співпраці з Росією. Обговорення було використано деякими парламентаріями, аби вкотре нагадати про себе як про істинних борців за національний суверенітет і прихильників європейської інтеграції.

Дискусія в сесійній залі, якщо її можна було назвати такою, бо тон їй задавали депутати, які взагалі не приймають російської складової у зовнішній політиці України, вилилася в голослівні звинувачення у «запроданстві» уряду України. У зв’язку з цим хотілося б зазначити, що, прагнучи ввійти до європейських інституцій, необхідно навчитися вести діалог, керуватися у разі прийняття рішень здоровим глуздом і науково обгрунтованими економічними розрахунками, а не емоціями.

Кабінет Міністрів України при підготовці цієї угоди керувався саме прагматичними критеріями.

По-перше, членство України в Єдиному економічному просторі ні політично, ні економічно не ущемить її національний суверенітет.

По-друге, підписання Угоди дозволить українським підприємствам активніше просувати свою продукцію на зростаючі ринки Росії й Казахстану завдяки ліквідації багатьох митних і податкових бар’єрів, дискримінаційних цін і тарифів.

По-третє, нові ринки збуту створять умови для збільшення підприємствами виробництва продукції, зростання кількості робочих місць, нарощування оборотних коштів, модернізації виробництва та впровадження інновацій.

По-четверте, й найголовніше, українські підприємства матимуть перевагу у часі для зміцнення своїх позицій на ринках Росії, Казахстану, Білорусі при вступі цих країн у Світову організацію торгівлі.

Безумовно, прийняття таких доленосних рішень, яким є Угода щодо ЄЕП, вимагає публічної дискусії, широкого обговорення із залученням аналітиків, економістів, політиків. І я вважаю абсолютно нормальною ситуацію, коли засоби масової інформації ініціюють на сторінках газет і журналів, на радіо і в телепрограмах ретельний розбір положень майбутньої Угоди. Відвертість дій органів виконавчої влади дисциплінує чиновників, примушує їх ретельніше готувати аргументи на користь того чи іншого рішення. На жаль, сьогодні відсутні не лише готовність опонентів уряду вислухати аргументи на користь підписаної президентами Угоди, а й взагалі бажання вести предметну, цивілізовану дискусію. При цьому деякі політики зазвичай апелюють до думки народу, особливо до неї не прислухаючись.

Я ж, зі свого боку, переконаний, що Угода співзвучна думці більшості наших співгромадян. У цьому мене переконують опитування громадської думки щодо ставлення наших громадян до співпраці з Росією та країнами колишнього Союзу. Уряд відкритий для діалогу з усіма суспільними та політичними силами й готовий, за потреби, ініціювати проведення всенародного референдуму. Зрештою, нехай самі люди висловлять свою думку й скажуть, «бути чи не бути Україні в ЄЕП?».

Зазначимо, що Угода рамкова, отже, потребуватиме прийняття чималої кількості всіляких нормативних документів, зокрема й законів України. Необхідна колосальна робота урядів і парламентів усіх чотирьох країн з уніфікації податкового й митного законодавств, а також ратифікації багатосторонніх документів. А це означає, що кожен із законопроектів, які наповнюють Угоду реальним змістом, «під мікроскопом» розглядатиме депутатський корпус щодо відповідності Конституції та національним інтересам. І якщо законодавчий орган винесе вердикт, що якийсь із законів несе загрозу незалежності, у парламентаріїв є всі можливості його відхилити. Тому говорити зараз про те, що Угода загрожує незалежності України, — безглуздо.

Остаточний текст Угоди, який було підписано президентами, народжувався досить складно. У ході його підготовки виникали доволі жорсткі дискусії не лише щодо самого тексту, а й подальших кроків: у тарифній, податковій, ціновій політиці.

До речі, в Росії, наприклад, також є противники ЄЕП. Але опозиція в особі Мінтрансу Росії виступає не з емоціями, а з цифрами в руках і наводить докази, що свідчать про серйозні фінансові втрати для федерального бюджету в разі повномасштабного членства в ЄЕП України. Це пов’язано з тим, що українська делегація добивається встановлення транспортного тарифу, який дасть можливість українській продукції на рівних конкурувати з російською. І хоча ця проблема лише на початковій стадії обговорення, я переконаний, що нам вдасться досягти прогресу в переговорах і прийняти взаємовигідне рішення.

Під час роботи над проектом Угоди виникло розуміння відмінності в підходах кожної зі сторін, розуміння того, що всі ми перебуваємо не лише на різних стадіях інтеграції у СОТ, на різних етапах просування до ЄС, а й на різних стадіях економічного розвитку. Це, безумовно, не могло не відбитися на відмінності цілей і завдань кожної зі сторін у рамках ЄЕП.

Переговори — це як дорога з двостороннім рухом: десь ти поступаєшся, десь поступаються тобі. Твердолобість і впертість ще ніколи не сприяли успішному розв’язанню поставлених завдань. Природно, що поступки були взаємними, зокрема й з українського боку, але жодна з них не стосувалася принципових питань. На мій погляд, українській делегації вдалося підготувати Угоду, яка створює цілком сприятливий клімат для розвитку вітчизняних галузей економіки. В іншому разі під цими домовленостями не було б мого підпису. Нарешті, внесене Президентом України застереження про те, що всі подальші дії щодо втілення в життя Угоди мають відповідати Конституції України, стало невід’ємною частиною документа й підлягає неухильному виконанню.

Так, справді, в тексті Угоди є шорсткість, і з цим не можна не погодитися. Але потрібно враховувати, що в напруженій обстановці роботи Групи високого рівня з узгодження тексту неможливо було повністю відстежити абсолютну коректність усіх формулювань. Тому було ухвалено рішення, щоби експерти чотирьох країн ще раз ознайомилися з документом і привели його у відповідність з міжнародними нормами, не змінюючи при цьому смислового навантаження кожної зі статей Угоди.

У чому полягають національні інтереси України? Який оптимальний шлях досягнення визначеної мети? Запитайте про це політиків, державних службовців — і кожний з них висловить свою думку. Скільки людей — стільки й поглядів на це питання. І якщо розуміння національних інтересів може збігатися, то щодо шляху кожен мислить по-своєму.

На жаль, у нашої країни небагато варіантів вибору, й найголовніше — немає часу для експериментів. На думку уряду й економістів, з якими обговорювали переваги й вади Єдиного економічного простору, ЄЕП на цьому етапі дозволить вирішити низку економічних проблем і надасть можливість закріпитися на містких ринках Росії, Казахстану і Білорусі. Крім того, умови відносно м’якої конкуренції на теренах ЄЕП підготують українські підприємства до роботи в умовах жорсткої конкурентної боротьби після вступу України до Світової організації торгівлі.

Висловлювання політиків щодо того, що участь України в Угоді є перешкодою на шляху європейської інтеграції, а створення єдиного регулюючого органу ЄЕП суперечить нормам Конституції й створює загрозу національній безпеці, свідчать або про недостатню поінформованість, або про упередженість.

Так і хочеться запитати в критиків: «Ви хоча б з текстом Угоди знайомі?». Адже там чорним по білому написано, що КОЖНА КРАЇНА-УЧАСНИК УГОДИ ВИЗНАЧАЄ СТУПІНЬ СВОЄЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄЕП САМОСТІЙНО. Ніхто не має наміру примушувати Україну поступатися незалежністю на догоду Росії чи Казахстану, не тягне у невигідні економічні проекти. Норма виписана настільки чітко, що навіть дитині має бути зрозуміла відсутність будь-якого тиску на процес ухвалення Україною рішень у рамках ЄЕП. Невже ця норма не свідчить про те, що кожен подальший виток інтеграції можливий лише зі схвалення законодавчого органу й підконтрольний йому?

Тому, на мій погляд, Угода про Єдиний економічний простір повністю вписується у вимоги Конституції України й жодним чином не перешкоджає інтеграції нашої країни в європейські інституції. До речі, прагнення України стати повноправним учасником СОТ, Європейського Союзу з їхніми могутнішими регулюючими органами й особливими умовами прийому чомусь не викликають заклопотаності в тих, хто завзято виступає проти ЄЕП, хоча проблем для національної економіки тут буде набагато більше. Напрошується такий висновок: Угоду щодо ЄЕП певні політики намагаються використати як PR-кампанію серед маргінальної частини електорату.

Щодо створення єдиного регулюючого органу ЄЕП, цей орган покликаний аналізувати проблеми, що неминучо виникнуть при переміщенні товарів і послуг у межах ЄЕП, і вносити пропозиції щодо необхідності зміни тих чи інших норм національних законодавств з метою спрощення та усунення невиправданих обмежень для виробників.

Сьогодні Україна має дефіцит платіжного торгового балансу з Росією приблизно у $2 млрд. Основою цього дисбалансу є енергоносії. І якщо економіка України розвиватиметься нинішніми темпами, тобто споживатиме дедалі більше енергоресурсів, за кілька років негативне сальдо досягне критичної позначки. Тоді говорити не те що про економічну, а й про політичну незалежність буде пізно. Необхідно терміново робити кроки, аби збільшити експорт української продукції в Росію й ліквідувати негативне зовнішньоторговельне сальдо. Найкращий спосіб — рух на ринки Росії з конкурентоспроможними продукцією й послугами.

Безумовно, між країнами, які підписали Угоду, існують великі відмінності. Там, де для нас немає проблем, у Росії чи в Казахстану виникають певні труднощі. І навпаки. Але на сьогоднішньому етапі мета й завдання у нас спільні — забезпечити відповідність економічних показників наших країн відомим Копенгагенським критеріям. Про це я говорив у Верховній Раді, але ніхто, на жаль, цим не переймається. Адже Угода про Єдиний економічний простір дозволяє використати незадіяний на сьогодні економічний потенціал України.

Готуючи Угоду щодо ЄЕП, уряд керувався необхідністю створення умов для розвитку національної економіки. Сьогодні в Україні спостерігається економічний підйом — насамперед підприємств, орієнтованих лише на експорт сировинних ресурсів. Експортерів високотехнологічної продукції можна перерахувати по пальцях однієї руки. Єдиний економічний простір дозволить відновити втрачені в минулі роки зв’язки з російськими, казахськими й білоруськими споживачами продукції українських заводів і фабрик. Слід терміново розробити комплекс заходів, своєрідну «дорожню карту», де було б чітко визначено необхідні угоди й зміни в законодавстві для реалізації першочергових завдань розвитку економіки України. Але для початку варто перевести розмови про приєднання до ЄЕП з політичної площини в економічну.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар