А сьогодні?

Микола ШЕЙКО, головний редактор

З того, начебто вже далекого, нашого п’ятнадцятирічного минулого з нами залишилася незламна поки що риса: ми живемо заради примарного «завтра», наполегливо тягнучи за собою привиди зниклого вже назавжди «вчора». І ніяк не можемо звикнути до того, що сьогодні — це і є наше життя. До того ж це стосується як країни, так і кожного з нас.

Ми мріємо про те, що завтра зробимо те чи інше й житимемо значно краще. Учора ми перед кимось завинили, нас хтось образив, ми комусь чимось заборгували, і ми тягнемо ці проблеми за собою. Країна не може вирватися зі свого минулого й дивиться на схід, водночас не в змозі рушити у напрямі до свого завтра, яке, як здається багатьом, на заході. А сьогодні?..

Психологи почасти запитують: «Якщо у вас залишиться п’ять (три, один) днів життя, як і з ким ви їх проведете?» Чимало людей відповідає, що зважилися б на найпотаємніші вчинки, наприклад, освідчилися б комусь у коханні, помирилися б із кимось, поїхали б кудись... І ніхто не запитує себе: «Чого ж ти чекаєш? Чому не робиш це сьогодні?»

Вам це нічого не нагадує?

Я не хотів би виглядати ментором. Бо не вірю, що хтось когось може чогось навчити. Але я знаю, що той, хто хоче навчитися, — навчиться. На Сході кажуть: життя — то велика ріка, що тече незалежно від вас. Ви можете пливти разом з нею й жити у спокої та радості. А можна пливти проти течії й жити в горі та відчаї. Але річці байдуже. І життю однаково. У будь-якому разі всі потоки прямують до одного моря. І вибір — за вами.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар