Компанії

Годинниковий механізм з хімічним заводом

Галина КАТКЕВИЧ

Приватизація Одеського припортового заводу відбудеться найближчим часом. Потенційних інвесторів дуже багато, але навряд чи західним компаніям вдасться подолати російське лобі.

Приватизувати!

Держпідприємство «Одеський припортовий завод» (ОПЗ) — головне підприємство на ринку азотних добрив країн СНД, це заключна ланка в ланцюжку трубопровідного транспортування російських хімічних вантажів. Приватизація ОПЗ, безумовно, дала б українській казні чималі кошти. Тому перші спроби виставити це підприємство на аукціон було зроблено ще 1993-го. А 1997-го року приватизаційний процес повністю припинився. У серпні 2001 року Президент України дав доручення вилучити ОПЗ з переліку об’єктів, що підлягають приватизації. Рішення було прийнято після візиту Леоніда Кучми в Одеську область. Саме тоді в Одесі глава держави заявив: «Про приватизацію Одеського припортового заводу не може бути й мови, як і мови про приватизацію трьох портів». Порти поки ще державні, а ось довкола ОПЗ знову зібралися приватизаційні «хмари». На початку березня цього року Фонд держмайна недвозначно заявив про намір таки продати завод. Голова ФДМ Михайло Чечетов навіть повідомив, що до травня вже буде завершено акціонування підприємства.

Як заявив Олександр Козлов, начальник регіонального відділення ФДМУ по Одеській області, роздержавлення підприємства здійснюється через перетворення його на акціонерне товариство. «Поки що рано говорити, буде це відкрите чи закрите акціонерне товариство. Також неможливо відповісти, який план розміщення акцій обере Кабінет Міністрів України, у якому розмірі буде визначено державний пакет і чи буде він узагалі», — зазначив голова регіонального відділення.

Уже на першому засіданні комісії, присвяченому інвентаризації обігових і необігових коштів ОПЗ, було вирішено залишити за межами приватизаційного процесу соціальні й культурні об’єкти підприємства. Такий підхід викликав критику з боку мерії Південного (місто, де розташований завод). Ігнорування соціальних чинників може налаштувати трудовий колектив підприємства проти приватизації. На сьогодні середньомісячний прибуток працівника ОПЗ становить від 500 до 1,5 тис. грн. Доба простою заводу оцінюються в $0,2 млн.

Росіє, вперед!

Поки що жоден з потенційних покупців ОПЗ не виявив бажання взяти участь в приватизації підприємства. Проте це не означає, що бажаючих купити завод не знайдеться. Причина цього — жорстко структурований, на відміну від нафторинку, сектор високоліквідної хімічної продукції. Ніхто з потенційних інвесторів не хоче виявляти себе передчасно. З-поміж найбільших світових гравців ринку хімпродуктів (див. схему) більшість компаній є корпораціями, що оперують на кількох ринкових напрямах. Багато хто з них так чи інакше пов’язаний з російськими («Новомосковсказот», «Россошиазот») чи з українськими («Дніпроазот», «Рівнеазот», черкаський і севєродонецький «Азот», «Стирол», «Сумихімпром», «Оріана») виробниками.

Проте, найімовірніше, в боротьбі за Одеський припортовий досягнуть успіху росіяни. Деякі чинники дають підставу говорити про «російський слід» у приватизації. Організувати порт, подібний до ОПЗ, у Росії їм так і не вдалося. Спроби російських компаній розширити морську перевалку аміаку й метанолу через південь РФ були марними. Так, заблоковано будівництво термінала для рідких хімвантажів у порту «Волна» (Краснодарський край), розпочате найбільшим у світі виробником аміаку ВАТ «Тольяттиазот». Аналогічна доля проекту термінала з перевалки метанолу в порту Азов, ініційованого італійсько-російським ВАТ «Азовпродукт» з розрахунку на експорт продукції Новочеркаського заводу синтетичних продуктів і «Нєвінномиського азоту» — там почалася справжня війна з екологами. У розпал конфлікту довкола острова Тузла в програмі В’ячеслава Піховшека «Епіцентр» і низці українських інтернет-ЗМІ було оприлюднено версію про те, що горезвісна тузлинська гребля була потрібна росіянам лише для того, щоб убезпечити «аміачний» порт «Волна» на Таманському півострові. Нібито термінал на Тамані дозволив би «Тольяттіазоту» заощаджувати на транзитних тарифах, які Україна встановила для російських хімпідприємств, що користуються послугами ОПЗ. Безумовно, контроль над Одеським припортовим заводом дав змогу тольяттинцям розв’язати болючу транзитну проблему. І?шанси у росіян непогані, якщо врахувати, що, як зазначають деякі аналітики, інтереси російських хіміків в Україні лобіює не хто-небудь, а сам посол РФ в Україні Віктор Черномирдін.

Останню обставину можна також пов’язати із зацікавленістю РАТ «Газпром» в ОПЗ. Російська компанія, починаючи з 2000 року, приступила до створення холдингу «Азот», до якого на сьогодні входять «Мінеральні добрива» (Перм), «Азот» (Березники), два хімкомбинати в Краснодарському краї та хімзавод у Ленінградській області. Перевалка ведеться через Прибалтику (Вентспілс) і південь РФ (порт Крим). Придбання ОПЗ виглядає логічним і пов’яже підприємство, що працює на газі (частка останнього в собівартості продукції перевищує 80%), безпосередньо з російським постачальником. На сьогодні постачальником підприємства є НАК «Нафтогаз України», що відбирає російський газ як плату за транзит і туркменський — на контрактній основі. Ціна газу для підприємства ($61/т) набагато вища, ніж у Росії.

Російську версію підтверджує і візит на завод групи губернаторів Росії на чолі з губернатором Орловщини Єгором Строєвим, організований за ініціативи Одеської облдержадміністрації під час міжнародного форуму Україна—Росія в травні 2003 року. Російська сторона активно цікавилася постачанням газу на підприємство, витратними параметрами виробництва.

З хімією жарти погані!

Деякі чиновники досі сумніваються в доцільності приватизації Одеського припортового заводу. Як заявив голова Одеського територіального управління Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку Олександр Ровінський, необхідно оцінити можливості держави ефективно управляти підприємством з погляду перспектив розвитку ринку. «Треба вивчити, яку позицію займають щодо продукції підприємства Китай і США, які самі стають могутніми виробниками добрив. У Китаї вже будується кілька аналогічних підприємств, які зможуть задовольнити потреби регіонів Південно-Східної Азії. Водночас можуть набрати чинності антидемпінгові обмеження в цих країнах, і нам заборонять увезення нашого аміаку», — підкреслив Ровінський. За кордон відправляється 85% продукції заводу. Невелика частина залишається в Україні, де використовується переважно для виробництва добрив, у меншій кількості — на хімічне виробництво (пластмаси, хімволокно, клеї). Цей напрям вельми перспективний і потребує розвитку.

Інша ситуація з аміаком. Китай як споживач аміаку (раніше — близько 6 млн тонн за рік) практично втрачений для ОПЗ, незважаючи на антидемпінгові заходи, покликані відкрити його ринки згідно з директивами СОТ. Саме ця обставина розглядається як негативний чинник, що вимагає приходу могутнього зовнішнього інвестора. Водночас відходить у тінь інший привід для інвестицій — оновлення фондів підприємства, що торік відзначило 25-річчя. Майбутня приватизація означає прецедент передачі у приватну власність особливо небезпечного виробництва. Великою загрозою є великотоннажні сховища аміаку (чотири резервуари по 30 тис. т хімікатів), ремонт яких (заміна ізоляції), згідно з нормативами, потрібний кожні 12-14 років. Небезпечні об’єкти — магістральний аміакопровід високого тиску (83?атм), великовантажні судна-аміаковози (30 тис. т і більше). У?разі аварійного витоку аміаку вражаючим ефектом з миттєвим смертельним наслідком буде охоплена територія в радіусі 3?км, куди потрапляють так і не виселені пункти. По сусідству з об’єктом — нафтотермінал Південний і його танкери-«стотисячники». Приватизувати такий небезпечний «вантаж», безумовно, ризиковано. До того ж ОПЗ аж ніяк не обтяжливий для держави — підприємство стабільно нарощує обсяги випуску продукції і приносить бюджету 100-120 млн грн щороку.

---

Одеський припортовий завод

Першу чергу підприємства запущено 30 червня 1978 року. З 1983-го року завод вийшов на повну виробничу потужність. У його спорудженні брали участь фірми Німеччини, США, Франції. Завод розташований у південно-східній частині Одеської області на березі Аджаликського лиману (затоки). Територіально межує з морським торговим портом Південний, через який проводиться перевантаження продукції на експорт (на морські судна). До складу заводу входять 27 підрозділів, що утворюють єдиний виробничий комплекс. Потужність комплексу з перевантаження аміаку на судна — 3,5 млн т на рік. Завод є лідером серед аналогічних підприємств СНД за обсягами випуску аміаку й карбаміду. Його прибутки 2002 року становили 764,014 млн грн.

ІСТОРІЯ

Перш ніж в експлуатацію було здано першу чергу ОПЗ, «великий друг Радянського Союзу» Арманд Хаммер, з ініціативи й коштом якого будувався завод, прилетів до Одеси на власному літаку. Під час прес-конференції відверто здивувався, що хімічний завод такого профілю споруджується в цивілізованій країні поруч з мільйонним містом, до того ж курортом. Цю фразу російською не переклали.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар