Химерності балансу

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Про політичні компроміси. Дивна склалася ситуація в українській політиці

З одного боку, новий уряд викликає відчуття дежавю — занадто багато в ньому знайомих персонажів. З іншого боку, новий уряд — це не відкритий реванш «кучмістів», а плід компромісу між щонайменше двома політичними силами — «прагматичною» частиною помаранчевих і Партією регіонів. Значна частина політично активної публіки вважає цей стан балансом. Причому балансом не лише між політичними силами, а й між державними посадами — президентом і прем’єром.

Насправді ані на рівні політики, ані на рівні політичної системи жодного балансу немає. Якщо говорити про політичний компроміс, то він тримається лише на особливостях формування Кабінету після виборів. Поясню. Президент у новій конституційній моделі може впливати на події лише відразу ж після парламентських виборів. Саме на цьому етапі, коли формується Кабінет, він має потужні важелі тиску у вигляді права розпуску парламенту. Віктор Ющенко використовував ці важелі, щоб провести в Кабінет «своїх» людей. Після того, як уряд сформовано, президент уже ніяк не може впливати на роботу Кабінету. Відтак ніщо не заважає поступовому витисненню з Кабміну непотрібних міністрів. А взагалі, то можна обійтися і без кадрових перестановок — ніхто не заважає урядові проводити ту політику, яку вважає за потрібне, президент не може втрутитися в його роботу і нікого, крім силовиків, він не контролює.

Якщо ж говорити про політичну систему, то вона теж не містить у собі жодного балансу. Президент «включається» лише на етапі формування Кабінету (краще сказати — Кабінету, що формується за результатами виборів). Потім система його «виключає», і всім править прем’єр. Навіть якщо Кабінет іде у відставку та формується новий (але вибори не проводяться), президент уже не може вплинути на події. Загалом український президент як посада — досить дивна постать, вона ніяк не «балансує» прем’єра і, якщо чесно, взагалі незрозуміло навіщо потрібна.

У цивілізованому світі небагато систем, в яких одночасно існують президент, що обирається на прямих виборах, і прем’єр. Либонь, єдиною більш-менш працездатною системою такого кшталту є французька. Попри її громіздкість, баланс у ній все ж таки існує. Якщо говорити про ситуацію, коли президент і прем’єр представляють опозиційні один одному сили, то серед інструментів такого балансу можна виокремити два. По-перше, президент зобов’язаний бути присутнім на засіданнях Кабінету.

Без нього ці засідання вважаються неправочинними. По-друге, не лише «профільні» міністри візують рішення президента, а й сам президент повинен підписувати рішення уряду. Таким чином, сама система запрограмована на постійний пошук компромісу.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар