Чуже золото

Розмовляла Неллі ВЕРНЕР

Про те, що може зацікавити приватного інвестора під землею, Контрактам розповів Борис Малюк, завідувач сектору моніторингу мінерально-сировинної бази Українського державного геологорозвідувального інституту

Скільки відкрито в Україні нових родовищ корисних копалин після розпаду СРСР?

— Покладів корисних копалин за останні 15 років відкрито досить багато. Але те, що було відкрито, і родовища — це різні речі. Родовище — об’єкт, вивчений і підготовлений до промислового освоєння. Решта — не запаси корисних копалин, а ресурси. Мінеральна сировина, яка міститься в таких об’єктах, поки що не досліджена, хоча ми в побуті й називаємо ці ресурси родовищами.

Взяти, наприклад, видобуток золота. Ще за Союзу розвідане Мужіївське родовище, що вже розробляється. За часи незалежності України відкрито ще шість схожих об’єктів. Вони розвідані не до кінця, максимум до стадії початку попередніх робіт. Але за законодавством їх не можна віднести до родовищ. Такі об’єкти є по вугіллю, залізній руді, титану, бурштину — за всіма видами сировини проведено розвідку. Їх переведення до категорії родовищ — справа часу та фінансів.

Хто, на вашу думку, має розробляти родовища?

— У нашій країні робити гроші на надрах має право кожен. Але до закріплених законом функцій держави не входить розробка родовищ. Геологічна служба тільки готує об’єкти для подальшої промислової експлуатації. В усьому світі введення об’єкта в експлуатацію — справа рук приватних підприємців. Держава не повинна вкладати гроші в розвідку родовищ корисних копалин. Це дуже капіталомісткий процес — його варто перекласти на приватних інвесторів.

Які саме копалини найдоцільніше видобувати з економічного погляду?

— Використання природних ресурсів є економічно доцільним завжди. Інша справа, що вкладати гроші в розробку родовищ не завжди вигідно для держави. Взяти те саме золото — елементарний економічний розрахунок свідчить: якщо видобувати 10 тонн на рік, що в принципі дуже багато, держава отримає в ідеалі $200 млн. На горілці вона заробляє на порядок більше.

Однак те, що не вигідно державі, може бути вигідно приватнику, в якого є $10-20 млн для початку розвідувальних робіт. Компанія, яка витрачає на розвідку $1-2 млн на рік, окупить вкладення за один-два роки. Щорічний прибуток становитиме ті самі $1-2 млн. При цьому зовсім не обов’язково видобувати 10 тонн золота на рік. 1-2 тонни для приватної компанії — вже дуже пристойний результат.

В Україні знаходять корисні копалини, не властиві нашому регіону?

— Є алмази — це поки що тільки перспективні ділянки, але їх чимало. Зараз працюємо по платині — здійснюємо переоцінку матеріалів, зібраних за попередні роки. За Союзу такі роботи в Україні не велися, оскільки було безліч об’єктів у Сибіру, і всі гроші йшли туди. Є нікель. Таких перспективних об’єктів досить багато, треба просто добре вивчити вже виявлені родовища — рідкіснометалеві об’єкти в Приазов’ї, нікель і платина в Побужжі.

За часи незалежності України більше закрито чи відкрито шахт і кар’єрів?

— Закрито, звісно, більше, особливо шахт. Промислова розробка триває, за великим рахунком, лише на гірничорудних капіталомістких об’єктах, збудованих ще за СРСР. А ось кар’єрів, де видобувають пісок та інші будматеріали, за роки незалежності з’явилося більше, ніж за Союзу. По-перше, отримати ліцензію на надрокористування в цьому сегменті з кожним роком простіше. По-друге, швидкими темпами розвивається будівництво: потрібно видобувати сировину. Але це дрібні кар’єри місцевого значення — великих родовищ немає.

Чому припиняють розробляти існуючі родовища?

— Причин безліч. Наприклад, неправильно провели розвідку, і якість сировини у підсумку виявилася значно нижчою, ніж передбачалося. Інша причина — якщо надрокористувач не дуже сумлінний або далекоглядний, він спочатку може вибирати найбагатші руди або відпрацьовувати найбільш високодебетові нафтові свердловини, сподіваючись, що ціни невдовзі підвищаться, а решту запасів стане вигідно видобувати. Якщо розрахунки виявилися неправильними і ціни так і не підвищилися, займатися подальшою розробкою невигідно. Або, припустімо, надрокористувач розраховує, що отриманий прибуток вдасться приховати або розподілити в обхід держави, а держава про це дізналася. Він прогнозував 10 млн, а йому перепадає тільки один. Ось користувач і перестає вкладати у видобуток. Крім того, шахти, кар’єри закриваються з об’єктивних причин — запаси вичерпуються.

На ринку вистачає вітчизняних фахівців-геологів?

— Звісно, не вистачає. Але це проблема світового масштабу. Нещодавно розмовляв з представником австралійської видобувної компанії Rio Tinto — він скаржився, що в Австралії випускники коледжів не хочуть працювати гірничими інженерами, йдуть у науку, їм там комфортніше. Це при тому, що кваліфікований гірничий інженер там заробляє $15-20 тисяч на місяць. У нас Київський університет випускає близько 60 геологів на рік, з них за фахом у найкращому разі працюють 10, решта йдуть у комерцію, в інші галузі.

До того ж в Україні підготовка молодих фахівців, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. У наших університетах викладають люди, які не знають ніякої економіки мінеральних ресурсів, окрім радянської. Сподіваюся на прихід в Україну іноземних видобувних компаній — до їхніх проектів можна буде прилаштувати наших випускників, щоб ті вчилися працювати правильно.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар