Докопатися до небес

Неллі ВЕРНЕР, Олена ШКАРПОВА

На українських надрах можна заробити $7,5 трлн. В українській землі можна знайти 96 видів корисних копалин, 70 із них — розробляти.

Вугілля, нафта, газ, титан, залізні і марганцеві руди — лише основні види покладів. В українських надрах залягає більша частина відомих на Землі копалин. За даними Державного фонду геології, вартість розвіданих корисних копалин у нашій країні становить $7,5 трлн.

Для порівняння: вартість російських надр, відповідно до інформації Мінприроди Росії, лише в 4 рази перевищує український показник. «За 100 років експлуатації родовищ Кривбасу Україна одержала 6 млрд тонн залізної руди. Якщо порівнювати з видобутком в інших країнах з одного конкретного басейну — це колосальні обсяги, що не мають світових аналогів», — говорить Леонід Галецький, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, завідувач відділу геології корисних копалин Інституту геологічних наук НАН України.

З України експортується 80% сировини, що видобувається, — переважно кам’яного вугілля, руд і чорних металів. Водночас імпорт сировини становить 17% ВВП. Видобуток багатьох видів копалин не приваблює український бізнес — через бюрократичні перепони, мільярдні капіталовкладення і часом сумнівну рентабельність копалень.

Багато енергії

Найбільші на території України поклади кам’яного вугілля. Загальний обсяг родовищ становить 56 млрд тонн, або 1% світових запасів. За щорічного видобутку вугілля в 77 млн тонн його покладів Україні вистачить на кілька сотень років. Однак основну частину енергоресурсів — газ і нафту — країна імпортує, незважаючи на наявність власних нафтогазових родовищ (великі поклади є в шельфах Чорного й Азовського морів на глибині 6-7 км). Основна проблема при видобутку українських вуглеводнів — фінансування.

Для розробки родовищ потрібні платформи вартістю близько $1 млрд кожна. У держави таких грошей немає, і в найближчі роки вочевидь не передбачається. Місцевий великий бізнес за наявності інших швидкоокупних напрямків діяльності у таких дорогих проектах також не зацікавлений. Тому видобувати українські нафту і газ під силу лише іноземним компаніям. У липні цього року розпорядник шельфів ДП «Чорноморнафтогаз» підписав контракт на розробку 8 глибоководних родовищ Прикерченської ділянки з англійською Shell, яка негайно взялася до робіт.

Найважливіші для України копалини

Група	Залізні й марганцеві руди	Кам’яне і буре вугілля	Нафта і газ	Уран	Рідкісні метали
Річне внутрішнє споживання	8-9 млн тонн	67 млн тонн	28 млн тонн нафти і конденсату, 76 млрд м3 газу	2600 тонн*	від кілограма до тисячі
Запаси	25,9 млрд тонн залізної руди +2,26 млрд тонн марганцевої	понад 100 млрд тонн	1643,4 млн тонн нафти і конденсату +7479,3 млрд м3 газу	близько 240 тис. тонн	—
Річний видобуток, за підсумками 2005 р.	68,6 млн тонн з/р +	78 млн тонн	4 млн тонн нафти та конденсату, 21 млрд м3 газу	800 тонн*	—
Ціна за тонну, $	окатиші — 80-100 марганцева руда — 60-100	вугілля — 52,8 кокс — 170	нафта — 65-75 за барель газ — 120-250 за тис. м3	100-110 за 1 кг концентрату	від 20 до 5000 за 1 кг

* Товарного уранового концентрату

Найбільш українські. Найбільші запаси корисних копалин у світовому масштабі

* Дані за зазначеними родовищами

Найекзотичніші. Маловідомі в Україні, але дуже корисні копалини

За даними Держкомстату, Загальнодержавної програми розвитку
мінерально-сировинної бази України до 2010 р.,
журналу «Нафта і газ», ДонНТУ, Мінпаливенерго

Крім шельфів, Україна має інше джерело газу: 25 трлн кубометрів метану, що накопичився в шахтах Донбасу. США, наприклад, досягли чималих успіхів в утилізації метану: американці, маючи відповідні технології, друге десятиліття видобувають газ із вугільних пластів. В Україні у такий спосіб видобуває газ лише шахта ім. Засядька. Відповідно до програми дегазації на шахті підприємство одержує 250 млн кубометрів газу щороку. Ще один подібний проект — «ЕКОметан» — 2003 року запустили група Індустріальний союз Донбасу, Систем Капітал Менеджмент та Укрпідшипник. Зараз ЕКОметан контролює ІСД, що викупила відповідні права у партнерів. Однак масштабного розвитку проект досі не отримав. На думку Леоніда Галецького, головною помилкою інвестора стало залучення як партнерів саме американських фахівців (див. «Рідкісна земля», стор. 22).

У видобутку урану Україна наразі також обмежена, попри величезні запаси атомної сировини. Щороку в країні виробляють близько 800 тонн уранового концентрату — лише третину від потреб вітчизняних АЕС. Видобуває та переробляє стратегічну сировину лише одне підприємство — державний Східний ГЗК, потужності якого завантажені лише на 30%. За повного завантаження комбінату відпала б потреба в імпорті концентрату, адже в Україні одні з найбільших запасів урану в світі.

Проте держава воліє відправляти український уран для збагачення в Росію, а потім завозити концентрат. Самі чиновники такі схеми виправдовують відсутністю коштів для розробки перспективних родовищ. Атомники, своєю чергою, нарікають на неефективність держуправління такими об’єктами і засекреченість всієї галузі ще з радянських часів. Державним мужам, відповідальним за атомну енергетику, просто не вигідно щось змінювати у налагоджених схемах.

При цьому рентабельність уранового бізнесу досить висока — за собівартості $40-80/кг сировини ціна концентрату на світовому ринку становить щонайменше $104/кг. Відомо, що Східний ГЗК веде переговори з російською корпорацією ТВЕЛ про початок розробки одного з найбільших в Україні уранових родовищ — Новокостянтинівського. Росіяни пропонують збагачувати видобутий в Україні уран і використовувати сировину на місцевих електростанціях. Однак прихід інвестора затягується через відсутність повної інформації про родовище.

Дорогий метал

«Сьогодні конкурентоспроможними є новітні технології виплавки металів. Для їхнього застосування потрібна сировина певних характеристик — невластивих традиційно використовуваним рудам», — говорить науковий співробітник Інституту геологічних наук НАНУ Леонід Когон. Досі доменні технології виплавки сталі давали змогу використовувати сировину низької якості, забезпечуючи підприємствам надприбутки за рахунок великих обсягів виробництва.

Однак технологія старіє — світовий ринок потребує надміцних і водночас легких сплавів, які виробляють з використанням рідкісних металів. Україна запаси таких руд має в надлишку, однак продовжує імпортувати сировину з Росії, Казахстану й Узбекистану. На розробку власних родовищ держава воліє не витрачатися.

І справа не лише в необхідності великих інвестицій: у рудах, що видобуваються, міститься невелика кількість рідкісних металів. Але при цьому один кілограм чистої сировини коштує від кількох десятків до кількох сотень доларів. Тому фахівці вважають, що подібні складні родовища вигідно розробляти в комплексі. Приміром, Приазовське родовище, крім рідкісних металів, містить також польовий шпат — один із компонентів для виробництва фаянсу, кераміки й електротехнічного фарфору. Його видобуток разом з рідкісними металами економічно виправдає розробку всього родовища.

Схожа ситуація і в сфері видобутку українського золота. З початку 90-х учені виявили та розвідали на території України 6 нових золотоносних об’єктів. У державній геологічній службі впевнені, розробка золотих рудників є рентабельною, хоча й потребує великих капіталовкладень. Ліцензії на ці родовища незабаром будуть виставлені на продаж, а поки що триває їхня підготовка до промислового освоєння. Найперше з відкритих в Україні родовищ золота — Мужіївське (Закарпаття) — наразі ледве окуповує видобуток. Однак якщо разом із золотом видобувати інші рідкісні метали, копальня здатна приносити більший прибуток, упевнений Леонід Галецький.

Скільки коштує побудувати ГЗК

За словами доктора геолого-мінералогічних наук Бориса Малюка, будівництво ГЗК для збагачення благородних металів — наприклад, золота й міді — закордонним компаніям коштує $30-50 млн. За словами фахівця, капіталовкладення окуповуються протягом 5-10 років — терміни залежать від способу видобутку і потужності порід, які потрібно видаляти. «Компанії не зупиняє навіть 15-річний період повернення інвестицій. Навпаки, зараз західні компанії досить неохоче беруться за золоторудні об’єкти з 5-15 тоннами запасів. Зі своїми технологіями вони можуть виробити цю кількість за 2-3 роки. Тому складні, довгострокові об’єкти привабливіші для них — навіть якщо період окупності становить 20 років, у компанії є гарантія, що це родовище можна довго розробляти і не шукати нове», — пояснює Малюк.

Подібних проектів в Україні наразі небагато. Найвідоміший — будівництво Приазовського ГЗК на Куксунгурському родовищі марганцевих руд (Запорізька обл.) двома найбільшими меткомбінатами — ММК ім. Ілліча і Запоріжсталлю. Зараз об’єкт перебуває на стадії узгодження і проектування, однак, як стверджує Леонід Когон, роботи ведуться інтенсивно — адже проект обіцяє бути високоприбутковим. У родовищі, за словами геолога, міститься концентрат, який можна використовувати без попереднього збагачення. Будівництво комбінату коштуватиме інвесторам щонайменше $150 млн. «Проект окупиться за 10 років. Якщо власники використовуватимуть західні технології — за 5», — вважає Леонід Галецький.

А от на освоєння найбільшого у світі Стремигородського родовища титану, за словами Галецького, знадобиться $1 млрд: «Говорити про приватні інвестиції в це родовище не доводиться: такий проект навіть держава не в змозі підняти. Для розробки родовища треба створити транснаціональну корпорацію, що фінансуватиме проект і займатиметься його довгостроковою розробкою».

Дохідні відходи

Паралельно з виснаженням родовищ (переважно руди) збільшується кількість так званих техногенних родовищ або «хвостів» — відходів великих промислових виробництв. В одному лише Кривбасі, де з гірської маси вилучається здебільшого залізна руда, твердих відходів накопичилося понад 12 млрд тонн — майже половина загального обсягу в країні (25 млрд тонн). А в Донбасі на кожного жителя припадає 4 тис. тонн відходів.

Подібні «хвости» в усьому світі утилізуються на 70-80%. В Україні їхнє використання не перевищує 10%. За підрахунками Галецького, з півтори тисячі техногенних об’єктів в Україні близько півсотні є родовищами, що містять у промислових кількостях рідкісні метали, золото, інші руди й навіть алмази. «З відходів Запорізького титаномагнієвого комбінату, Нікопольського феросплавного та Миколаївського алюмінієвого заводів можна одержати близько 30 компонентів, зокрема й рідкіснометалевих, собівартість яких у 5-15 разів нижча від їхньої ринкової ціни», — розповідає вчений. Розробка вже розвіданих техногенних родовищ може забезпечити Україну в повному обсязі ітрієм, танталом, ніобієм, скандієм і ртуттю. 60% «хвостів» Кривбасу можна використовувати у виробництві будматеріалів.

Однак досі лише окремі українські підприємства, зокрема Центральний та Інгулецький ГЗК, ММК ім. Ілліча, займалися промисловою переробкою відходів. «Підприємства бояться змінювати традиційну технологію видобутку сировини», — пояснює Галецький.

---

Неприбуткове вугіллячко

Вугільні шахти та розрізи дедалі частіше стають нерентабельними. З 212 шахт і розрізів за роки незалежності України закрито і ліквідовано 15. Відкрито лише 3 нові шахти — Никанор-Нова, Самсонівська Західна та Південнодонбаська № 3 (друга черга). До закриття готуються 137 шахт, які, по суті, давно є занедбаними.

За даними Мінвуглепрому, зі 136 державних шахт і розрізів в Україні лише чверть є окупними. Видобуток українського вугілля ускладнюється глибоким заляганням (понад 700 м) залишкових порід і тонких пластів: легкодоступні запаси вже вироблені, шукати на більшій глибині небезпечно і невигідно.

---

Як стати землекопом

Ліцензія — перший крок до розробки та видобутку корисних копалин. Держава розподіляє ліцензії через аукціони, в яких може взяти участь будь-яка компанія, що має достатні грошові ресурси. Зазвичай гарантійна сума становить $10-20 млн, також потрібні фахівці та відповідне устаткування.

Дозвіл видається на термін не більше ніж 30 років без права продажу або відчуження. Після закінчення терміну надрокористувач, у якого за час роботи не виникло конфліктів із законом, має право продовжити ліцензію. Списки ліцензійних об’єктів, що виставляються на аукціон, формує Кабмін. Вони публікуються в офіційних друкованих виданнях і на інтернет-сайті Мінприроди за 30 днів до проведення аукціону. До переліку об’єктів можуть увійти лише підготовлені родовища, однак про них надається мінімальна інформація: назва ділянки, її координати і загальна інформація про геологічну будову.

На думку наукового співробітника Інституту геологічних наук НАНУ Леоніда Когона, держава надає недостатньо інформації про рудники, що виставляються на продаж: «Необхідно надавати претендентам конкретні бізнес-пропозиції на розробку. Якщо власник великої корпорації зацікавиться видобутком копалин, то насамперед повинен побачити, яку суму варто вкласти в об’єкт, який термін окупності і яким буде загальний економічний ефект».

Доктор геолого-мінералогічних наук Леонід Галецький, своєю чергою, вважає, що видача ліцензій на основі аукціону хоч і кращий спосіб одержання ліцензій, ніж поширений раніше «підкилимний», але все ж таки є тимчасовим, перехідним заходом. «На цьому етапі такий спосіб одержання ліцензії виправданий.

Однак розвинені країни його не схвалюють — оскільки за кордоном рішення про передачу об’єкта тій або іншій компанії приймають фахівці. Нам теж варто було б перейняти таку технологію», — вважає геолог. На його думку, при аукціонному способі видачі дозволів на освоєння надр ліцензію можуть одержати непрофесіонали, і родовище простоюватиме або розроблятиметься неефективно.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар