Світські бесіди

Дмитро КРАПИВЕНКО

Про вічне

Вихована людина завжди знайде тему для розмови. Не маєш що сказати — говори про погоду. Актуально для будь-якого товариства, а образити когось подібними балачками практично неможливо.

Український інформаційний простір перенасичений такими темами. Наприклад, нафтогін Одеса—Броди, про який згадав недавно новий очільник Мінпаливенерго Юрій Бойко. За прогнозом міністра, трубопровід працюватиме у реверсному режимі щонайменше ще два роки, позаяк каспійська нафта йтиме до Європи новозбудованою магістраллю Баку — Джейхан, а не українським маршрутом.

Прогнози щодо прийдешності символу української енергонезалежності — нафтопроводу Одеса—Броди змінюються, як повідомлення Гідрометцентру. Мало не всі представники українського істеблішменту брали на себе сміливість напророчити, коли, в яких напрямках і в яких обсягах потечуть нафтогоном вуглеводні. І поки Київ насолоджується світськими бесідами про енергобезпеку, на Кавказі постає нафтопровід із реальним (50 млн тонн нафти на рік) завантаженням. Президенти Азербайджану та Казахстану теж задля підтримання бесіди не оминають тему можливого наповнення нафтопроводу Одеса—Броди каспійською нафтою.

Але реальні господарі нафтоносного Каспію — British Petroleum, Chevron Texaco та інші транснаціональні корпорації, котрі інвестували мільярди доларів у тамтешні родовища і новий 1750-кілометровий трубопровід через Кавказ, не надто опікуються енергобезпекою СНД, у тому числі й України. Для них набагато актуальніше — відбити $4 млрд, витрачені на Баку—Джейхан, термін окупності якого сягає 15 років. За цей час в Україні зміниться не один міністр палива та енергетики, який зможе оцінити перспективність нафтогону Одеса—Броди.

Не оминають світські розмови про енергетику газотранспортний консорціум. Тема очікувано спливла, щойно стало відомо про візит Віктора Януковича до Росії. Обговорили, прокоментували, а труба і нині там. Жоден політик, навіть якщо він має імідж хоч тричі проросійського, не наважиться віддати газопроводи — фамільне срібло національної економіки — до чужих рук, тобто Газпрому.

Гарний приклад — Олександр Лукашенко, який уже 10 років будує союзну державу з Росією, але білоруську трубу погоджується обміняти тільки на акції російських видобувних підприємств. Благословення великому і могутньому газотранспортному консорціуму може дати хіба що прямий намісник Москви у Малій та Білій Русі. Не виключаю, що його гіпотетична поява теж є предметом світських геополітичних розмов.

Перший віце-прем’єр Микола Азаров пообіцяв за два-три роки завершити податкову реформу — ще одна вічна тема українського політикуму. Залишилося згадати про Податковий кодекс — документ, без якого, на думку багатьох прихильників світських розмов, в Україні не сформується цивілізована фіскальна система. Здається, саме 2006-го виповнюється 10 років з часу першої згадки про ПК у бесідах найвищого рівня.

Втім, навіть якщо багатостраждальний кодекс таки буде ухвалений цією Верховною Радою, документ вочевидь все одно залишатиметься предметом обговорень. Як і податкова реформа. Подібний приклад маємо із Земельним кодексом, ухваленим ще 2001 року. Відтоді земля так і не стала товаром, а аграрна реформа досі залишається з-поміж актуальних тем і обов’язковим пунктом передвиборчих програм. Можливо, вічні заяви можновладців саме для цього й існують.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар