Гроші та інтернет: Як це було

1957 У відповідь на запуск першого радян ського супутника Міністерство оборони США створює Defence Advanced Research Projects Agency — DARPA або просто ARPA — Управління перспективних досліджень і розробок при міністерстві. На той час СРСР уже мав атомну (1949 р.) і водневу (1952 р.) бомби. Виведення на орбіту супутника було неприхованою заявкою на здатність доставити радянські бомби на американський континент. Як протидія американці гарячково займаються розробкою глобальної системи раннього оповіщення про пуски ракет NORAD (North American Aerospace Defence Command) і відмовостійкої системи зв’язку, здатної функціонувати при руйнуванні більшості вузлів і командних центрів під час атомної війни.

1961-1962 Джозеф Ліклайдер (згодом керівник проекту відмовостійкого зв’язку в ARPA) у роботі Galactic Network описує принципи глобального комп’ютерного зв’язку між людьми, що мають миттєвий доступ до програм і баз даних у будь-якому місці земної кулі. У 1961-1967 роках кілька груп дослідників у США та Великій Британії паралельно публікують роботи, у яких описувалися комутована пакетна передача даних, взаємодія комп’ютерів, що працюють у режимі поділу часу, та принципи побудови мережі. Підсумком цих робіт стала публікація ARPA 1967 року концепції першої мережі ARPANET. У серпні 1968 року опубліковано запит на розцінки (Request For Quotation, RFQ) ключового компоненту майбутньої мережі — комутатора пакетів, що отримав назву «Інтерфейсний процесор повідомлень» (Interface Message Processor, IMP).

1968-1969 У грудні 1968 року конкурс ARPA на виробництво перших чотирьох інтерфейсних процесорів виграла група на чолі з Френком Хартом з компанії Bolt, Beranek&Newman (BBN). 1 вересня 1969 року BBN виготовила перші екземпляри пристрою, що забезпечував зв’язок між комп’ютерами через телефонні канали. На його основі створено першу мережу, що використовувала сучасні принципи інтернету. В одну комп’ютерну мережу за пакетною технологією ARPANET із пропускною спроможністю до 50 кбіт/сек. підключили чотири американських дослідницьких центри. Через кілька років нова мережева технологія ARPANET уперше привселюдно демонструється на Міжнародній конференції з комп’ютерних комунікацій.

1972 З’явилася електронна пошта. Корис тувачам локальної машини присвоювали адресу, що складалася з його імені та мережного імені комп’ютера, розділених знаком @ або «комерційним at». Іншими словами, переклад вислову user@machine з комп’ютерної мови означає: такий-то користувач на такому-то комп’ютері. Через півтора року три чверті всієї переданої через ARPANET інформації займали повідомлення електронної пошти. З’явилася програма, яка крім обміну повідомленнями пропонувала додаткові функції: наприклад, можливість вибіркового читання повідомлень, збереження їх в окремому файлі, автоматичні відповіді тощо.

1982 :-) Скот Фалман на форумі (у ті роки — електронна дошка оголошень) університету Карнегі-Меллон запропонував використовувати під час віртуального спілкування символи для позначення емоцій — відомі сьогодні як смайлики. Ще 1969 року Володимир Набоков в одному зі своїх інтерв’ю говорив про необхідність створення спеціальних знаків пунктуації, які б графічно відображали емоції.

1983 Приймаються єдині Протоколи обміну даними — TCP/IP (Transfer Control Protocol/Internet Protocol). З їхньою допомогою різнорідні мережі отримали можливість здійснювати обмін даними одна з одною. Тоді ж Міністерство оборони США розділило мережу на дві частини: для військової мети — MILNET, для наукових досліджень — ARPANET. Через два роки Національний науковий фонд США почав розробку програми побудови міжрегіональної мережі NSFNET. Спочатку в мережу зі швидкістю до 56 кб/сек. об’єднали шість комп’ютерних центрів. До 1988 року швидкість передачі даних усередині нової цивільної мережі досягла 1,5 Мб/сек., а кількість вузлів зросла до 13. 1990 року ARPANET повністю витиснула мережа NSFNET.

1983 Пол Мокапетріс із Ін ституту інформатики Університету Південної Каліфорнії придумав доменну систему імен. Спочатку існувало шість доменів першого рівня (.com — комерційні організації, .edu — навчальні та наукові організації, .gov — урядові організації, .mil — військові організації тощо). З поширенням мережі за межами США з’явилися національні домени першого рівня: .uk, .ru, .ua тощо. Сьогодні кількість зареєстрованих доменів у світі наближається до 90 млрд. Наймасовішою за кількістю реєстрацій є зона .com — 47% усіх зареєстрованих імен. В Україні загальна кількість доменів у зоні UA перевищує 13,5 тис.

1987 Двоє чиказьких студентів Уорд Крістенсен і Ренді Сьюесс винайшли модем — систему передачі мікрокомп’ютерних програм по телефону. 1989 року з’явився Modem protocol, що давав змогу комп’ютерам передавати файли напряму, оминаючи хост-систему. Спочатку винахідники роздавали технологію безплатно.

1988 З’явився перший інтернет-хробак — вірус Ро берта Морріса (син Роберта Морріса-старшого — керівника Національного центру комп’ютерної безпеки), що заразив тисячі комп’ютерів і блокував роботу інтернету на день.

Попередниками вірусів є програми (зокрема й ігри), принцип роботи яких полягав у здатності саморозмножуватися.

1990 28 серпня наукова мережа російського Інституту атомної енергії та ІПК Мінавтопрому підключилася до інтернету. 19 вересня зареєстровано домен першого рівня .SU (Soviet Union — Радянський Союз). 1994 року виник російський домен.RU.

1994 З’явилася перша інтернет-реклама. На сайті журналу HotWired розміщують перший банер — статичне зображення розміром 468х60. Спочатку банери розміщувалися на дружніх ресурсах замість звичайних текстових посилань. Справжня реклама виникла з появою в мережі комерційних сайтів. До 2010 року ринок інтернет-реклами, за прогнозами експертів, перевищить $50 млрд.

1995 Почав роботу перший інтернет-магазин — Amazon.com. Спочатку на території всіх Сполу чених Штатів Amazon.com торгував книгами. Перші кілька тижнів співробітники фірми особисто доставляли книги на пошту. Вже за півроку після запуску магазин заробив перший мільйон доларів. 1996 року обороти досягли вже $16 млн. Зараз покупці залишають на Amazon.com кілька сотень мільйонів доларів на квартал. На думку лондонської дослідницької компанії Datamaster, до 2010 року через інтернет здійснюватиметься 70% всіх купівель.

1997 Пол Маккартні протягом 30 хвилин одержав по інтернету понад 3 млн запитань від шанувальників. Мережне спілкування з меломанами — частина кампанії з розкручування нового альбому Flaming Pie. Рекорд занесено до Книги рекордів Гіннесса.

2000 За даними Міжнародного союзу з теле комунікацій (ITU), кількість інтернет-користувачів досягла 315 млн осіб. Кількість мережних вузлів — 104 млн. До мережі підключено 214 країн — на 60 більше, ніж 1993 року. 1988 року інтернетом користувалися лише у 8 країнах: США, Канаді, Данії, Фінляндії, Франції, Ісландії, Норвегії та Швеції. 2005 року кількість користувачів в усьому світі перевищила 1 млрд.

2000-2001 Навесні 2000 — восени 2001 року в мережі стався «крах доткомів» — банкрутство сотень інтернет-компаній після обвального падіння індексу NASDAQ. Доткоми — загальна назва компаній, чиї бізнес-моделі цілковито грунтуються на роботі в інтернеті. Назва походить від домена першого рівня .com, у якому зареєстровано переважно комерційні організації. Для періоду розквіту «доткомів» характерною була низька вартість залучення позикового й інвестиційного капіталу для будь-яких проектів, пов’язаних з інтернетом. Остаточно інтернет-компанії оговталися від кризи лише до 2004 року, коли IPO Google продемонструвало капіталізацію бізнесу пошуковця на рівні $27 млрд.

2005 Близько 215 млн осіб користувалися широкополосним доступом до інтернету (кабельними мережами і DSL-технологіями). 1999 року цим видом підключення користувалися лише 5 млн осіб. За кількістю підключень на душу населення лідирують Південна Корея, Голландія, Гонконг і Скандинавські країни. США перебувають лише на 15 місці. Експерти прогнозують, що до 2010 року послугами DSL і кабельного підключення користуватимуться понад 500 млн осіб, і ці технології перейдуть у розряд масових.

2005 Американський уче ний поставив рекорд зі швидкості передачі даних в інтернеті. 2,9 Гб даних передано на відстань майже в 27 тис. км зі швидкістю 6,86 Гбіт/сек., що в 6000 разів більша від швидкості звичайного широкосмугового з’єднання. Того ж року працівникам Токійського університету вдалося «розігнатися» до 7,21 Гбіт/сек.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар