Гутаперчевий політик

Вахтанг КІПІАНІ

Про урядовців

Ходити в кіно знову не так цікаво, як дивитись у телевізор. Життя — і в Україні, і в світі — значно цікавіше, вигадливіше і драматичніше за пригоди американського хлопця, який тільки те й робить, що рятує світ. Ми стали дорослішими і більше не віримо примітивним коміксам — супермени не повертаються... Та й останні події остаточно переконують — сильних і відповідальних політиків не існує в принципі.

Президенту не вистачило року надзвичайних повноважень і величезної довіри, щоб продемонструвати свої принципи та менеджерські здібності. Ділом, а не словом.

Тимошенко із зовнішністю та харизмою, якій позаздрили б голівудські зірки і телепроповідники, на посаді прем’єра не вистачило семи місяців, щоб крім кількох криз зробити бодай ще щось.

Політика знову стає сферою, де нам, непрофесіоналам, робити нічого. Майданівський оптимізм, коли сотні тисяч людей вважали себе особисто причетними до формулювання й вироблення державної політики, у далекому історичному минулому. Депутати і чиновники грають свої ролі в абсурдистських самодіяльних п’єсах. Народ раз по раз промовляє «не вірю!», але робить це напрочуд тихо. Грати роль «масовки» у фарсі під назвою «Гаряче літо 2006-го» нікому не хочеться...

Сюрреалістичніша картина — одну урядову лямку тягнуть польовий командир Майдану Луценко і представники Донеччини, яких головний міліціонер колись обіцяв вивести на чисту воду.

До складу третього Кабінету президента Ющенка потрапили «Не Такі» Юрій Бойко та Михайло Папієв — фігуранти недоведених до логічного завершення кримінальних справ. Останній, до речі, працюватиме в уряді не як «лицар червоної троянди» (символ СДПУ(О), а як носій селянського серпа та пролетарського молота.

Що вдієш, українські комуністи беруть, що дають, ще й добавки просять. І якщо міністр праці Папієв хоча б ідеологічно близький, то міністр АПК Мельник дістався товаришу Симоненку прямо зі списку цілком антикомуністичної Української народної партії. Політики в Україні аж надто гутаперчеві.

На здоровий глузд об’єднання вужа та їжака не тягне. Не можу вважати переконливим твердження глави держави, що злука заходу і сходу відбулася на основі принципів так званого універсалу. Пам’ятаю ж бо, яка доля чекала на численні «декларації» та «хартії» Майдану. А тут звичайний собі папірець, який ні до чого не зобов’язує, в обмін на нову реальну владу попередникам помаранчевих.

Все-таки добре, що новітня українська історія розвивається у жанрі фарсу. І стежити за нею можна без брому.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар