Старі пісні про нове

Володимир ЗОЛОТОРЬОВ

Про уряд

Коли телекамери показали урядову ложу, в якій розмістився новий Кабінет Міністрів, виникло стійке відчуття дежавю. Значна частина державних мужів, які посіли місце в постреволюційному Кабінеті, уже побувала там, а деякі — не один раз, на різних посадах. При цьому навряд чи комусь спаде на думку сказати, що на попередній роботі нові міністри добре себе зарекомендували. Ніяк загалом не зарекомендували і до нового уряду потрапили виключно в результаті «розкладів».

Що ж стосується самого уряду, точніше того, що чекає на Україну від його, поза сумнівом, блискучого керівництва, то питань тут майже не виникає. Зрозуміло, що жодних економічних реформ не буде. Прем’єр уже потішив нас, назвавши першочерговими завданнями «підготовку до зими та поліпшення інвестиційного клімату в державі».

Ця свого роду кодова фраза, яку повторюють всі українські прем’єри, є таємним знаком того, що реформ не буде. Гірше, якщо, боронь Боже, Росія нас «пробачить» і не буде «занадто» піднімати ціни на газ — справи взагалі підуть кепсько, ми знову відкотимося далеко назад. Словом, в економічних успіхах нового Кабінету ніхто не сумнівається, як і в тому, що деякі з його членів передовсім почнуть «відбивати бабки» у кращому разі за рахунок різноманітних «схем», у гіршому — за рахунок банального грабунку. Так було завжди. Так само очевидно, що не вирішуватимуться «гуманітарні питання» на кшталт двомовності й питання зовнішньополітичні, тому що вони хвилюють тільки виборців, але не еліту.

Єдине відкрите питання — чи стане Україна авторитарною після того, як нею покерує Віктор Янукович. Тут є свої «за» і «проти». З одного боку, дуже помиляються ті (наприклад, наш президент), хто вважає Януковича фігурою несамостійною. Мовляв, донецькі бізнес-групи розрізнені, а Янукович — просто компромісна фігура.

Все це так, але не можна забувати, що прем’єр — практично невразлива посада. Президент вже не має права його звільнити, а парламент може лише 6 разів за час повноважень порушити питання про відставку Кабінету. Утім, українська практика контролю над конкурентами полягає у використанні силових структур, а вони не повністю контролюються Януковичем. Поки силові міністри (крім податкової) є колишніми «помаранчевими», зберігатиметься певний політичний баланс.

Найбільшою мірою працює на авторитаризм час. Поки що майдани ще свіжі в пам’яті, але з часом вони забудуться, і все може повернутися на круги своя. Свобода, як правило, губиться поступово, держава за своєю природою прагне зайняти всі суспільні ніші, тобто ліквідувати свободу. Не революції і навіть не великі скандали, а маленькі локальні скандальчики — і через деякий час ви з подивом виявляєте себе в якомусь 1999 році. Але час відіграє і прямо протилежну роль.

Віктор Федорович Янукович і його команда — люди з позавчора. Їхні помаранчеві конкуренти — з учора. Українське суспільство, навіть не усвідомлюючи цього, все ж таки значно прогресивніше. Вочевидь, є закон природи, що не дозволяє владі бути зовсім вже неадекватною суспільству. Коли Кучма виграв вибори у 1999 році, здавалося неймовірним, що ми переживемо ці 4 роки. Пережили, але все закінчилося катаклізмом — підтасуванням виборів і революцією. Та й Кучмі набагато легше було — він збивав напруження, маніпулюючи прем’єрами та іншими міністрами. Зараз такої можливості немає. Тож або цей уряд не досидить свої п’ять років, або щось трапиться.

Обговорити на форумi

На початок

Версія для друку		Відправити поштою
Оцiнити статтю		Ваш коментар